WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Соціолінгвальні особливості мовленнєвої ситуації волевиявлення - Реферат

Соціолінгвальні особливості мовленнєвої ситуації волевиявлення - Реферат

Реферат на тему:

Соціолінгвальні особливості мовленнєвої ситуації волевиявлення

У сучасному мовознавстві виразно виявляється тенденція до все глибшого й детальнішого вивчення мовленнєвого спілкування. З недавнього часу все більше уваги приділяють проблемі національної специфіки комунікації, причому мовознавці вивчають як лінгвальні, так і позалінгвальні фактори ведення розмови. Велику роль у такому вивченні має з'ясування проблем, які мовленнєві засоби передають соціальний статус співрозмовників, як це фіксується в ситуації мовлення, яким чином виражається національна специфіка врахування і відображення передачі соціального статусу співрозмовників.

На думку В.Карасика, "вираження соціального статусу людини може бути прямим або побічним, а також основним або додатковим". Причому під прямим вираженням статусу розуміють "спеціальні слова або жести, які є індексами соціальних відношень, звертання, титули, формули ввічливості, поклони. Побічні індекси соціального статусу вимагають ширшої інтерпретації, вони різні за своєю природою і належать до статусно-релевантних сфер життя (освіта, походження, робота, матеріальне становище, манери поведінки і т.д.)" [Карасик 2002: 7]. Отже, сама ситуація спілкування включає в себе момент фіксування і передачі лінгвальними та позалінгвальними засобами соціального статусу співрозмовників, що регулюється етикетними нормами, прийнятими в тому чи іншому суспільстві. Послуговування мовними етикетними шаблонами відбувається зазвичай автоматично, без зусиль свідомості, адже, на думку Н.І.Формановської, "мовленнєва поведінка людини – складне явище, пов'язане з особливостями її виховання, місцем народження і навчання, зі сферою, у якій вона звично спілкується, з усіма властивими їй як особистості і як представнику соціальної групи, а також національної спільноти особливостями" [Формановская 1989: 28].

Нормативне спілкування передбачає, що співрозмовники дотримуються соціальної ролі, до якої їх зобов'язує вік, соціальне становище, близькість стосунків, що між ними склалася. Як зазначає О.П.Крисін, "суттєвим компонентом соціальної ролі є очікування (expactation): те, чого очікують від поведінки індивіда в тій чи іншій конкретній соціальній ситуації, чого мають право вимагати від нього; він же зобов'язаний своєю поведінкою відповідати цим сподіванням" [Крысин 1976: 43]. Порушення прийнятих певним суспільством етикетних норм породжує непорозуміння між співрозмовниками, перешкоджає подальшому гармонійному налагодженню стосунків, руйнує створений стереотип мовної поведінки окремої особи. Недотримання "дистанції" під час мовного контакту осіб, які різняться соціальним становищем, віком чи усталеною між спірозмовниками близькістю часто стає причиною для звинувачення мовця в неввічливості, фамільярності, брутальності тощо.

У кожному суспільстві прийняті певні правила ведення розмови, які регулюють дотримання соціальної "дистанції" між співрозмовниками. Дж.Гамперц сукупність властивих певному суспільству ролей, які регулярно "реалізовуються" і різноманітність яких зумовлена видами і формами відносин між людьми, назвав "матрицею спілкування" [цит. за Крысин 1976 : 48]. Звичайно, в соціумі, де в суспільному житті домінантну роль відіграють звичаї, традиції, обряди, прийняті багато століть тому, складові матриці спілкування набагато чисельніші і складніші, ніж у суспільстві, яке відображає у мовленні модернізацію життя, зміну суспільних відносин, вплив часу та інших культур, дотичних до історії даного народу. Остання риса властива й українському мовленнєвому етикету. Уже відійшов в історію звичай звертатися до парубка, хоча й сивого, на "ти" (тільки після одруження ця форма змінювалась на "ви") [Корнієнко 1995 : 19]. Відходить в історію звичай "викати" до батьків. Якщо й збереглася "пошанна" множина у мовленні, зверненому до батька чи матері, то в мові, призначеній 3-ій особі, вирази "батько казали, мама просили..." вже однозначно сприймають як архаїчні.

