WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фоноархів Осипа Роздольського - Реферат

Фоноархів Осипа Роздольського - Реферат

Окремо треба виділити валки із записаним лірницьким репертуаром як Західної, так і Східної України. Досить довго вважалося, а дехто дотримується цієї думки й сьогодні, що подібні дослідження в Україні в той час не велися, а відповідно не робилися й записи [11, c. 312]. Наявні валики спростовують ці твердження.

При фіксації мелодій на валики О. Роздольський не дотримувався сталої почерговості, вибираючи твори для запису, хоч загалом представляв їх повну жанрову картину. Збирач рекордував звичайно лише перші строфи пісень, за винятком хіба що інструментальної музики, дум. Очевидно, безпосередньо перед записом він прослуховував виконавців і вибирав найцікавіше та найтиповіше. Записуючи, наприклад, весілля, збирач не рекордував на валики повністю всього обряду, а документалізував лише зразки музичних типів весільних наспівів. Про попередню підготовку й фольклориста, й інформантів до запису свідчить і дуже щільна фіксація наспівів на фоновалики. Якщо на валику залишалося небагато місця, з метою його найраціональнішого використання О. Роздольський, зазвичай, записував коломийки або ж різні коротенькі приспівки.

На початку валика перед записом народних виконавців О. Роздольський для полегшення роботи транскрипторів звичайно рекордував звучання камертона. У кінці ж інколи фіксував "представлення" народних виконавців, хоча чітко почути з фоновалика їх імена та прізвища сьогодні досить складно. Власне, у той час на валики не практикувалося наговорювати бодай якісь паспортні дані через максимальну економію місця на валику, тож О. Роздольський став провісником, а фактично започаткував звукову паспортизацію фонозаписів, яка є обов'язковою для сучасних збирачів фольклору.

Судячи з паспортизації, чотири п'ятих усіх рекордованих валиків були транскрибовані, у тому числі й декілька з них з інструментальною та лірницькою музикою. Цю роботу виконували в свій час різні транскриптори. Зокрема, за життя О. Роздольського – С. Людкевич, Ф. Колесса, Б. Вахнянин, Б. Кудрик, Д. Залеська, Н. Гобжило, а після його смерті – вже згадувані Б. Дрималик, О. Луців та Р. Криштальський. Однак більшість нотацій так і залишилась у рукописах.

Отож фоноархів О. Роздольського безперечно є унікальною пам'яткою вітчизняної культури. Він має небагато аналогів в Європі та світі як за об'ємом, так і якістю зібраного на валики матеріалу. У наших сусідів-поляків, наприклад, взагалі усього збереглося тільки два валики, які репрезентують польську народну музику початку століття [12, s. 584-585]. Колекція О. Роздольського, по суті, стала звуковою документалізацією українського музичного фольклору першої половини ХХ ст., періоду, який досить скупо представлений навіть у науковій вітчизняній етномузикознавчій літературі. Фонозбірка дає змогу прослухати, як співали та грали на музичних інструментах народні майстри майже сто років тому, оцінити їх виконавську манеру тощо – адже відомо, що далеко не все з почутого можна докладно покласти на папір, а відповідно і донести до нащадків.

Фоноспадщина О. Роздольського у тому стані, в якому вона перебуває сьогодні, є практично майже недоступною для роботи дослідників, навіть спеціалістів-етномузикологів. Упродовж століття було декілька спроб зробити фонодоробок відкритим для науковців, створивши на його базі (залучивши також валики Ф. Колесси) фоноархів народної музики на зразок гельсінгфорського, віденського, паризького чи берлінського, створивши, таким чином, своєрідну "бібліотеку" для етномузикологів. Для цього навіть спеціально вивчалися способи консервації валиків. Та жодне з добрих починань спочатку в НТШ у 1908 та 1924 рр., а згодом вже у Львівському філіалі Інституту українського фольклору в 1940 р. не було доведене до кінця. Фоноархів так і не був заснований, а валики О. Роздольського залишилися в його приватному архіві.

Тож ситуація, яка склалася сьогодні із фонозбіркою О. Роздольського, потребує кардинальних і негайних змін. Необхідно, нарешті, повернути безцінну фоноколекцію дослідника із забуття та врятувати валики від подальшого нещадного та невідворотного руйнування. Те що не вдалося завершити нашим попередникам, наразі ще не пізно зробити нам.

Очевидно, розпочати реставрацію звукової спадщини варто було б з укладання каталогу фоноколекції на основі вже зробленого попереднього інвентаря валиків, який знаходиться в Архіві Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології при Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка. У такому каталозі слід би подати максимально зібрану інформацію про наявні валики О. Роздольського, зокрема такі його характеристики: нумерація валика, стан збереження, кількість зафіксованих на ньому творів, початкові слова пісень, населений пункт та час зробленого в ньому запису, відомості про виконавців, хто і коли нотував мелодії та в якому архіві зберігаються нотації, примітки О. Роздольського чи когось із транскрипторів, зроблених на покришці футляра валка, тощо. Для виконання такої об'ємної роботи необхідно буде скористатися інформацією і з рукописного архіву збирача.

