WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема функцій морфонологічних перетворень в історії морфонологічних студій - Реферат

Проблема функцій морфонологічних перетворень в історії морфонологічних студій - Реферат

Реферат на тему:

Проблема функцій морфонологічних перетворень в історії морфонологічних студій

Від часу становлення морфонології як науки проблема співвіднесення морфонологічних явищ із планом змісту мови належить до переліку гостро дискусійних. Кожен із морфонологів, хай би в якій царині (теоретичній, практичній) своєї науки працював, мусив визначатися щодо неї  це засвідчують праці Е.Станкевича, Г.Аронсона, В. Дресслера, Я. Босака, Р. Лясковського, К.Ковалик, В. Касевича, Г. Андерсена, О.Реформатського, С.Бернштейна, Ю.Маслова, В.Чурганової, О.Земської, В.Лопатіна, І.Улуханова, М.Панова, С.Толстої, Т Попової, Е.Макаєва, О.Кубряковової, Ю.Панкраца тощо. Погляди згаданих лінгвістів кардинально протилежні  від заперечення функціональної значущості морфонологічних альтернацій (морфонологія має "абстрагуватися від змістової сторони мови, від відношень між планом вираження і планом змісту" [Чурганова 1973: 31]) до визнання їх засобами вторинної діакритики (частковій відмінності фонологічного складу морфів відповідає така ж часткова відмінність їхнього спільного функціонального навантаження [Кубрякова, Панкрац 1983: 17]). Важливо підкреслити, що цей останній погляд серед сучасних дослідників морфонології завоював найбільше прихильників, і це при тому, що на сьогодні в лінгвістиці ще не склалося однозгідного тлумачення як самого поняття "функція" загалом [Вендина 1990, Дресслер 1990], так і "функція морфонологічного перетворення" зокрема [Кубрякова, Панкрац 1983:17 ]. Ми поставили собі за мету з'ясувати, як виникла і розвивалася "функціональна" морфонологія, на що акцентовано увагу в її теоретичних засадах, які саме функції приписують формальним видозмінам морфем.

Реферування літератури з проблеми спонукає до висновку, що ідея значущості морфонологічних явищ своїм корінням сягає праць Я.Бодуена де Куртене. У роботі "Опыт теории фонетических альтернаций" учений наголошував: "Гомогенні фонеми (що виникли з однієї фонеми  М.Ф.) в морфології відіграють таку ж роль, як і рухомі словотворчі морфеми... Подібно до суфіксів, префіксів і т.ін., корелятиви теж слугують засобом розрізнення морфологічних категорій" [1963: 301]. Такого ж погляду дотримувався учень Я. Бодуена де Куртене М.Крушевський. У праці "Очерк науки о языке" він стверджував: зміни в плані вираження морфем зазвичай корелюють з їхніми внутрішніми відмінностями [1883: 85]. Основоположник морфонології М.Трубецькой теж був прихильником функціональної інтерпретації об'єктів створеної ним науки  у цьому переконує останній із трьох виділених ним її розділів  "теорія звукових чергувань, які виконують морфологічну функцію" [Тубецкой 1967: 115].

На сьогодні проблема функціоналізму в морфонології завоювала немало прихильників у колі польських лінгвістів. Серед них  Р. Лясковський, автор праці "Studia nad morfonologia wspłczesnego języka polskiego", виконаної з урахуванням теоретичних засад генеративної моделі мови. Вивчення морфонологічних явищ словозміни й словотворення переконало вченого, що простим описом механізмів оперування одиницями плану вираження генеративна фонологія у своїй "стандартній" іпостасі не дає, однак, відповіді на вкрай важливе питання: як окремі складники плану вираження слугують сигналами інформації, передаваної планом змісту [Laskowski 1980: 8].

У статті "Semiotyczna funkcja alternacji morfonologicznych" Р.Лясковський ставить собі за мету відшукати відповідь на згадане запитання. Важливо, що польський дослідник аж ніяк не був першим з-посеред тих, кого воно тривожило. До нього й одночасно з ним проблему "чи мають і яку саме функціональну мотивацію чинні в мові морфонологічні правила" [Там само] ґрунтовно вивчали такі вчені, як М.Шапіро, Е.Станкевич, М.Комарек, В.Дресслер, Г. Андерсен, Е.Макаєв, О.Кубрякова, Ю.Панкрац, С. Бромлей, Т.Попова.

