WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Два міфологічні божества у поліських епіталамах: тур і красная пані - Реферат

Два міфологічні божества у поліських епіталамах: тур і красная пані - Реферат

Реферат на тему:

Два міфологічнібожества у поліських епіталамах:тур і красная пані

"Ведемо тура з ложа" – інтригуючий початок поліської весільної пісні, що супроводжувала постільний обряд молодих. У стародавній Греції такі пісні називали епіталамами, у нас їх інколи іменують коморними, оскільки вони пов'язані з коморним ритуалом як одним з найважливіших етапів весілля, адже тільки акт дефлорації на шлюбному ложі свідчив про дійсність шлюбу. Цей акт вважався священним, в уяві язичників при ньому були присутні міфологічні боги. Коморний ритуал і супровідні пісні вивчені слабо. Давні фольклористи здебільшого замовчували все, що стосувалося до "ламання калини" (фольклорний синонім терміна "дефлорація") з надмірної сором'язливості, ще більш пуристичною була цензура. У вивченні цього питання зробили дещо Хведір Вовк, Михайло Грушевський, до його студій закликали Іван Франко, Володимир Гнатюк. Українське весілля взагалі М. Грушевський трактував як "архів старожитностей", як фонограму "одшедших поколінь", надто ж містерія "комори" – це віконце у нашу праісторію. На брак матеріалів, які мають фалічний характер, скаржився Хведір Вовк: "На жаль, наша українська етнографія майже не має потрібних матеріалів для вивчення цієї частини весільних звичаїв, хоч якраз ця частина дуже важлива і вивчення її могло б кинути світло на найстародавніші та найцікавіші риси культу й звичаїв у примітивних слов'янських народів і дати пояснення фактам, що й досі зостаються для нас незрозумілими" [1, c. 302]. Керуючись переконанням, що у фольклористиці, як і в медичній науці, немає нічого сороміцького (як кажуть у народі, "слова з пісні не викинеш"), я й хочу тут на базі мого власного й студентського польового матеріалу дещо по-новому висвітлити дві згадані у заголовку цієї статті міфологічні постаті з пантеону язичницьких богів, що був багатшим від того, який "державною броною" прагнув забезпечити від забуття Володимир Великий.

Передусім хоч кількома штрихами слід окреслити село, де до наших днів збереглася пісня про тура як міфологічну істоту та про красную пані. Село зветься Тур, належить до Ратнівського району Волинської області. Без сумніву, це одно з найстаріших наших поліських поселень, про що свідчить і його назва, і назви озер з міфологічною аурою, між якими воно розташоване: Турське, Веліхове і Святе. Усі три гідроніми натякають на ті прадавні часи, коли наші предки вірили, що у водах рік та озер "богове мешкали". Священний трепет язичника вчувається у цих назвах, адже Тур був богом, у назві "Веліхове" корінь той же, що у слові "волхв" (отже, це озеро Чарівникове), а може, і Велес, бо ж у люстрації з 1512 р. воно записане як "Велехов". На території між цими трьома озерами знайдено три кам'яні сокири, а чи не вперше згадує озеро Тур "і село тієї ж назви" Длугош у XV ст. У 1499 р. Тур, за люстрацією 1500 р., спалили татари й усіх людей нібито забрали в полон, але вжечерез 2 роки тут є 40 дворищ (рекордна цифра для сіл того часу), і турани ходять до церкви й до "таберни" – коршми, виплативши данину й полюддя медом і хутром білок.

Михайло Грушевський не може не надивуватись, що у цій поліській закутині у XVI ст. люди живуть за законами і звичаями X віку – часів "Руської правди". Аж до кінця Другої світової війни Тур зберігав архаїчні давні традиції й до наших днів доніс багату й унікальну народну творчість. Саме тут мені вдалося натрапити на пісню про амазонок [2].

