WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Природа мовного престижу (на матеріалі старослов’янської та латинської мов) - Реферат

Природа мовного престижу (на матеріалі старослов’янської та латинської мов) - Реферат

Росіяни частково переклали Біблію народною мовою аж за імператриці Єлизавети 1751 р. у Петербурзі. А відтак 1859 р. Синод, завдяки наполяганням царя Олександра ІІ, уперше дозволив новий переклад Святого письма російською мовою (Новий Заповіт надруковано 1862 року), а новий текст Біблії – щойно 1876 року. До цього православна церква послуговувалась лише Бібліями церковнослов'янською мовою [Миллер 2000: 50].

Цікавою і парадоксальною є доля болгарських перекладів. Болгари, що заклали основи літературної мови православного слов'янства, свою власну старовинну мову так забули, що ті книги, які колись від них пішли на північ, вони вважали російськими. Через цю забудькуватість їхнє народномовне відродження починається щойно з 20–30-х років ХІХ ст., а переклад Біблії новоболгарською мовою зроблено в 1820–40 роках [Шевченко 2003: 145–159].

Першою відомою пам'яткою живої народної української мови або ж, за висловом Д.Чижевського, "досить поміркованої українізації євангельського тексту" [Чижевський 1994: 220] стало Пересопницьке Євангеліє 1556 –1561 року (автори Михайло Василевич із Сянока та архімандрит Пересопницького монастиря Григорій). З огляду на його національно-мовну першопочатковість та унікальність матеріялу для вивчення історії народної української мови, від часу проголошення незалежности нашої держави стало традицією для новообраного президента присягати саме на цій пам'ятці – найдорожчій духовній святині.

Попри непроминальну першопочаткову важливість цього перекладу для розвитку та утвердження української мови в ролі визначального етноідентифікатора у політично розхристаному ХІХ ст. вирішальне значення мав переклад Нового Заповіту новоукраїнською мовою Пилипа Морачевського (1860 р.). Автор так обґрунтовує потребу в цьому перекладі: 1) Біблію в перекладі своєю мовою має багато народів світу, а 12-мільйонний український народ не має рідною мовою не тільки Біблії, але навіть і Євангелія; 2) біблійні тексти, писані церковнослов'янською мовою, мало зрозумілі народові в Україні через мовний бар'єр: церковнослов'янська мова досить віддалена від української; 3) Євангеліє рідною мовою сприяло б швидкому поширенню освіти національною мовою і зміцненню моралі серед народу.

Аргументацію самовідданого перекладача поглибили й учені-академіки з комісії російської АН, яку спеціяльно створили для рецензування перекладу, щоб рекомендувати його до друку (О.Востоков, І.Срезневський, О.Микитенко): "Кому неизвестно, что истины, преподаваемые нам на языке, на котором мы мыслим и говорим от самой колыбели, на языке, полученном нами вместе с кровью от наших предков, действуют на нас несравненно живее, побудительнее, чем выраженные на языке, хотя и близком нам, и понятном, но лишенном для нас этого родственного значения. Посему мы полагаем, что Евангелие на народном наречии малороссиян весьма много содействовало бы их религиозно-нравственному образованию" [Науменко 1902: 476], тим паче, що російська Євангелія не зовсім зрозуміла для всіх українців – а це не сприяє укріпленню віри серед християн. Отож, російські академіки, зазначивши, що перекладач виконав "с блистательным успехом свою важную задачу, несмотря на трудность ее" [Науменко 1902: 476] і визнавши цей переклад найкращим з-поміж усіх аналогічних слов'янських перекладів, ухвалили клопотання перед Святим Синодом про дозвіл надрукувати цю важливу працю. Однак ініціятором заборони друкувати Новий Заповіт П.Морачевського став київський генерал-губернатор М.Анненков, який точно означив політично-духовний контекст цієї праці:

"До сих пор в литературе идет спор о том, составляет ли малорусское наречие только особенность русского языка или это язык самостоятельный. Добившись же перевода на малороссийское наречие Священного Писания, сторонники малороссийской партии достигнут, так сказать, признания самостоятельности малороссийского языка, и тогда, конечно, на этом не остановятся и, опираясь на отдельность языка, станут заявлять притязания на автономию Малороссии" [Статеєва 2003: 245].

Послідовного прагнення кожної нації до саморозвитку через рідну мову не зупинити, тому, з огляду на позитивну зміну історичних обставин, у 1906–1911 рр. переклад Четвероєвангелія Пилипа Морачевського вийшов друком у Москві аж за 45 років після його перекладу. А відтак подвижницька праця Пилипа Морачевського створила непохитне тло для діяльности Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Нечуя-Левицького, що здійснили повний переклад Біблії українською мовою у Відні 1903 року. І щойно у вересні 2003 року відбулася презентація усіх священних книг в українському перекладі, що необхідні для повсюдного панування української мови в релігійній сфері. Окрім молитовників, перекладено служебник, часослов, псалтир, требник, Святу Євангелію. Незабаром побачить світ "Закон Божий" у вдосконаленому перекладі і з новим розділом про історію Української православної церкви. На думку голови богословської комісії для перекладу Святого Письма, Патріярха Київського і всієї Руси-України Філарета, видання в Україні богослужбових книг рідною мовою є не лише атрибутом незалежности, завершенням першого етапу націоналізації церкви, а й кроком до створення єдиної помісної православної церкви [Барановська 2003: 15]. І хоч єдиною безперечною позитивною рисою церковнослов'янської мови є її архаїчна урочистість, однак "кожна національна слов'янська мова має для цього досить власних ресурсів, щоб в ім'я урочистості й на шкоду зрозумілості вдаватися обов'язково до церковнослов'янської мови. Уперте тримання Московського патріярхату за церковнослов'янську мову (в її російському озвученні) як мови Служби Божої мотивоване, звичайно, аж ніяк не релігійними, а політичними причинами: якби він запровадив у Росії Службу Божу російькою мовою, Україна й Білорусь відповідно у церквах перейшли б на українську й білоруську мову, а це б похитнуло російський вплив на ці країни" [Ткаченко 2003: 8-9].