Апеляційне мовлення якнайповніше відображає етикетні норми, прийняті у певному суспільстві. Особливе смислове навантаження у плані вираження різних відносин – соціальних, вікових, інтимних – припадає на звертання: через спосіб називання особи адресата мовець засвідчує своє ставлення до співрозмовника, а також обізнаність з етикетними нормами спілкування.

Імператив, виконуючи апеляційно-спонукальну функцію в мовленні, теж відображає соціальні позицій комунікантів. У більшості випадків імперативні речення вживають без займенників ти, ви (вживання займенників в імперативних конструкціях у процесі спілкування несе додаткову інформацію про стосунки між співрозмовниками: або мовець виокремлює адресата з групи людей, або наголошує на ставленні до слухача, у цьому разі займенник вирізняється інтонаційно) [див. Скаб 2003 : 36], тим самим значеннєво важлива функція передачі ставлення мовця до адресата лягає на закінчення дієслова, вжитого у формі наказового способу. Вибір тієї чи іншої форми імператива в процесі комунікації має власне соціолінгвістичний характер, а тому його регулюють правилами мовленнєвого етикету. В.С.Храковський у статті "О правилах выбора "вежливых" императивных форм" детально описав чинники, які впливають на вживання дієслів наказового способу однини чи множини; до них лінгвіст зарахував вік, т.зв. відношення інтимності та соціальне становище співрозмовників [Храковский 1980 : 270, 271, 273]. На думку мовознавця, якщо прийняти ці три фактори як визначальні, то при виборі належної певній ситуації форми імператива мовець повинен вирішити такі завдання: "(1) вибрати відповідне для конкретної ситуації відношення (одне з трьох), (2) встановити, яке одне (з двох можливих) значень пов'язує його зі слухачем, (3) вибрати ту форму наказового способу, яка відповідає його ролі і ролі слухача за встановленим значенням відповідного відношення" [Храковский 1980: 274]. Лінгвіст не враховує фактору статі співрозмовників. Оскільки якихось особливих розбіжностей при мовленні до особи іншої статі у східних слов'ян немає, ця ознака не є значеннєво важливим фактором.

Отже, вживання "пошанної" множини чи "інтимної" однини обумовлюють щонайменше три фактори, окрім того, важливе значення має ситуація спілкування і вибір ставлення, яке переважає в цьому випадку. Цікаві висновки робить В.С.Храковський стосовно суті "пошанної" множини: "... форма наказового способу множини вказує не на власне ввічливе ставлення мовця до слухача, а на специфічне (вище чи рівне) соціальне становище слухача" [Храковский 1980: 277].

Уживання імперативних речень чи заміна прямого волевиявлення його функціонально-семантичними еквівалентами теж регулюють етикетні норми, прийняті в певному суспільстві. Фактор віку передбачає вживання імператива в однині при спілкуванні з особами до 16 років (інколи цю межу зменшують до12-річного вікового бар'єра), закономірність вживання дієслова наказового способу однини чи множини у віковому проміжку від 16 до ≈ 25 років фіксується нечітко. Тому неприродним видається звертання вчителя молодших класів до своїх учнів на "ви", а ось перехід цих дітей в старші класи зобов'язує вчителів вживати в адресованому мовленні форму "ви" [див. Богдан 1998: 40; Скаб 2003: 24-25]. Зберігається вікова залежність при спілкуванні з незнайомими людьми, оскільки інші чинники тут не діють: нам не відоме соціальне становище нашого співрозмовника, тим паче не "спрацьовує" тут фактор інтимної близькості. Уживання форми однини у зверненні до незнайомої людини є "знаком зниженого стилю, підкреслено грубого ставлення до слухача, що зазвичай маркується й специфічним підбором лексики" [Храковский 1980 : 272].

Loading...

 
 

Цікаве