WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Із спостережень над весільною лексикою у наддністрянських та надсянських говірках - Реферат

Із спостережень над весільною лексикою у наддністрянських та надсянських говірках - Реферат

Реферат на тему:

Із спостережень над весільною лексикоюу наддністрянських та надсянських говірках

Дослідження мови через призму духовної культури народу належить до актуальних завдань етнолінгвістики, об'єктом вивчення якої є насамперед мовні тексти з етнології, історії тощо. На думку П.Ю. Гриценка, "ареальне вивчення мови і культури виявило накладання зон поширення мовних і позамовних явищ, що підготувало новий напрям етнолінгвістики – діалектологію культури" [Укр. мова 200:164].

Весільна обрядовість українців як частина їхнього духовного світу уже була предметом наукових зацікавлень багатьох етнографів та лінгвістів. Здавалось би: що ще можна досліджувати? Однак діалектні тексти, записані на Львівщині протягом 2000 –2004 рр., переконують у необхідності звернутись до цієї теми знову, адже в кожному селі відкриваємо для себе нові грані весільного дійства, переконуємось у незнищенності народних традицій, розмаїтті мовлення діалектоносіїв.

У мовознавчому аспекті лексику весільного обряду на матеріалі окремих говорів досліджували О. Горбач, В. Прокопенко, П. Романюк, А. Гура, Я.Вакалюк, М. Бігусяк та ін. Ця група слів своїм корінням сягає в далекі часи, відображає багатство матеріальної та духовної культури представників різних етнічних груп українців. Весільна лексика є вдячним матеріалом для діалектологічних досліджень, бо її фіксація та опис дають можливість краще пізнати діалектотворчі процеси в системі того чи іншого говору. Об'єктом аналізу обрана лексика, яка пов'язана з поняттями весільного обряду в наддністрянських та надсянських говірках, а саме в 22 населених пунктах, де було записано діалектні тексти, які фіксують етапи весільного дійства, його розмаїття в різних селах досліджуваного ареалу [Говірки 2000]. Спробуємо з'ясувати семантику лексем, їхнє походження, виявити діалектні особливості назв цієї тематичної групи.

Опираючись на класифікацію М. Бігусяка [Бігусяк 2000:125], будемо досліджувати дві лексико-семантичні групи: 1) назви весільного обряду і його елементів; 2) назви учасників весілля. "Назви, що пов'язані з цими обрядами, утворюють лексико-семантичну групу, яка об'єднує підгрупи лексем, які називають: 1) обряд попередньої згоди на сватання чи відмови від нього; 2) обряд знайомства батьків молодого (молодої) із житлом, господарством своїх майбутніх сватів; 3) обряд оголошення дівчини і хлопця, що одружуються, нареченими; обряд остаточної домовленості батьків про час весілля і придане, 4) обряд церковного повідомлення про майбутній шлюб"[Бігусяк 2000:125].

Розглянемо лексику першої групи.

Обряд, під час якого посланці від молодого йдуть до батьків дівчини укладати попередню угоду про шлюб у досліджуваних говірках називають по-різному: з'года [нап'рикладт ху'диў 'пар′ібок ду 'д′іўк'и і хтіў с˝і же'нити / то 'переит тим про'сиў старос'тіў / і ĭшоў ду мулу'дойі на за'л′оти / там духу'дили ду з'годи / а'бо / 'може і в'ід'мовили / неи х'т′іли с'войі 'д′іўк'и в'і'д:ати] (Вжм), з'години [йак х'лопеиц з 'д′іўчиеноуў ўже р′і'шут поужеи'нитис″а / тоу'ди моулоу'диǐ з бат'ками і'дут доу бат′'к'іў 'д′іўчиени на з'годиени] (Кмн), з'мовини ['були насампеи'р′іт з'мовиени] (Ттр), с'ватанк'и [насампеи'рет і'дут бат′'к'и мулу'догоу на с'ватанк'и] (Ппл). Ці іменники мотивовані дієсловами: згода згодитися, згодини ← згодитися, змовини ← змовитися, сватанки ← сватати.

