WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська фразеологія в аспекті національної ментальності - Реферат

Українська фразеологія в аспекті національної ментальності - Реферат

Реферат на тему:

Українська фразеологія в аспекті національної ментальності

Із середини 70-х – початку 80-х рр. ХХ ст. у фразеології – дещо пізніше, ніж в інших галузях лінгвістики – стала відчутною криза структурно-семантичної парадигми: системно-класифікаційний підхід себе вичерпав. Оцінки попереднього студіювання фразеології стимулювали пошук нових шляхів осмислення ідіоматики з точки зору реалізації в ній людського фактора. Цей період ознаменувався цілком очевидним переходом до антропоцентричної парадигми у вивченні мови, що посилило інтерес до осмислення проблеми з нових позицій. Стає насущним розглядати фразеологію у колі етнолінгвістики, лінгвокраїнознавства та культурології. Звучать заклики звертатися до творця, носія, користувача мови – до людини, до конкретної мовної особистості, вивчаючи національну мову разом з історико-, етно-, соціо- і психолінгвістичними особливостями її носіїв [Караулов 1987 : 7]. Фразеологічний корпус мови – особливо благодатний матеріал для дослідження цієї взаємодії, оскільки в ньому концептуалізовані не тільки знання про суто людську наївну картину світу, але й ніби запрограмована участь цих мовних сутностей разом з їх вживанням у міжпоколінній трансляції еталонів й стереотипів національної культури [Телия 1996 : 9].

Нові тенденції в дослідженні фразеології у посткласичному періоді її існування зберігаються у працях, які аналізують синхронно-зіставний план Райхштейн 1980; Солодуб 1985; Манакин В. Н. 1994; Дубичинский 1993. Другий аспект, який чітко прослідковується в україністиці, – це потрактування фразеологізмів з позицій етнокультури, лінгвокраїнознавства Голубовська 2002; Бабич 2002; Кузь 2002; Остапович 1996; Кононенко 1996; Жайворонок 1996.

Серйозні, науково обґрунтовані праці з сучасної української фразеології презентує А. Івченко, який, між іншим, називає важливим здобутком в історико-етимологічному вивченні слов'янської фразеології книгу білоруського дослідника В. Коваля "Східнослов'янська етнофразеологія: деривація, семантика, походження (Гомель, 1998) і вважає, що ця книга "приречена" на уважне прочитання й студіювання. В. Коваль поставив за мету обґрунтувати потребу створення нового наукового напряму – етнофразеології, яка вивчає фразеологічні одиниці в їх зв'язку зі сферою народної духовної культури: звичаями, обрядами, віруваннями, традиційними (переважно народно-міфологічними) уявленнями про предмети та явища довколишнього світу, що має постати. Таким чином, фразеологія залишається в полі зору мовознавців, і за останні роки ця галузь досягла нового рівня розвитку.

Фразеологія виникає в національних мовах на основі образного уявлення про дійсність і відображає побутово-емпіричний, історичний або духовний досвід мовного колективу. Цей досвід безумовно пов'язаний з культурними традиціями народу, бо суб'єкт номінації та мовленнєвої діяльності – це завжди суб'єкт національної культури, національного менталітету. Фразеологічний склад мови відображає особливості національного світобачення та самобутності народу-носія. Подібне розуміння специфіки фразеології дозволило В. Телії образно назвати її "дзеркалом, в якому лінгвокультурна спільність ідентифікує свою національну свідомість" [Телия 1996: 9]. Ідіоми – це "мова культури", яка "нав'язує" його носіям культурно-національне світосприйняття. Таку ж думку чітко висловив Б.О. Ларін: "Фразеологізми у власному смислі терміна завжди опосередковано відбивають погляди народу, суспільний устрій, ідеологію своєї епохи" [Ларин 1977: 156].