У такий спосіб на кін історії виходять національні мови як чинники саморозвитку, самодостатности і безпеки кожного народу. Мовна реформа стає початком нової доби національного життя. Це було щось украй радикальне і глибокосяжне навіть порівняно із самою реформою чи революцією. А відтак, залежно від історично-культурної долі різних націй, і формується розуміння престижности тої чи тої мови. Отож природа престижности перебуває, по-перше, у прямо пропорційній залежності від культурно-економічного, політичного розвитку країни, себто питання мовного впливу не є питанням самої кількости того чи того населення, а є проблемою ступеня цивілізації, політичної організації, умов економічних, релігійних, авторитету [Булаховський 1975: 269]; по-друге, престижність має історично змінюваний, нестабільний характер, що нагадує синусоїду розвитку будь-якого явища. Щоб гідно витримати плюсово-мінусові температури цієї синусоїди, слід ґрунтовно сформувати власний ідентифікаційний стрижень (чи образно національний барометр), з висоти позначок якого поняття престижности набуває суто зовнішніх характеристик. Це і є третя і визначальна ознака поняття мовної престижности. Тим паче, що вся дотеперішня історія мов засвідчує: тривала "монополія" якоїсь однієї мови позатериторіального поширення навряд чи можлива [Ткаченко 1988: 29].

Мова долає своїх суперників не тому, що має найбільшу кількість носіїв; не тому, що її лексико-граматична структура найдосконаліша; не тому що вона функціонує в державі з розвинутою політико-економічною системою, – а лише тому, "що її (себто мови – І.Ф.) носії войовничіші, фанатичніші і підприємливіші" (А.Мартіне). Із цього переліку ознак, які пропонує А.Мартіне, я навмисне вилучила "культурніші", позаяк історія спростовує її беззастережну обов'язковість...

Отже, якщо суспільство розвивається за законами плюсово-мінусової батарейки, то існує два полярних способи забезпечити престижність для своєї мови:

а) через всебічний прогресивний розвиток суспільства;

б) через агресивний утиск инших мов політичними, військовими, економічними та иншими засобами. Зрозуміло, що другий шлях може привести здебільшого до тимчасового успіху.

Література

  1. Барановська І. Подія // Українське слово. 25 вересня -1 жовтня 2003 р.

  2. Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового Завіту. К., 1991

  3. Брайчевський М. Походження Русі. К., 1968.

  4. Булаховський А.А. Загальне мовознавство. Вибрані праці у 5-ти т. Т.1. К.,1975.

  5. Головащенко С. Історія християнства. К., 1999.

  6. Кодлубай І., Нога О.. Прадавня Україна. Історія. Культура. Вбрання. XXV тис. до н.е. VII ст. Львів, 2001.

  7. Мацько Л. Всі гріхи простяться, окрім гріхів проти народу і розуму // Дивослово. 2003. № 11.

  8. Миллер А. "Украинский вопрос" в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ века). СПб.: Алетейя, 2000.

  9. Науменко В.Ф. С.Морачевский и его литературная деятельность // Киевская старина. Декабрь. 1902

  10. Огієнко І. Українська культура. К., 1991.

  11. Тищенко К. Метатеорія мовознавства. К., 2000.

  12. Ткаченко О. Передумови і фактори формування мовної стійкості у слов'янських народів // Слов'янське мовознавство. Доповіді ХІ Міжнародного з'їзду словістів. К.,1993.

  13. Ткаченко О.Б. До соціолінгвістичної оцінки мов // Мовознавство. 1988. № 2.

  14. Ткаченко О.Б. Соціолінгвістична класифікація мов у її слов'янській специфіці і динаміці // Мовознавство. 2003. № 23.

  15. Smal-Stockyj S., Gartner Th. Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) sprache. Wien, 1913.

  16. Статеєва В. Внесок Пилипа Морачевського в розвиток біблійного стилю української літературної мови. Цензурна історія його перекладів // Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Волинь-Житомирщина. Житомир, 2003.

  17. Царук О. Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні параметри. Дніпропетровськ, 1998.

  18. Чижевський Д. Історія української літератури. Тернопіль, 1994.

  19. Шевченко Л.Я. Слов'янські переклади Святого письма та їхній вплив на становлення національних мов // Мовознавство. 2003. № 23.

  20. Ющук І.П. Мова наша українська. К., 2001.

  21. Ющук І.П. Українська мова. К., 2003.

Loading...

 
 

Цікаве