Е.Станкевич, зокрема, стверджував: "Морфонологічні альтернації, незалежно від того, супроводжують вони матеріально виражені чи омонімні (нульові) граматичні афікси, слугують насамперед тому, щоб підтримувати й підсилювати відповідні граматичні опозиції, а також щоб відображати ієрархію цих опозицій і класів слів [Цит. за Кубрякова, Панкрац 1983: 13].

Слідом за Е.Станкевичем, дослідник болгарської морфонології американський лінгвіст Г.Аронсон кінцевою метою морфонологічного опису вважав "виведення правил передбачуваності, які встановлюють співвідношення між різними типами альтернацій та їхніми функціями в граматичній системі мови" [Аронсон 1974: 27].

Р.Лясковський у своїх теоретичних пошуках виходив з того, що інтуїтивне знання мовцями закономірностей аломорфного варіювання морфем і правил їхньої дистрибуції має важливе значення для ефективності процесу спілкування: "Аломорфія справді є тим складником мови, що забезпечує в поважний спосіб одно-однозначне відношення між інформацією та її матеріальним вираженням, і водночас є для мовців чинником, що полегшує сприйняття тексту та декодування зашифрованої в ньому інформації" [Laskowski 1980: 9]. Звісна річ, що ця інформація не може належати до сфери лексичної семантики; вона з переліку тих значень, що нашаровуються на лексичні й проступають у морфах начеб "понад" останні [Кубрякова, Панкрац 1983: 17]. Це дало підстави В.Дресслеру провідною функцією морфонологічних правил (а створював він своє вчення про функції в аспекті "природної" моделі мови) уважати функцію надлишкового показника (коіндексалізації) морфологічної категорії і тільки поряд з нею  функцію полегшення вимови [Дресслер 1990: 62].

На думку Р.Лясковського, головне призначення морфонологічних альтернацій  обмежувати інформаційну невиразність структури морфологічного виразу. Він назвав його генеральною тендецією мови в цій її ділянці, хоча не заперечував факту, що часом морфонологічні чергування, насамперед при їхньому збігові в межах однієї морфеми, можуть знижувати прочитуваність морфологічно складного виразу. Для окреслення цієї тенденції автор скористався терміном "функція індексова": зовнішній вигляд певного морфа сигналізує про підкласи (фонологічні, морфонологічні, семантичні) морфем, які можуть взаємодіяти з ним у межах тієї чи тієї словозмінної або ж словотвірної форми [Laskowski 1980: 9]. При цьому необхідно мати на увазі, що не сам собою фонемний вияв морфа повідомляє про тип приєднуваної морфеми, а лише вияв цього морфа в зіставленні з іншими морфами змінної морфеми. Р.Лясковський назвав це (індексовою) функцією структуральною. Поряд з нею автор виділяє ще один різновид індексу  функцію категоріальну, що вказує на певні граматичні ознаки морфеми, в якій відбувається та чи та морфонологічна альтернація [Там само: 10].

Автори "Gramatyky wspłczesnego języka polskiego", спираючись на вчення Р. Лясковського про семіотичні функції морфонологічних альтернацій, розрізняють функції індексову та символічну. Суть першої  у повідомленні ознак (формальних, граматичних) морфем, що взаємодіють, а другої  у тому, що вона може стати єдиним виразником опозиції між певними елементами мови, як це спостерігаємо у польських дієслівних формах zatkać, zatkam zatykać, zatykam або ж zapchać, zapcham zapychać, zapycham [Gramatykа 1998: 122].

Залежно від того, про які ознаки  зовніші (належать сусіднім морфемам) чи внутрішні (належать морфемі  носію морфонологічної альтернації) сигналізує певне морфонологічне перетворення, "Gramatyka" розрізняє два підвиди індексової функції  структуральну і категоріальну [Там само].

Loading...

 
 

Цікаве