WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Казковий чудесний покажчик у новелі франка "Неначе сон" - Реферат

Казковий чудесний покажчик у новелі франка "Неначе сон" - Реферат

Реферат на тему:

Казковий чудесний покажчик у новелі франка "Неначе сон"

Майже за аналогією до заголовку Кулішевої повісті "О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцев став" я прагну з'ясувати у цій мікростудії, з якої причини без вогню кипіло молоко в коморі та з якої художньої рації увів цей сюрреалістичний епізод у новелу "Неначе сон" Іван Франко.

Дивна – у значені чудоводивна, прекрасна – ця новела взагалі. Маленький шедевр суворого наукового реаліста несподівано оригінальний своєрідним поклоном автора новим богам літературним – модерністичним. Перед нами річ ледь чи не "під Яцкова" або ж "під Стефаника", а разом з тим вона сповнена суто Франковим теплом і сонцем та прикметна упевнено-прецезійними карбами його письма. Можна було б навіть сказати, що вона – найкоротший прозовий твір класика, коли б не було у нього єдиної у своєму роді поезії в прозі, якою є "Присвята" (Шевченкові). "Неначе сон" (рік 1908-й) – останній спалах великого таланту перед його затьменням – хворобою письменника. Це викінчений твір сконцентрованого новелістичного стилю з його, сказав би Олесь Гончар, надгустотою. На чотирьох сторінках друку викладена неординарна любовна історія з пікантним декамеронівським присмаком. "Неначе сон" завершує франківський цикл так званих love – stories (любовних історій) як своєрідного жанрово-структурного типу, до якого можна зарахувати такі твори цього автора, як "Вільгельм Телль", "Маніпулянтка", "Між добрими людьми", "Батьківщина", "Сойчине крило", "Різуни". Новела як жанр вимагає особливої селекції епізодів – нічого нефункціонального не сміє у ній бути. То ж і епізод з википанням без вогню молока виконує функцію особливого утаємничення, а разом з тим сюжетної інтриги, я б сказав, підтекстової. Він надає творові жанрового відтінку "новели тайн". Для аналізу це нелегкий "горішок", й Інна Приходько, яка єдина поки що намагалася проінтерпретувати "Неначе сон", попри свій хист до мікроаналізу художньої тканини твору, не дала, так би мовити, ради з отим химерним "молоком", хоч слушно віднесла "Неначе сон" до "споминково-силуетних" форм. Вона сконстатувала, що "Іван Франко максимально використав прийом недомовленостей і натяків, які збуджують уяву читача, перекладають на нього домислювання того, чого не сказав автор. У цьому, власне, і є своєрідність композиції" [1, c. 119].

І заголовком новели, і першим ліричним її акордом – позасюжетним авторським відступом – Франко неначе просить вибачення у читача за дещо неймовірний характер пропонованої речі. Це буде, отже, напівсон, напівмрія, напіввізія, це буде щось дійсне й ірреальне водночас, вловимість і невловимість, відомість і невідомість якого передано амбівалентним у своїй основі образом: ловити тіні сіттю слова ("чи маю вас, ловити, тіні, сіттю слова") [2]. "Виразні силуети на тлі мойого рідного села" [2, 22, c. 318] мають бути поєднані з тим, "що примерещилося мені в сонній уяві" [2, 22, c. 318]. Виразність, предметність пейзажів і силуетів неначе конкретизує пору дня і року: в апогеї літа сонце з максимальною силою опромінює все, що піддається "змислові зору". Зображений простір – то простір рідного авторові присілка – "Десятихатки" в Нагуєвичах, знайомий нам з його поезії "Маленький хутір серед лук і нив". Великий розмах зображеного господарства теж, очевидно, – то розмах господарства франківського. Але поза тим якихось реалій з родиного життя Яця-коваля дошукуватися у новелі немає підстав. Для розуміння новаторства письменника у році 1908-му варто згадати дещо таке, що було написане у минулому і що перегукується з новелою "Неначе сон". Аналогічний жнивний день є у раньому оповіданні того ж автора – "Лесишиній челяді". Такий же суворий, як там, у новелі "Неначе сон" і матріархат у сільській хаті, така ж там і тут образково-фрагментарна манера зображення й об'єктивність всезнаючого наратора. Однак молодий белетрист з його надмірною увагою до соціальних питань зіпсував, на думку тодішніх усних і письмових рецензентів, гарно задуману ідилію "Лесишина челядь" чимось дискомфортним. Франко 1908 р. вже давно піднявся над теорією Маркса й Енгельса – скептично поставився до їх доктрини земного комуністичного раю. Суцільного безхмарного щастя людина не досягне ніколи, – так мислив Франко як автор трактату "Що таке поступ?" Ані політекономи, філософи, а тим більше поети й белетристи не вирішать соціальних питань. Тепер Франко не боїться і закиду в "класовому мирі": на зображуваному багатому хуторі в єдиній гармонії співпрацюють заможні господарі та їх численні наймити (робота йде разом у десяти місцях). Автор своєрідної ідилії, якою є, врешті-решт, "Неначе сон", зосереджується на тому, що він у листах до Ольги Рошкевич назвав innere Geschichte (внутрішня історія). Тут він зображує "мить щастя", яку приніс статевий акт молодим здоровим людям: вони зникли в житі, і колоски "щасливо" зашелестіли над ними. Але такий "роман на мент" з одновимірним пуантом ще не міг би становити новели. Новела покликана вистежувати нову незнану сутність героя. Власне кажучи, головний герой тут ані Марися, молода невісточка, ані Нестор – сільський дон Жуан, а стара баба-свекруха. Новелістичний несподіванковий Wendepunkt полягає у поцілунку, яким привітала свекруха свою невістку після її подружньої зради. Їй, свекрусі – цій бабі-характерниці, відомі усі внутрішні пружини любовної історії, а також секрети кипіння молока без вогню. Суворий матеріалістичний розрахунок свекрухи – мати внука хоч би, так би мовити, "з пробірки", висловлюючись сучасною термінологією, при недолугості пристарілого сина, поєднаний з її вірою в чари.

