WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська книжна мова другої половини ХVI - середини ХVII ст.: „Non est inculta” - Реферат

Українська книжна мова другої половини ХVI - середини ХVII ст.: „Non est inculta” - Реферат

Наведемо приклади типово українських фонетичних рис, які послідовно і систематично відтворюються не лише у вказаних вище, але й у цілій низці інших писемних пам'яток. Корені більшості цих мовних явищ сягають періоду протоукраїнського, однак регулярна їх фіксація у писемній практиці відбувається у зазначений період. Одночасно тривають поки що не усвідомлені пошуки найбільш відповідних правописних принципів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що у правописі окремих пам'яток (наприклад, Пересопницького Євангелія) відбито риси другого південнослов'янського графіко-орфографічного впливу, який абсолютно не відповідав звуковому ладові української мови. В опозиції (як, зрештою, й у взаємодії) перебувають фонетичний та етимологічний принципи з тенденцією до переваги останнього у рукописних текстах. Таким чином, можна трактувати наведені нижче приклади як вияви фонетико-орфографічних норм української книжної мови.

  1. Повноголосся – „маркуюча щодо української мови риса" [Царук : 131], яка дуже чітко виявляється у протиставленні до церковнослов'нських неповноголосних форм: голодεн (БУЄ, 140), под час голодγ (3УЄ, 179зв.), ворота, (ЛБ, 26), голосγ (ГУ, 55б), полотняны(й) (ЛС, 50), по сторон (ПЄ, 431зв.), поздоровлянє (КА, 293), здоровъя (АЖ, 16зв.), в УЄСт не виявлено.

  2. Рефлекс [ж] праслов'янського *dj: досажали (БУЄ,121зв.), ωдεж (3УЄ, 80), межа (ЛБ, 116), вижγ (ГУ, 6б), блγжγ (ЛС, 133), нарожεн (ПЄ, 48зв.), осужени (КА, 173), урожоны(и) (АЖ, 16), възбγжγ (УЄСт, 64). В опозиції – з одного боку, церковнослов'янське жд, а з іншого – діалектне дж, характерне для бойківського регіону: меджи чръ(н)ц. (БЄ, 292).

  3. Український рефлекс [ч] проти церковнослов'янського шт давнього *tj: хочε(т) (БУЄ, 107зв.), из свчεю (3УЄ, 56), свча (ЛБ, 216), свчуся (ЛС, 152зв.), свчоу (ПЄ, 246зв.), освечаєт (КА, 494), в УЄСт не виявлено.

  4. Сплутування літер и та ы, що свідчить про відтворення характерного для української мови звука [и]. Причому непослідовність у вживанні цих букв – ознака не лише рукописних, але й друкованих текстів: кричати (ЗУЄ, 43) – крикъ (ЗУЄ, 58зв.), покрыт(м) покри(л) (БУЄ, 3зв.), очи – очы (ГУ, 16б), крыница (ЛБ, 93) – криничны(й) (ЛБ, 445), зуби (ЛС, 81зв.), рибами (ПЄ, 440), першый (КА, 633) – перший (КА, 202), тысεча (АЖ, 5) – тисεча (АЖ, 6), рибы (УЄСт, 296зв.). Явище „сплутування" загалом суперечить поняттю писемної норми, проте воно дуже показове в аспекті формування норми фонетичної. Якраз на цьому ґрунті найрельєфніше простежується зіткнення фонетичного та етимологічного правописних принципів. Не випадково у другій половині XVII ст., коли на Лівобережжі розгорнулися процеси росіянізації, в одному з посібників для вивчення російської мови було підкреслено: „крайн осторожно малоросіяномъ, надлежитъ примчать, какъ изъ правилъ, такъ и употребленія въ произношеній, дабы по неосторожности не написать: купылъ мило" [2: 61].

