WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фоноархів Осипа Роздольського - Реферат

Фоноархів Осипа Роздольського - Реферат

Реферат на тему:

Фоноархів Осипа Роздольського

Серед плеяди видатних діячів української культурної еліти кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., які принесли європейське визнання вітчизняній етномузикознавчій науці, одне із чільних місць посів Осип Роздольський – музичний етнограф, фольклорист, педагог. Окрім цілої низки фундаментальних методологічних знахідок у галузі експедиційної справи, він залишив по собі ще й велику, цікаву та унікальну збирацьку спадщину, подібних до якої в Європі знайдеться не багато.

Однак доробок О. Роздольського, який охоплює рукописну (польові зошити, переписані начисто тексти пісень, транскрипції мелодій) і фонографічну частину, ще й досі належно не вивчений та відповідно не оцінений і тому не введений у широкий науковий обіг. Проте, якщо рукописний архів дослідника хоч і не найкраще, але принаймі частково вже опрацьований, а дещо із записаних мелодій навіть опубліковано [1], то про існування фоноархіву фольклориста фактично сьогодні мало кому з дослідників української народної творчості взагалі відомо.

Формування фоноколекції О. Роздольського було пов'язане з намаганням галицьких народолюбців упродовж ХІХ ст. опублікувати великий, репрезентативний збірник музичного фольклору Західної України. Та, незважаючи на їх численні спроби, до кінця століття цього так і не сталося. За справу бралися як цілі колективи, наприклад, "Галицько-Руська Матиця" у 1848 та 1864 рр. [2], буковинське товариство "Руська бесіда" [3] у 1886 р., "Комітет 1894/5" [4, c. 507-508], часопис "Зоря" [5, c. 46-47], так і окремі ентузіасти – О. Духнович, П. Бажанський [6]. Проте завершити жодного із задумів нікому з них не вдалося, збірник народних мелодій так і не був виданий.

О. Роздольський належав до тих небагатьох дослідників фольклору, хто розумів усю безвихідь ситуації, яка склалася з публікацією народних наспівів у Галичині, і шукав певною мірою "нетрадиційних" на той час способів розв'язання наболілої проблеми. То ж у квітні 1900 р. у селі Коцурів, поблизу Львова, він провів першу в Галичині, по суті, пробну, експедицію, використавши для запису народної музики найвірогідніше позичений фонограф.

Ініціатива О. Роздольського виявилася вдалою та результативною. Її відразу ж належно оцінили в Етнографічній комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка і виділили спеціальні кошти для подальшої польової збирацької роботи О. Роздольського, а також й для купівлі фонографів для комісії. Про можливості нового звукозаписувального пристрою в Західній Україні було відомо ще задовго до експедиції О. Роздольського, проте саме йому судилося розпочати систематичне звукове документування музичного фольклору в Україні, започаткувавши (разом з Ф. Колессою та С. Людкевичем) новий науковий етап у вивченні народної музики [7].

Упродовж майже півстолітньої музично-етнографічної роботи О. Роздольський нагромадив велику колекцію фоноваликів. Його фонозбірка представляє фактично всі періоди дослідницької діяльності: починаючи від перших пробних записів 1900 р. у

згадуваному вже Коцурові та закінчуючи останньою експедиційною поїздкою збирача, організованою Львівським філіалом Інституту українського фольклору в 1940 р. на Бойківщину. Так само повно репрезентована й географія записів – охоплені практично всі етнографічні зони Галичини, де працював О. Роздольський. Є також валики і з його експедиції 1914-1915 рр. на підросійську, або, як називали галичани, Велику Україну.

Проте встановити загальну кількість рекордованих О. Роздольським валиків сьогодні досить складно. Зробити це можна хіба що гіпотетично. Частина фонозаписів потерпіла через дорожнечу та дефіцит валиків, коли їх верхній шар стесували і натомість робили нові записи, використовуючи таким чином валики неодноразово. Про це промовисто говорять порівняно дуже тонкі стінки деяких із них. Транскрибуючи народні мелодії, записані О. Роздольським улітку 1913 р. в селі Кам'янки на Тернопільщині, нотувальник Б. Дрималик, зокрема, дав такий коментар: "Валок зачинається трохи поза половиною, бо перша половина – це нестесані (виділення моє.– І. Д.) лемківські пісні" [8]. Особливо в результаті цього потерпіли записи О. Роздольського із експедицій 1900-1902 рр. Фактично в колекції збереглося дуже мало валиків саме з цього періоду. Вірогідно частина фоноархіву, як і рукописних матеріалів, пропала в роки Першої світової війни, а дещо потрапило і за кордон.

Але навіть те, що ще вціліло, доволі вражаюче. Найбільша частина фонозбірки, 755 валиків, знаходиться сьогодні в архіві Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології при Вищому державному музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові. Цю колекцію у 50-х роках відкупив разом з фонографом професор М. Колесса безпосередньо у вдови О. Роздольського та подарував Кабінетові народної музики Львівської консерваторії. Тут же зберігається й особливо цінний, сказати б, історичний експонат – валик із першої "коцурівської" експедиції.

