WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Два міфологічні божества у поліських епіталамах: тур і красная пані - Реферат

Два міфологічні божества у поліських епіталамах: тур і красная пані - Реферат

На Україні туриці збігаються з зеленими святами. Мені колись доводилось спостерігати у Шацьку стада корів, кожна з яких мала на рогах вінок з зелені. Звичай прикрашати корів зеленими вінками на Трійцю зберігся й досі на Львівщині. На Бойківщині є й спеціальні "ладкання худобі" – пісні, які співають дівчата, сплітаючи вінки й накладаючи їх на роги корів. Отже, це, так би мовити, "коров'яче свято" є рефлексом свята туриці й семантично пов'язане з богинею Турою, або Турицею.

Вузол загадок поліської епіталами на цьому, одначе, не вичерпується. Не перестає інтригувати питання, чому "за нею", молодою, на яку вже накладений на голову атрибут молодиці – "корунойка" – і яку ведуть зі шлюбного ложа, була "мати божа". Важко погодитись, що мається на увазі християнська непорочна Діва Марія. Злегка християнізовані язичницькі боги згідно з фольклорним наївним реалізмом потрактовані всуміш з "несвятими" учасниками весілля в образку весільного поїзду у ще одній весільній пісні з того ж таки села Тур:

Ой попід тином, попід вербамиЇде Іванко трома радами.В одним раді сам Господь сидить,В другим раді Божая мати з ангелами.В третім раді – молодий Іванко з боярами.

(Від Пампухи Палажки Іванівни, 1906 р. н., записала студентка Л. Камуть 12 липня 1993 р.).

Білоруські весільні пісні закликають колектив божеств, який зветься "божыя радынька". Згадуваний вже М. Нікольський наводить у своїй монографії пісню, у якій сходяться до хати, де весілля, боги стежками; першою стежкою йде сам Господь Бог, другою – "Маць Прачыстая", а третьою – Кузьма-Дем'ян, який за білоруськими народними уявленнями є богом, що сковує молодих шлюбними вузлами. За інтерпретацією Нікольського, Пречиста Мати – це не християнська Богородиця, а "баба-прародителька того "роду-племені", до якого належить жених, що його благословляють" [6, c. 151]. Але найцікавіше, що у білоруській весільній обрядовості "святая Сулука сылучаіць", тобто виступає богиня Злука, без сумніву, міфологічна істота. Хведір Вовк наводить з "Трудов" Чубинського ще одну характерну епіталаму:

Йде Маруся з ложа,За нею Матір Божа.Наложили короночкуНа її головочку.

Це варіант турської епіталами. І хоч у ньому немає згадки ні про тура, ні про турицю, все ж професор Вовк коментує: "Цей образ нагадує протекторку шлюбу – Юнону" [1, c. 290].

Що "мати божа" у нашій полісько-турській пісні коморного циклу витвір не християнської, а язичницької уяви, мене переконують не стільки інтерпретації згадуваних учених, як наявність ще однієї дуже важливої, унікальної пісні, яка по-новому освітлює містерію "комори". У 1985 р. восени я записав від згадуваної вже Головій Ярини Іванівни такий текст:

У комори за бочечкамиСтоєло ложе з подушечками.У тому ложі Красная Пані,Там дівка з молодим спала...

Моя інформаторка вже не пам'ятала закінчення пісні, але воно є в іншому її варіанті, що його записала 13 липня 1993 р. від старенької бабусі (1902 р. н.) Сидорук Василини Степанівни у цьому ж Турі студентка О. Забуранна:

В комори за бочечкамиСтоєло ложе з подушечками.Там сиділа Красная Пані,Там Марійка з Володькою спала.Вона думала, що сором буде,А татойку слава буде.