  5. Наявність рефлекса –ри- у позиції *trъt: крихтами (ЗУЄ, 102), тривати (БУЄ, 35), дригота (ЛБ, 266), дрыжγ (ГУ, 39а, 652), дривотня (ЛС, 117), кривавым (ПЄ, 317),крывавые (АЖ, 28зв.), затривожил (КА, 584), в УЄСт не виявлено. У ЗУЄ знаходимо вузьколокальне покривавити (98зв.), властиве наддністрянським, бойківським та гуцульським говіркам.

  6. реалізується як звук [i], позначений, як правило, літерою и: нхтони(х)то (БУЄ, 161), вс – вси (ЗУЄ, 159зв), квитнуча (ЛБ, 438), ω(т) гриховъ (ГУ, 20), ωбижду (ЛС, 221), ликарю (ПЄ, 224), мисεцу (АЖ, 48зв.), крипко (КА, 550), цвитущеє (УЄСт, 198зв.). У пам'ятках з території Волині та Полісся дослідники фіксують → [e] і кваліфікують такий рефлекс як діалектну рису.

  7. Перехід ео у позиції після шиплячого перед наступним твердим приголосним – вияв синтезу фонетичної та орфографічної норм: чорны(м) (БУЄ, 254), чотыри (ЗУЄ, 83), жолудокъ (ЛБ, 218), чотыри (ГУ, 842), чорнуха (ЛС, 186зв.), шостая (ПЄ, 353зв.), чоловика (АЖ, 11зв.), чоловка (КА, 263), в УЄСт не виявлено.

  8. Зникнення початкового и, характерне для системи української мови, на відмінувід церковнослов'янської: змыл (БУЄ, 3зв.), зверженъ (ЗУЄ, 98), маю (ЛБ, 88), мти (ГУ, 32а), смаракгдъ (ЛС, 57), з(ь)губила (ПЄ, 288зв.), зложи(л) (АЖ, 12зв.), здавна (КА, 203), маєш (УЄСт, 296зв.).

  9. Закони милозвучності реалізуються насамперед у розмовному, а згодом і писемному мовних виявах. Один з них – чергування прийменників і префіксів [у] // [ў] (графічно в): оучини(л) (БУЄ, 136зв.) – вчини(л) (БУЄ, 133зв.), оучинки (ЗУЄ, 11) – вчинити (ЗУЄ, 10зв.), ввесь і увесь (ЛБ, 21), прийменники вътаγ (ГУ, 4б та 5б), всыновляю (ЛС, 10), в(ь)чиниль – учиниль (ПЄ, 357зв.), о(т) уряду – на врядε (АЖ, 5), неумиєтных (КА, 610) – невмиєтных (КА, 243), оуихалъ (УЄСт, 69).

  10. Заміна лў (графічно в) у позиції перед приголосним – фонетична риса української мови, що проявилася внаслідок занепаду зредукованих: довжинбывъ (БУЄ, 63зв.), човномъ (ЗУЄ, 58), вовна (ЛБ, 25), (ГУ, 32а), видовъбанъ (ЛС, 18зв.), сто(в)пъ (АЖ, 138), зуповноє (КА, 278), в ПЄ та УЄСт не виявлено.

  11. Префікс роз- на відміну від церковнослов'янського рас- (раз-): розвзоуεть (БУЄ, 146), розγмючи (ЗУЄ, 46), розγмъ (ЛБ, 123), розрываю (ГУ, 47б), розлучаю (ЛС, 2), розоумй (ПЄ, 443), розсужати (КА, 348), ро(з)боε (АЖ, 16зв.) ро(з)лити (УЄСт, 96).

  12. Спрощення у групах приголосних, що є яскравим виявом фонетичного правописного принципу: оучаснїками (БУЄ, 174), злосниковъ (ЗУЄ, 91), празники (ЛС, 210), власный (ПЄ, 389), вла(с)ную (АЖ, 6зв.), злосниковь (КА, 516), в УЄСт не виявлено.