Наступним непростим етапом мало би стати копіювання фонозаписів. Проблема полягає в тому, що праця безпосередньо з валиками є для них надто небезпечною, оскільки в такий спосіб валики досить швидко руйнуються: фактично вже після шести-восьмиразового прослуховування з кожним подальшим використанням втрачають записану на них інформацію та засмічуються додатковими шумами. Частково, як говорилося вище, копіювання вже було здійснене на магнітофонну стрічку. Однак більшість із копій, зроблених на цілком застарілу уже на самий момент копіювання стрічку, до того ж на магнітофоні, що ще в кінці 60-х повністю вийшов з ужитку, практично малопридатні для роботи. Тому серйозно працювати з цими матеріалами фактично неможливо. Дещо з фоноархіву О. Роздольського залишилося взагалі не переписаним. Звісно, копіювання валиків можна було б сьогодні повторити заново, так, як це робилося і раніше – механічним способом з допомогою фонографа, звичайного магнітофона та мікрофона, але це тільки різко прискорило б руйнування валиків, стан яких і без того не найкращий.

Вирішення цієї проблеми, здається, знайшли сьогодні українські вчені, які винайшли та запатентували унікальну технологію зчитування інформації з фоноваликів, навіть не торкаючись і не пошкоджуючи їх [13]. При тому нова комп'ютерна апаратура, яка використовується для роботи, дає змогу також очищати фонограму від різних сторонніх звуків.

Отож опрацьована, каталогізована та наново скопійована колекція фонозаписів О. Роздольського повинна би стати базою західноукраїнського архіву валиків, центром, де у відповідних умовах і належно опрацьовані могли б зберігатися ці безцінні пам'ятки нашої музичної культури. У такому фонографічному центрі годилося б створити і спеціальний фонд звукових копій фоноваликів для всіх, хто хотів би ознайомитись з цими унікальними записами: науковців-дослідників, композиторів, любителів фольклору. Окрім того, із краще збережених фонограм можна було б укласти фоноантологію музично-етнографічної спадщини О. Роздольського, віддавши тим самим і належну шану його багатолітній подвижницькій праці.

Література

  1. Роздольський Й., Людкевич С. Галицько-руські народні мелодії: У 2 ч.– Львів, 1906.– Ч. 1; 1908.– Ч. 2.– (Етнографічний збірник НТШ.– ТТ. ХХІ-ХХІІ; Гаївки) / Зібрав Володимир Гнатюк. Мелодії схопив на фонограф О. Роздольський, списав Ф. Колесса.– Львів, 1909.– (Матеріали до української етнології ЕК НТШ.– Т. ХІІ.

  2. Новинки// Слово.– 1864.– Ч. 78.– С. 308; Справозданє із засідань Галицько-руської Матиці // Слово.– 1864.– Ч. 57.– С. 227.

  3. Буковинське товариство руське // Буковина.– 1886.– Ч. 10.

  4. Видавництво українсько-руських народних мелодій. Відозва // Зоря.– 1894.– № 23.

  5. Народніпісні руські // Зоря.– 1880.– Ч. 3.

  6. Гошовський В. Сторінки з історії музичної культури Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст. // Українське музикознавство.– К., 1967.– Вип. 2.– С. 211-217; Бажанський П. Збираймо народні мелодії рускі // Діло.– 1887.– Ч. 61.– С. 2-3.

  7. Фонограф, винайдений у 1877 р. Т. А. Едісоном, був першим апаратом для механічної фіксації та відтворення звуку. Запис здійснювався на воскові валики за допомогою голки, сполученої з мембраною. Пружинний механізм зумовлював обертання циліндричного валика вздовж своєї осі. Під час відтворення запису голка рухалася по канавці, приводячи до вимушених коливань, а зв'зана з нею мембрана видавала звук. Мікрофоном, а при відтворенні динаміком, служив рупор. Перші записи народної музики за допомогою фонографа зробив у США Дж.У. Фюкс (1890), а у Центрально-Східній Європі – росіянин Ю. Блок (1894) та угорець Б. Вікар (1896).

  8. МатеріалиО. Роздольського // Приватний архів Ю. Сливинського.

  9. Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій: На 1 січня 1987 р.– К., 1987;Nazwygeograficzne Rzeczypospolitej Polski.– Warszawa–Wrocław, 1981.

  10. Nettl B. Folk and Traditional Music of the Western Continents.– Englewood, N.-J., 1990.

  11. Залеська Р., Іваницький А. Листування Климента Квітки і Філарета Колесси // Записки НТШ: Праці секції етнографії та фольклористики.– Львів, 1992.– Т. ССХХІІІ.

  12. Sobiescy J. Folklor muzyczny w dwudziestoleciu (1944-1964) // Jadwiga i Marian Sobiescy. Polska muzyka ludowa i jej problemy / Wybr prac pod redakcją Ludwika Bielawskiego.– Krakw, 1973.

  13. Олтаржевский Д. Расшифрованы валики Эдисона // Зеркало недели.– 1996.– 20 апреля.

Loading...

 
 

Цікаве