Звичайно молодих, покладених на шлюбному ложі в коморі, залишали самих. Хіба що їх роздягали – молодого дружко, молоду – сваха, роблячи ревізію щодо виявлення ріжучих речей, голок і вузликів (цих двох останніх як предметів чаклунства). У випадку недолугості молодого (це пояснювалось насланням якогось недоброзичливця) на допомогу йому кликали дружка, хрещеного батька чи його сина. Але чому присутня при таїнстві дефлорації Красная Пані? Вона виразно протиставлена "дівці", чи "Марійці", яка входить у перше інтимне зближення з "молодим", чи "Іванком". Нею ніяк не могла бути ні сваха, ні свашка! Їх Красною Панею ніколи не величали весільні пісні. Красная Пані – з усією очевидністю язичницька богиня – протекторка кохання й конкретно – шлюбного ложа. Що ж про це скаже всезнаючий Гануш?

Жіночій міфологічній істоті Красопані цей учений приділив багато уваги. Слов'янських жіночих міфологічних істот, таких як богиня Жива, Дівиця, Красопані, Лада, він трактує близькими за значенням до Венери. Після довгих зіставлень з різними богинями й богами світової міфології Гануш доходить висновку, що Зіва (Жива), "будучи також іменована Красопанею", у слов'янському світі вважається "богинею краси і кохання" й означає "принцип народження і створення", а також має значення "породілля". Жива-Красопані уявлялася слов'янам у вигляді жінки, яка тримає на голові оголеного хлопчика, набуваючи атрибутів матері світу. Як в індійській міфології Вішну часто переходить у Шіву, у слов'янському світі Лада переходить у Красопані і навпаки. "Лада первісно, як подають литовські міфи, була божеством світла серед найвищих богів, ідентичною з Зівою (Живою) і стала, як і остання, – Красопанею (тобто богинею краси – Венерою) і Міліною (тобто богинею кохання), з якими Лада цілком злилася. Її первісне значення – значення божества світла й сонця як жіночих символів зачаття світу і світостворення з допомогою світла, тепла й вологи. Але оскільки слов'яни з часом втратили свідомість макрокосму і звернулися до мікрокосму, то для них Красопані й Лада поступово перетворились у богинь-захисниць любовного зв'язку" [7, c. 345]. І ми її "бачимо" у турській пісні "в коморі за бочечками", на шлюбному ложі, як таку, що благасловляє священний акт шлюбу – акт зачаття нового життя. Можна висловити здогад, що "мати божа", яка йде з комори за Туром і Турою-Турицею, це теж вона – Красная Пані і Рожениця водночас.

Як би ми не тлумачили ці постаті, важливе передусім те, що ми натрапили на два міфологічні божества, які відобразились в українськомуфольклорі. Адже представники вищої міфології, на відміну від нижчої – демонології, назагал у нашій народній творчості трапляються нечасто. До того ж божество Тур, якого звичайно вважали богом війни й мужності, виступає тут в іпостасі й мужності чоловічої в сексуальному значенні. Глуха й побіжна звістка в енциклопедії Гануша, що Тура в Києві вшановували як Пріапа, підтвердилася даними фольклору. Пошуки за образами Тура й Красної Пані в українській усній народній творчості варто продовжити.

Література

  1. Вовк Хведір. Шлюбний ритуал та обряди на Україні // Студії з української етнографії та антропології.– К., 1995.

  2. Денисюк І. Амазонки на Поліссі.– Луцьк, 1993.

  3. Wrześniowski A. O dzikich wołach dawnej Polski // Tygodnik ilustrowany.– 1887.– 12 listop.

  4. Весілля: У 2 кн.– К.,1970.– Кн. 1.

  5. Знойко О. Етюди з передісторії Русі // Україна.– 1985.– № 46.

  6. Никольский Н. Происхождение и история белорусской свадебной обрядности.– Минск, 1956.

  7. Hanusch I. Die Wissenschaft des slawischen Mythus.– Lemberg; Stanislaww; Tarnow, 1842.

  8. Русский народ, его обычаи, обряды и поэзия.– М., 1892.

  9. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні.– К., 1989.

  10. Bogatyrev P. Actes magiques: Rites et croyances en Russie Subcarpathique.– Paris, 1929.

  11. Сороміцькі весільні пісні, записані М. Максимовичем // Лель.– К., 1992.– № 1.

  12. Karłowicz J., Kryński A., Niedźwiedzki W. Słownik języka polskiego.– Warszawa, 1919.– T. VII.

Loading...

 
 

Цікаве