Національно-культурні елементи семантики можуть виявлятися на трьох рівнях змісту фразеологічних одиниць:

1) у сукупному ідіоматичному значенні словесного комплексу (через переосмислення, метафоризацію, семантичний зсув): нім. SiehabendasTuchzerreiβen– букв. "вони розірвали хустку"; укр. вони розбили глечик, що означає "розірвати, порушити дружні стосунки, посваритися" [ФСУМ ІІ: 744];

2) у значенні окремих лексичних компонентів фраземи. Це можуть бути так звані "унікальні компоненти" (які більше ніде, крім цього виразу, не вживаються, найчастіше архаїзми), безеквівалентна лексика: культурно-історичні реалії, топоніми, апелятивні власні назви, "мовні фотографії" – знаки невербальної комунікації тощо: давати (задавати) / дати (всипати, задати) хльосту – "бити, шмагати кого-небудь" [ФСУМ І: 213] або задати перцю з маком – "завдавати клопоту, дошкуляти кому-небудь" [ФСУМ І: 213];

3) у прямому значенні сукупного словесного комплексу, що потім зазнає переосмислення. Саме тут "закодовані" численні народні звичаї, обряди, традиції, ігри тощо: стати на рушник – "взяти шлюб, одружитися" [ФСУМ ІІ: 860]; передати куті меду – "перевищувати норму, міру в чому-небудь, перебільшувати що небудь" [ФСУМ ІІ: 616]; як муха в Спасівку – "хтось злий, сердитий, уїдливий", "дуже, надто, надзвичайно", "набридливо, невідступно, уїдливо, неприємно" [ФСУМ І: 514]; скочити в гречку – "зраджувати дружині (чоловікові), мати нешлюбні зв'язки" [ФСУМ ІІ: 813].

В українській фразеології відбита селянська, хліборобська психологія. Розглянемо, наприклад, фразеологізми із компонентом хліб: великий хліб –"високий урожай зернових" [ФСУМ ІІ: 926]; відбивати (відбирати, перебивати) хліб – "позбавляти кого-небудь заробітку, беручись за ту саму роботу" [ФСУМ І: 113]; водити хліб-сіль –"бути з ким-небудь у дружніх стосунках, товаришувати" [ФСУМ І: 142]; хліб і до хліба – "їсти і пити" [ФСУМ ІІ: 926]; легкий хліб – "засоби для існування, здобуті без важкої праці, без великих, особливих зусиль", "робота, що здійснюється без труднощів, без великих зусиль, або заробіток без важкої праці, без докладання великих зусиль" [ФСУМ ІІ: 926]; садити на хліб та воду – "карати кого-небудь голодом, обмежуючи найнеобхіднішим у їжі" [ФСУМ ІІ: 778]; тяжкий хліб – "заробіток, здобутий важкою працею, великими зусиллями" [ФСУМ ІІ: 927]; хліб насущний – "засоби, необхідні для прожитку, існування", "щось найважливіше, найістотніше" [ФСУМ ІІ: 927]; хліб та сіль! – уживається як традиційне привітання до тих, що їдять за столом, та побажання їм приємного апетиту [ФСУМ ІІ: 927].

Показовими є асоціати до слова земля: землі під собою не чути – "під впливом радісного збудження або хвилювання бути дуже енергійним, рухливим, легким", "дуже швидко, енергійно" [ФСУМ ІІ: 959]; земля горить під ногами – "для кого-небудь становище стає критичним, безвихідним" [ФСУМ І: 332]; земля хитається (повзе) під ногами – "чиєсь становище стає ненадійним, непевним" [ФСУМ І: 200]; земля обітована – "багатий, розкішний край, де панує повний достаток і злагода", "заповітне місце, пристанище", "предмет чиїх-небудь пристрасних бажань, надій, прагнень" [ФСУМ І: 333]. Бачимо, що земля, як полісемантичне слово, може розмежовуватися на окремі асоціативні поля: 1) земля як ґрунт (земля хитається (повзе) під ногами); 2) образно-символічні знання, пов'язані з поняттям батьківщини, дому, матері, достатку (земля обітована).

Фразеологізми із компонентами хліб, земля передають дух нашої давнини, тісний зв'язок українського народу з землею, хлібом, які сприймаються не лише в прямому значенні як ґрунт та хліб насущний, а значно ширше – як першооснова життя, що допомагає зрозуміти глибину української душі.