Можна простежити в новелі "поетику оправдання" Марисі, молодої невістки. Уся природа – осяйна, блискуча, життєнаповнена – акомпонує тому, що сталося в житі. Усе відбувається "в білий день". Зрілий Франко цурається аксесуарів несамовитості. Він – поет полудня. Є малярі сходу сонця (Мирний), є поети "вечірньої години" (Стефаник). Франко – співець полудня. Пригадаймо його "Полудне. Широке поле безлюдне" або "Блюдітеся біса полуденного". "Час гарячий, полудневий" витончено-настроєво передавала Леся Українка у своїй мариністичній поезії, а Ольга Кобилянська у "Царівні" називає "час полуденний" упоюючим: тихе безшелесне різноманітне життя бринить невисказаною, невловимою гармонійною мелодією, невловимою для слуху і не кожному зрозумілою.

У передмові до першого тому апокрифів, що він їх видав, Іван Франко наводить уривок з акафіста Чесному Хресту, де сказано про спокусу наших прародичів у раю: "Радуйся, полудню спасеніє, от біса полуденного прельстившаго въ раи въ полудне" [2, 38, c. 41]. Там же він у примітці зазначає: "Деякі цікаві матеріали про "біса полуденного" зібрав д-р Клим Ганкевич, гл. С[lemens] H[ankiewicz], Die Mittagsstunde im Volksglauben, у фейлетоні віденської "Presse", 1884" [2, 38, c. 41]. Отже, про Mittagsstunde – полудневу годину – є народні вірування як про час чарів і див.

У 1907 р. у Криворівні Іван Франко пише вірша "Блюдитеся біса полуденного" про те, як з нього (точніше, з ліричного героя) "закпив собі південний біс", з'явившись у вигляді білого привида померлої рік тому коханої на велелюдній вулиці міста, коли "Дванадцята ударила, І ще збільшився сонця вар" [2, 3, c. 272].

Час акції новели "Неначе сон" – час полудня – невипадковий, це не лише час, коли найбільший "сонця вар" і людей опановує жага холодної води, а за логікою сюжету джерело чи криниця – найдогідніше місце зустрічі закоханих. Це час дивовижних несподіванок. Неначе привид, з'явився перед Марисею вродливий парубок, у час полуденних див без вогню закипіло молоко в коморі.

Образ повноти й гармонійності життя в сонячному зеніті й малює Франко ощадними, але влучними штрихами новелістичного письма у творі "Неначе сон". Перед нами світ осяйний і палко-гарячий. Це й "новенька селянська хата з білими стінами, з ясними вікнами", "осяянаблиском літнього південного сонця", це й "сонячнийблиск" на полях, яким милуються очі героїні, і "білі рівні зуби" й "золотисті" кучері Нестора, зрештою "золота голівка" уявного внука. Усе тут нагріте сонцем – "вода тепла" в ріці, "колосочки, колисані ледве чутним подихом гарячої, полуденної літньої днини". Усіма "змислами" сприймається цей яскравий сонячно дивний змальований у творі світ. До зорових, тактильних і слухових образів долучені навіть смакові. Люди тут не лише завзято працюють, але "робучі роти" з великим апетитом змітають усе зі стола. Образ спраги у спеку, прагнення напитися з лісової криниці, яка має "чудову холодну воду", неначе підкреслює смак до життя. І на тлі цього мажорного полудня – малесенька тінь від хмарки – певна байдужість до життя, яку виявляє хазяїн господарства. Він викликає невдоволення старої матері з приводу своєї нездарності. Але гармонія світу, порушена отим дисонансом, самовирівнюється. Працьовита, розумна, всезнаюча баба, неначе міфічна Рожениця, за кужелем на печі плекає мрію мати внука, посилає невістку на зустріч "у воды", як у прадавніх язичників це було, зрештою, як і в шевченківській "Марії".

Loading...

 
 

Цікаве