  13. Початкове о на місці колишнього je: ωдиномоу (БУЄ, 117зв.), ωлωм (ЗУЄ, 114), олεк(ъ) (ЛБ, 62), ωдинъ (ГУ, 842), ωзεро (ПЄ, 247зв.), ω(д)накъ (АЖ, 17), олей (КА, 611), в ЛС та УЄСт не виявлено.

  14. Явище протези: вонї (БУЄ, 60зв.), наука геретицкая (ЗУЄ,22), вушко (ЛБ, 266), гисторїю (ГУ, 66а), в воулица(х) (ПЄ, 35), ватама(н) (АЖ, 116зв.), γ вустава(х) (КА, 459), в ЛС та УЄСт не виявлено.

Отже, графічне відбиття низки явищ, які випливають з природних закономірностей розвитку української мови і задовго до XVI ст. побутували у розмовному мовленні, у писемних пам'ятках і – що дуже важливо! – у словниках та граматиках, свідчить про загальну тенденцію до вироблення фонетико-орфографічних норм української книжної мови. Такі ж процеси відбувалися і на іншому рівні мовної системи – у словозміні, де, за спостереженнями І.М.Керницького, „проявляються нові риси, які ... стають літературною нормою" [Керницький 1967 : 279]. Складніше відбувалося формування лексичного фонду української книжної мови, оскільки ці процеси проходили неоднаково у різних функціональних стилях. Якщо побутова, виробнича, суспільна, юридична лексика, яка загалом відбиває різні сторони світського життя, широко представлена у тогочасних словниках, тому можна говорити про її більшою чи меншою мірою нормативне закріплення, то у церковній сфері, хоч і спостерігаємо „проникнення живомовної лексики ..., не кажучи вже про живомовну фонетику й граматику ...проте церковнослов'янська мова все ж усталилася в текстах, пов'язаних з богослужіннями." [Чепіга : 287].

Тривалий і складний з огляду на історичні обставини, але постійний і неперервний поступ літературної мови завжди пов'язаний з усвідомленням і закріпленням її самобутніх рис. Період з другої половини XVI до середини XVII ст. – один з визначальних етапів становлення загальноукраїнських фонетико-орфографічних норм, які лягли в основу сучасної української літературної мови.

Література

  1. Булаховський Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов // Булаховський Л.А. Вибрані праці в 5-ти т. Т.1. К., 1975.

  2. Житецький П.Г. „Енеїда" Котляревського в зв'язку з оглядом української літератури XVIIст. К., 1919.

  3. Житецький П.Г. Очеркъ литературной исторіи малорусского нарчія въ XVII и XVIII вв. К., 1889.

  4. Залеський А.М. Діалектна основа фонологічної системи сучасної української літературної мови// Українська літературна мова в її взаємодії з територіальними діалектами. К.,1977, С.50-96.

  5. Керницький І.М. Система словозміни в українській мові. На матеріалах пам'яток XVI ст. К., 1967.

  6. Ковалик І.І., Самійленко С.П. Загальне мовознавство. К., 1985.

  7. Кримський А. Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася // Історія української мови: Хрестоматія, К., 1996.

  8. Передрієнко В. Формування української літературної мови XVIIIст. на народній основі. К., 1979.

  9. Тимченко П.Д. Хрестоматія матеріалів з історії української літературної мови. Ч.1. К., 1959.

  10. Франко З. Мова як засіб національної атрибуції літератури // ЗНТШ. Т.229. Львів, 1995. С.332-341.

  11. Фрік Д. Мелетій Смотрицький і руське мовне питання // ЗНТШ. Т.224. Львів, 1992. С.220 – 229.

  12. Царук О. Українська мова серед інших слов'янських. Етнологічні та граматичні параметри. Дніпропетровськ, 1998.

  13. Чепіга І. Взаємодія української і церковнослов'янської мов XVIстоліття (на матеріалах перекладів Євангелія) // ЗНТШ. Т.229. Львів, 1995. С.277 – 288.

Loading...

 
 

Цікаве