WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська фразеологія в аспекті національної ментальності - Реферат

Українська фразеологія в аспекті національної ментальності - Реферат

Оцінка – це судження про цінність об'єкта, але сама оцінка має різні аспекти: утилітарні, гедоністичні, моральні, тобто реєстр цих аспектів залежить від того, яку цінність вбачає суб'єкт в об'єкті. Ще приклад: ідіома стріляний горобець може мати як позитивну, так і негативну оцінку: якщо мовець / слухач на стороні носія властивостей, то його досвід і спритність оцінюються позитивно, якщо проти – то негативно. Так само: тертий калач, голими руками не візьмеш.

Раціональна оцінка в ідіомах належить тому, що означене як об'єктивне в світі, "дійсне". Сама ж оцінка належить суб'єктові, тобто виключно світу "ідеального" і залежить від ціннісної картини світу, норми. Когнітивний зміст раціональної оцінки – це точка зору суб'єкта на позитивну чи негативну цінність означуваного в цілому чи будь-якої його властивості, яка ґрунтується на знанні неписаних норм, які складалися віками і передавалися з покоління у покоління, тобто ставали еталонами народної мудрості, моралі. Вони складалися в мовному колективі і на його життєвій філософії.

Отже, оцінка належить свідомості суб'єкта, який оцінює світ, "дійсне", що дає змогу вважати оцінювання об'єктивно-суб'єктивною конотацією значення. І особливо важливо підкреслити те, що формується світобачення у родині, у близькому оточенні, але обумовлюють його традиції філософії життя. Для представників певної культури характерна інтеграція різноманітних вражень у певне світобачення, що і називається ментальністю народу.

Усе, що оточує людину, сприймається і трансформується у національно-мовній картині світу. У сталих висловах у надзвичайно економній формі й виразному змісті народ фіксує весь світ. Аналіз ФО із фразеологічних словників дає змогу виявити такі тематичні (ідеографічні) групи: 1) анатомія людини і жести (кожною жилкою, аршин у плечах, аж кістки торохтять, вішатися на шию, вказувати пальцем (на двері), в'їдатися в печінки); 2) тваринний світ (ніде курці ступити, вовк в овечій шкурі, морський вовк, блудна вівця, миша не пролізе, біла ворона); 3) рослини (моркву терти); 4) побутові уявлення (хоч кілок на голові теши, під чоботом, в кашу вкипіти, влити в бочку меду ложку дьогтю, власним горбом); 5) одиниці виміру (без року (году) тиждень (неділю, три дні), три чисниці до смерті (до віку), міряти на один аршин); 6) сімейні відносини (батьків син, як у батька за пазухою, як брат з сестрою, як свекор пелюшки прати зі словом збиратися); 7) етикет (на щастя, хай Бог помагає); 8) духовна культура (не викурити і ладаном, треба з свічкою серед білого дня вишукати, святая святих, з азів (починати), від аза до іжиці).

Саме у фразеологізмах народ складає "плоди глибоких сердечних порухів, плоди історичних подій, вірування, сліди пережитого болю і пережитої радості" (К. Ушинський). Внутрішній світ кожної особистості характеризується різним ступенем поєднання властивостей розуму (ratio), з одного боку, і властивостей серця і душі (emotio) – з іншого. Особистість – це хтось, хто хоче, відчуває, думає, знає, говорить і робить. Наявність у всіх мовах слів для втілення цих понять свідчить про те, що дане "мовне" визначення особистості можна прийняти як універсальне [Голубовська 2002: 16]. Етнічна зумовленість поняття "особистість"1 виявляється, очевидно, у різній якісній наповненості цих понять і в специфіці їхньої співвіднесеності.

Українська модель особистості ґрунтується на протиставленні тіла як матеріального компонента душі (серцю) – морально-емоційному ядру людини.

Безпосередньо з компонентом тіло ФСУМ фіксує незначну кількість фразеологізмів. Серед них: до живого тіла (зі словами бити, побити) – "дуже сильно" [ФСУМ ІІ: 884]; мороз пробирається до тіла – "хтось відчуває озноб" [ФСУМ І: 506]; в тілі – "не худий, в міру повний (про людину)", "вгодований, ситий (про худобу)" [ФСУМ ІІ: 884]; держати в чорному тілі – "утискувати, визискувати когось", "суворо поводитися з ким-небудь, позбавляти когось можливості виявляти свої здібності" [ФСУМ І: 228]; вбиватися в тіло – "поправлятися, гладшати" [ФСУМ І: 70]; світити грішним тілом – "бути погано одягненим" [ФСУМ ІІ: 786].

Лексикографічний портрет ФО з компонентом душа налічує десятки фразеологізмів: аж душа болить – "нестерпно, дуже" [ФСУМ І: 277]; душа росте – "хто-небудь відчуває піднесення, натхнення, захоплення" [ФСУМ І: 277]; душа (серце) радіє (радується) – "хто-небудь дуже задоволений чимось, відчуває радість, насолоду, втіху від чогось" [ФСУМ І: 277]; відкрита душа – "хто-небудь прихильний, привітний до кого-небудь", "хто-небудь чутливий, сприйнятливий до чогось" [ФСУМ І: 277]; душа болить (ниє, щемить, ятриться) – "хто-небудь дуже переживає, страждає з якогось приводу" [ФСУМ І: 277]; душа в душу – "дружно, у злагоді" [ФСУМ І: 277]; душа геть – "будь-що, за будь-яких умов (має відбутися щось, бути зроблене щось)" [ФСУМ І: 278]; душа (губа) не з лопуцька – "хто-небудь не байдужий до чогось, наділений усіма рисами людської особистості; сміливий, принциповий", "хто-небудь такий, як і всі інші, кому-небудь властиве те, що і іншим, і т. под." [ФСУМ І: 278].