Обряд знайомства батьків молодого (молодої) із житлом, господарством своїх майбутніх сватів репрезентують назви оуб'зорини (Вжм, Ппл, Птл, Рч), роузг'л′адини (Дм, Ттр, Чрн), які є віддієслівними іменниками і мотивовані відповідно словами оубзи'рати, роузгл′а'дати. На досліджуваній території інформатори здебільшого ототожнюють с'ватан′:а, за'ручини і оуб'зорини. Це свідчить про спрощення весільного обряду.

Повідомлення священика в церкві про одруження називають 'запоув'іди (Вжм, НС, Чрн, Ясн), 'опоув'іди (Грд, Дбр, Нвс, Ндч), 'опоув'ід′і (Дв, Дм), 'запоув'іт′ (Гн, Кмн, Рч, Плш, Птл). Мотивація цих слів є прозорою. Вони сьогодні активно функціонують у наддністрянських та надсянських говірках, а також в інших говорах південно-західного наріччя української мови.

Майже всі інформатори старшого віку розповідають про дівич-вечір, обрядову вечірку в молодої напередодні весілля, причому констатують, що цей обряд уже відходить у минуле, а якщо і відбувається, то досить рідко. Власне весільний етап на обстеженій території розпочинався (шкода, що про нього змушені писати в минулому часі) дійством виготовлення вінків, яке має такі назви: в'і'нец [ос'тат′н′і

рас в'і'нец п'лели ў 'тис′ача деиўйац'сот ш'ісде'с˝ет п'йет′ім 'роц′і / йак, виху'дила 'замужш Му'розова Га'нус˝ка / ву'на хот′ 'була неимулу'да / а'ле 'була 'чесна 'д′іўчина і заслу'жила в'ін′'ц′е] (Вжм), [йак с′і 'д′іўчиена в'ід:а'йе / ǐде ў сеи'ло / п'росит ж'і'нок / шоу'би приǐш'ли доу в'ін′'ц′е] (Згр), [н′ім веи'с′іл′а / то шче 'перша д'рушка і моулоу'да ǐдут ў сеи'ло проу'сити / моулоу'дих п'росит на веи'с′іл′а / а ста'рих п'росит доу в'ін′'ц′е] (Гн), в'інкоуп'летини [ў п'йатниец″у плеи'тут 'д′іўчиен′і в'і'нок /с'ходиес″і боу'гатоу д′іў'чат / с″п'і'вайут / плеи'тут в'і'нок / то в'інкоуп'летиени назие'вайеис″і] (Пбж), 'дол′а [ў п'йатниц′у 'переидт'вечеиром мулу'да ĭшла ў сеи'ло зи своу'йіми друш'ками / 'першоў і д'ругоў д'рушкоў / іш'ли 'хата ў 'хату і проу'сили ўс˝іх на 'дол′у / і ў'шили в'і'нок і сп'лели 'дол′у] (Ппл). Назва 'дол′а зафіксована в Давидові, Дмитрові, Попелянах Пустомитівського р-ну, в Діброві Миколаївського р-ну Львівської області. Варто зазначити, що назва 'дол′а в усіх говірках уживається у двох значеннях: 1) те саме, що вінкоплетини [мулу'да ў 'тому в'ін'ци / шчо йі'йі пу'шили / 'ходит 'ц′ілиĭ 'веч'ір / 'пок'и неи зак'ін'чиц′:а 'дол′а] (Ппл); 2) вінки, які виплітали на обрядовій вечірці у молодої ['мама к'ропе ўс˝у 'дол′у / ўс˝і к'в'іти / бар'в'інок / 'туйу / шчо загу'товили д′л′а п'летеин′і 'дол′і] (Ппл). Етимологи стверджують, що слово доля "частина; талан" (псл. *dolja) пов'язане з dĕliti "ділити" [ЕСУМ II, 107]. У досліджуваних говірках долю плели, прибивали до стіни, викупляли, розривали на частини. У селі Попелянах Пустомитівського р-ну ['було дв'і 'доли / оуд'ну приби'вайут ў 'с′ін′ах зи д'вору на д'верах / а д'ругу приби'вайут п'ідт оубра'зами]. У літературній мові вживаються два омоніми: доля1 "хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху"; доля2 "частина чого-небудь" [СУМ I, З60]. У народній уяві цей семантичний діалектизм набув символічного значення. Доля мала бути оберегом молодої пари, асоціювалася із щасливим подружнім життям.

Loading...

 
 

Цікаве