Фономатеріали в архіві впорядковані за населеними пунктами в алфавітному порядку, а в межах кожного села – за нумерацією валиків, що її проставив сам збирач. Колекція умовно поділена на дві частини – спочатку розташовані валики із теренів Галичини, а потім – із Наддніпрянщини. Тридцять валиків без паспортизації завершують колекцію. Загалом архів містить записи народної музики з 109 сіл. За сучасним адміністративно-територіальним поділом [9] 20 населених пунктів належать до Івано-Франківської області, 25 – до Тернопільської, 40 – до Львівської, 2 – до Чернівецької, 10 – до Чернігівської, по одному – до Полтавської, Київської та Житомирської. Дев'ять населених пунктів, з яких збереглися валики, сьогодні знаходяться за межами України, у Польщі.

У Науково-дослідній лабораторії зберігаються також і магнітофонні копії більшості рекордованих на валики пісень із Галичини, зроблені Ю. Сливинським у 70-х роках. У 1996 р. І. Довгалюк та проф. Б. Луканюк таким же механічним способом, за допомогою звичайного мікрофона та магнітофона, зробили копії звукових записів О. Роздольського, здійснених у Наддніпрянській Україні.

Валики зберігаються у спеціальних картонних футлярах. На їх покришці здебільшого зазначені основні паспортні дані: проставлений римськими цифрами номер валика (І; ХІ), кількість записаних на ньому творів (11 пісень або 1-6; 15-19), місце запису (село, повіт), іноді – час рекордування (переважно тільки рік), які твори (веснянки, весільні або і конкретна назва "Ой у полю сніжок") та ким виконані, а також хто і коли транскрибував з валиків мелодії. Деколи фольклорист давав і свій коментар: "Добрі гагілки", "Гарні".

Загалом фоноархів О. Роздольського з огляду його придатності для прослуховування далеко нерівноцінний. Через недопустимі для фонограм умови зберігання (фонозбірка тривалий час знаходилась у підвальному приміщенні і у 70-х роках була врятована Ю. Сливинським від остаточного знищення) частина валиків стала непридатною для репродукції. Зокрема, 55 валиків повністю розбиті, 90 – розколоті (таке пошкодження, якщо тріщина не дуже велика, не є перешкодою для прослуховування фонограм, хоч і впливає на якість його звучання). Певні труднощі для відтворення записаного створює пліснява, яка нещадно почала покривати поверхню валиків. Водночас звучання навіть найкраще збережених фонограм супроводжує шум та потріскування.

Окремі валики непридатні до опрацювання через низьку якість власне польового запису, про що на деяких покришках футлярів, в яких вони збереглися, сам О. Роздольський робив відповідні позначки: "До нічого", "Не вдатний". Серед таких неякісно зроблених фонограм (під час відтворення їх на фонографі практично не прослуховується навіть мелодія, звучать окремі звуки на тлі суцільного шуму), наприклад, лірницькі записи з Великої України, у тому числі й унікальний запис "Думи про вдову".

Окрім архіву науково-дослідної лабораторії, декілька остаточно незіндентифікованих валиків знаходиться також у Львівському Інституті народознавства НАН України. Очевидно, це ті валики, які у 1945-1947 рр., після смерті О. Роздольського, реалізуючи великий проект Львівського філіалу Інституту українського фольклору із нотування фоноспадщини О. Роздольського, транскрибували Б. Дрималик, Р. Криштальський та О. Луців під керівництвом С. Людкевича з допомогою дружини та дочки збирача. Однак після смерті Ф. Колесси, тодішнього керівника філіалу, роботу припинили, а цих валиків, очевидно, так і не повернули дружині О. Роздольського, на той час власниці родинного архіву.

Найімовірніше, частина валиків потрапила і за кордон. Так у книзі Бруто Нетла "Народна і традиційна музика західного світу" [10, p. 106] наведено нотний приклад української народної мелодії з Полтавщини без словесного тексту в транскрипції американського етномузиколога і, як зазначено в її паспортизації, з фонографічного валика Романа й Осипа Роздольських. Відсутність словесного тексту є додатковим свідченням того, що нотацію мелодії виконав американський дослідник, либонь, безпосередньо з валка. Як відомо, наспіви пісень під час відтворення їх звучання з фонографа прослуховуються значно краще, аніж текст, який досить часто взагалі неможливо розчути з фонограми. Про це неодноразово у рукописах транскрипцій зазначали галицькі нотувальники.

Отож, підсумовуючи інформацію про розпорошену по різних інституціях фоноколекцію О. Роздольського та спираючись на відомості, зазначені в паспортах тих валиків, які уціліли, зокрема на проставлені на футлярах порядкові номери, можна встановити, що їх мало би бути щонайменше 822. Окрім того, наявні валики представляють лише дві третіх тих сіл, у яких О. Роздольський працював з фонографом. З огляду на це, цілком ймовірно, що збирачем було рекордовано десь понад тисячу валиків.

Здебільшого О. Роздольський фіксував вокальну музику. Це і обрядовий фольклор – календарний (колядки, щедрівки, гаївки), родинний (хрестильні, весільні, похоронні), трудовий (обжинкові), і необрядовий – пісні "звичайні" (балади, ліричні та ін.). Серед записів О. Роздольського трапляються твори неукраїнського походження, зокрема польського фольклору. Окрім вокальної, дослідник документував також інструментальну музику – звучання скрипки, сопілки, "банди" (капели). У середньому ж на валок фольклорист записував п'ять шість творів, хоч у його колекції є валики з рекордованою на них й однією піснею, і навіть дванадцятьма. Це залежало від протяжності творів, оскільки один валик звучав близько трьох хвилин.

Loading...

 
 

Цікаве