Сфера ірраціонального, не контрольованого розумом, в українській моделі особистості найважливіша. Душа (серце) є символом внутрішнього психічного світу людини, місцем локалізації її емоцій і "високих" бажань, пов'язаних із задоволенням духовних потреб: душа радіє, тішиться, болить, поривається, тривожиться, не приймає; серце підказує, віщує.

Душа і серце (серце в переносному значенні – "осередок почуттів, переживань, настрою людини"), будучи абстрактними поняттями, метафорично переосмислюються в конкретних образах певного вмістилища, що має цілком визначені просторові характеристики: порожньо в душі, прирости до душі, сидіти в душі, на дно душі, за душею, у глибині душі (серця), з відкритою душею (серцем), на дні серця, серце кров'ю обливається, серце мохом обростає, серце каменем лежить та ін. У багатьох сталих виразах іменні компоненти душа і серце перебувають у відношеннях вільного варіювання, наприклад: душа пристала, серце пристало – "хто-небудь уподобав, полюбив когось, щось"; душа (серце) не лежить – "хто-небудь не має інтересу, прихильності, симпатії і т. ін. до кого-, чого-небудь; не подобається хтось або щось"; душа (серце) не на місці – "хто-небудь дуже хвилюється, перебуває в стані тривоги, занепокоєння". Але існують фразеологізми, в яких замінити компонент серце компонентом душа не можна: заграло серце, запалилося серце, гаряче серце, мати м'яке серце, обгортати серце тугою, серце холоне, серце в тузі, покласти руку на серце, серце з перцем, від щирого серця. Аналогічно вживається лише компонент душа: жива душа, заяча душа, канцелярська душа, мишача душа, де душа виступає у значенні "людина як носій тих чи інших рис, якостей".

Майже всі сталі сполуки зі словами серце, душа є яскраво експресивними й образними. Звертає на себе увагу спеціалізація цих фразеологізмів на вираженні негативних емоцій, так само як і порівнянь із компонентом серце: мов (немов, наче) п'явки за серце ссуть, мов ножем вколоти в серце, мов хто серпом різонув по серцю, мов хто встромив ніж у серце та ін. Це може стати ще одним аргументом на користь визнання української кордоцентричності, особливої емоційної вдачі українців. Але переважають позитивні емоції, "... українське колективне несвідоме – наскрізь позитивне" [Храмова 1992 : 10]. За одностайною думкою багатьох дослідників (М. Костомаров, І. Нечуй-Левицький, В. Липинський, О. Кульчицький, Б. Цимбалістий, С. Білокінь), українська психічна структура вирізняється емоційно-почуттєвим характером, "кордоцентричністю". Цю ж думку про спокійну вдачу українців висловлює С. Таран: "Ми і є якраз нація "вечорова". Лірична краса вечора, поетичні сутінки – це сутність української душі" [Таран 1992: 63].

Література

  1. Бабич Н. "Сила Божа" в народній фразеології // Урок української. 2002. № 2.

  2. Голубовська І. О. Душа і серце в національно-мовних картинах світу (на матеріалі української, російської, англійської та китайської мов) // Мовознавство. 2002. № 4-5. С. 40-47.

  3. Дубичинский В. В. Лексические параллели. Харьков, 1993

  4. Жайворонок В. В. Слово в етнологічному контексті // Мовознавство. 1996. № 1

  5. Караулов Ю. М. Русский язык и языковая личность. М., 1987. 262 с.

  6. Кононенко В. І. Національно-мовна картина світу: зіставний аспект // Мовознавство. 1996. № 6.

  7. Кузь Г. Вплив давніх вірувань на вигукові фразеологізми // Урок української. 2002. № 9.

  8. Ларин Б. А. О народной фразеологии // История русского языка и общее языкознание. М.: Просвещение, 1977. 223 с.

  9. Манакин В. Н. Основы контрастивной лексикологии: близкородственные языки. К.; Кировоград, 1994.

  10. Остапович О. Я. Фразеологізовані образи-символи з країнознавчою семантикою у мовних взаємовпливах Австрії й України // Мовознавство. 1996. № 6

  11. Райхштейн А. Д. Сопоставительный анализ немецкой и русской фразеологии. М., 1980.

  12. Солодуб Ю. П. Русская фразеология как объект сопоставительного структурно-типологического исследования. М., 1985.

  13. Таран С. Довгий ранок української державності // Розбудова держави. 1992. № 1. С. 61-64.

  14. Телия В. Н. Русская фразеология. Семантический аспект, прагматический и лингвокультурологический аспекты. М.: Школа "Языки русской культуры", 1996. 284 с.

  15. Фразеологічний словник української мови: У 2 кн. / Укл.: В. М. Білоноженко та ін. 2-е вид. К.: Наук. думка, 1999.

  16. Храмова В. До проблем української ментальності // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С. 3-35.

  17. Цимбалістий Б. Родина і душа народу // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С. 66-96.

1 Під особистістю ми розуміємо людину як суб'єкт певного етнокультурного соціуму, з притаманною їй мотивованою пізнавальною, емоційною та практичною діяльністю.

Loading...

 
 

Цікаве