Справжній тур-звір водився тут довго й пив, за влучним висловом поета Віктора Лазарука, теплу воду з Тур-озера у той час, коли дуліб підстерігав його на водопої з луком. У Длугоша немає різниці між зубрами й турами, але він засвідчує, що в його часи лісовий бик заселював не лише Біловезьку пущу, а й пущі коло Любомля й Ратна. Тур – bos primigenius, дикий лісовий бик потужної статури, весь чорний, з круглим горбом на спині, з патлами чи кучерями поміж рогами, вже у ХІІ ст. належав до рідкісних звірів, і право полювати на нього застерігали собі лише королі та князі. За люстрацією 1599 р. поселяни польської місцевості Якторова "жодних не мали обов'язків, крім збирання сіна з прилеглих (до пущі.– І.Д.) лук для турів" [3]. Однак популяції турів не врятовує підгодівля їх узимку. Ці могутні рогачі катастрофічно вигибають не лише від варварських облав на полюваннях, а й від стичності з домашньою худобою, зараженою хворобами. Остання туриця здихає 1627 р. А між тим шкіра й серце тура прославились чудодійними властивостями. Шматок серця, вирізаний у формі хреста, пояс з турової шкіри, особливо з отими дивовижними патлами між рогами, правдоподібно були вельми помічні для вагітних жінок, спричинюючи безболісні роди. Отож вони належали до найкоштовніших подарунків, будучи свідченням королівської гойності. Так, польська королева Бона подарувала панові Герберштайнові аж два таких пояси, а він у свою чергу спрезентував одного з них римсько-німецькій цісаревій.

Ця деталь з інформацій Августа Вжесньовського, скрупульозно зібраних із старих джерел і викладених у статті "Про диких волів давньої Польщі", для нас дуже важлива, адже якоюсь мірою становить місток для пояснення присутності тура вже у міфологічній іпостасі на шлюбному ложі. Його асистування під час "ламання калини" (а може, уявлення молодого, що він тур) впливало, мабуть, за віруванням, на родючість подружжя й на успішний перебіг породу. Можливо, молодий надягав турячу маску або у формі "ряженого" виступав жрець, котрий репрезентував Тура як міфологічного бога. Це припущення робимо на підставі весільного звичаю переодягати парубка в тура й виводити його з комори. Хведір Вовк про це пише так: "Иноді виходить молода, переодягнена хохою, цебто якимсь чудиськом, а то ще замісць неї або замісць молодого (це правдоподібніше), якого пісня увесь час просить з'явитись, виводять тура. Звичайно, це один з боярів, смішно вдягнений по-жіночому або ще якось инакше. На жаль, ми не могли знайти детального опису цього маскараду ні в одному з тих джерел, що ними користувалися для цієї праці. Коли зважити на ім'я, то тут мова про бика. Иноді замісць бика виводять німця – грубо зроблена солом'яна фігура, вдягнена в лахміття, з великим фалосом. Фігуру цю показують глядячам у супроводі дуже безсоромних рухів, яким дають цинічні пояснення. Гості, дивлячись на цю фігуру, співають: "Це не наша дитина, це обман: її нещастя (phallus) довге, аж по коліна" [1, c. 301]. Про те, як "уводять в хату тура, т.є. парубка з об'язаною головою" [4, c. 120], стисло інформує у своєму записі весілля в селі Шпичнинці Сквирського повіту Київської губернії (1914) В. М. Верховинець. Тут, як бачимо, тур з висоти божественності зійшов до ролі карнавально-гротескного персонажа. Але в одній загадці він ще уявляється як небожитель, який нагадує громовержця Перуна: "Тур ходить по горах, туриця по долах – тур свисне, туриця лигне" (грім і блискавка).

Хронологію язичницьких уявлень про Тура як божество намагається встановити Олександр Знойко: "У третьому тисячолітті до нашої ери головним божеством багатьох народів став Телець Волос (Тур-Таурус) – небесний бик. Звідси на Русі вживаються звеличувальні звертання, як, наприклад, у "Слові про Ігорів похід": "Яр туре Всеволоде" (тобто, сонце Тур (небесний бик) Всеволоде!) [5, c. 18-19]. За Б. Рибаковим, іпостасями Велеса в Росії та в Білорусії був ведмідь, а на Україні – Тур. Прояв тотемного культу ведмедя у білоруському фольклорі, зокрема, у весіллі, а також у звичаях росіян і навіть шведів, цікаво дослідив М. Никольський у монографії "Происхождение и история белорусской свадебной обрядности" (Мінськ, 1956). На підставі аналізу білоруських і литовських казок і повір'їв М. Никольський висловив припущення, що "у таких казках і повір'ях живе неясно збережене уявлення про те, що тотемічний бог-родоначальник турбується про продовження роду найреальнішим способом, що йому, неначе вождю, повинна належати перша ніч кожної дівчини" [6, c. 103]. Звичай у Пешохонії на святкових іграх чоловіків наряджуватись ведмедями й валити на землю дівчат та обмазувати їх сажею цей же вчений трактує як безсумнівний слід "первісно-общинного свального шлюбу, для першого здійснення якого дозрілі юнаки переодягались ведмедями" [6, c. 104]. У перенесенні на українського тура це вияснює генезис еротизму даної міфологеми.

Loading...

 
 

Цікаве