Дослідник Б. Цимбалістий пише: "Справді, незважаючи на всі спрощування, на розбіжності в оцінках і навіть на використовування поняття національної психіки для винищування власного народу або принижування інших треба прийняти, що щось таке як національна психіка таки існує. Бо як інакше пояснити собі якийсь неповторний характер культури даного народу, його літератури, його мови, його фольклору і навіть архітектури? Було б навіть дивно, якби етнічна група людей, які від століть живуть разом, однаковим способом життя, за єдиними звичаями і традиціями, які прагнуть до тих самих ідеалів, зазнають впливу того самого підсоння та історичної долі – не витворили чогось спільного у своєму способі думання, відчування і поведінки" [Цимбалістий 1992 : 69]. Родинне середовище, типи емотивних стосунків дитини з батьками, братами і сестрами обумовлюють витворення певних рис характеру майбутньої дорослої людини, що обов'язково виявиться у специфічній поведінці, в оптимістичному чи песимістичному світосприйнятті, в егоїзмі або альтруїзмі, у ставленні до авторитетів і влади, до приятелів і до жінок, до дружини і дітей. Саме через родинні стосунки у глибинне несвідоме дитини входить певна система вартостей, якої вона дотримується все життя і яка закодована в понятті "оцінність".

Оцінка – це завжди наявність "плюса" або "мінуса" в значенні слова. І проблема полягає в тому, що оцінність – явище суто суб'єктивне, тобто в будь-якій оцінці будь-чого завжди є особиста зацікавленість, емоційне ставлення до сказаного. Навіть прагнення до об'єктивної оцінки залежить від багатьох суб'єктивних факторів або, інакше кажучи, від самої людини. Оцінювання може бути раціональним або емоційним, наприклад: один бік медалі – "яка-небудь частина або половина чого-небудь" [ФСУМ І: 29]; проводити (провести) очима (поглядом) – "довго, проникливо, не відриваючись, дивитися на кого-небудь, услід комусь" [ФСУМ ІІ: 705]; продувна бестія – "дуже ненадійна, хитра, спритна й нечесна людина, шахрай" [ФСУМ І: 23]; хоч пацюки (цуценят) бий – "дуже повний, одутлий, деформований ожирінням" [ФСУМ І: 23]; без третьої клепки в голові – "хто-небудь дурний, розумово обмежений, ненормальний" [ФСУМ І: 381].

Мабуть, можна відзначити, що серед фразеологізмів більшість таких, що виражають оцінку. У кількісному відношенні переважають фраземи з негативною характеристикою. Осуджують зло, заздрість, жадібність, нахабність, жорстокість, роздратованість, недбалість і т. ін. Позитивно оцінюють любов до праці, до матері, до дитини, гарні стосунки в сім'ї, ставлення до жінки як до берегині роду. Фіксовану позитивну оцінку мають нечисленні ідіоми: іти в гору – "добиватися вищого становища, положення в суспільстві", "успішно розвиватися, поліпшуватися", "підвищуватися в ціні, дорожчати" [ФСУМ І: 353]; бити через край– "виявлятися на всю силу, у великій мірі" [ФСУМ І: 26]. Більшість фразеологізмів амбівалентна, тобто вони можуть викликати як позитивну, так і негативну оцінку, яка залежить від емпатії мовця, наприклад: від дзвінка до дзвінка – "повністю, без будь-якої перерви, від початку до кінця". Оцінка занурена в контекст погляду. Сама думка є змістом оцінної конотації. Практично всі оцінки відносні, бо можуть змінювати плюс на мінус залежно від ціннісної орієнтації мовця. Зауважимо також, що процедура оцінювання – це операція раціональна, хоча в основі оцінки лежать емоції, інтерес (те, що нас хвилює). Раціональне в оцінці – це погляд, думка, емоційне в оцінці – це почуття. Візьмемо для прикладу фразеологізм на всьому готовому ("при повному забезпеченні всім необхідним"). Він з раціонального погляду означає "повне забезпечення", і це нібито "добре". А емоційне сприйняття може бути як позитивним, так і негативним, бо мовець може цим висловом виказати різні негативні почуття: осуд, презирство, невдоволення.

Loading...

 
 

Цікаве