WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Літературне життя народної балади "Ой не ходи, грицю".проблема олітературення сюжету і жанруреферат) - Реферат

Літературне життя народної балади "Ой не ходи, грицю".проблема олітературення сюжету і жанруреферат) - Реферат

Ще одну драматичну поему про легендарну піснетворку написала Любов Забашта. Письменниця інтерпретує популярний сюжет близько до свого попереденика Івана Хоменка: подібно, як у нього, Гриць потрапляє у полон і, щоб врятувати своє життя, зраджує козаків. Так само, як і в Хоменка, Маруся отруює коханого цикутою, додаючи ще до неї чемериці. Проте у творі Л. Забашти сюжет розроблено глибше й тонше. Та й авторка психологічно мотивує вчинки своїх героїв, їх характери розкриває повніше. Твір Л. Забашти відзначається поетичною піднесеністю, ліризмом.

На тему народної пісні й переказів про легендарну піснетворку пише історичний роман у віршах "Маруся Чурай" Ліна Костенко, після виходу якого Микола Бажан зауважив: "Яку ж творчу сміливість треба мати, щоб цю пісню обрати для нового розгортання її в лірико-епічну поему, щоб по-нечуваному зазвучав її мотив, безліч років співаний і переспіваний, тисячі разів на театральних конах граний і переграний! Ні, це не тільки сміливість, але й та дивовижна чутливість, яку в народних розповідях про чудеса посідали люди, що лише доторком своїм відчували, де в глибинах землі таяться джерела і де треба копати криницю" [6, c. 340].

Події у романі Л.Костенко, як і в інших творах, що використовують цей сюжет, відбуваються на тлі визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Поетеса розгортає широку панораму життя України у XVII ст., передає дух епохи багатовимірно, в аспектах родинно-побутових стосунків, звичаєвого, цивільного права, політичної боротьби, воєнних дій, церкви, культури... Вже у першій частині авторка ставить низку загальнолюдських соціальних та філософських проблем: зрада і кара, кохання та сім'я, митець і влада, людина і суспільство, добро і зло, кривда і справедливість, – і проводить їх через увесь твір.

М.Ільницький зазначає, що роман Ліни Костенко написаний "не в ключі поширеної сьогодні тенденції історичної романістики", яка "любить конкретну подію свідомо і підкреслено вписувати в контекст історичного руху, змішуючи й тасуючи часові та просторові площини, щоб легше й вільніше видобути певний філософський сенс, вивести на поверхню рух ідеї". Ні, Ліна Костенко будує свій роман за іншим принципом, вона "відштовхується від легенди, щоб крізь неї, немов крізь магічну призму, побачити реальний світ середини XVII ст. і збагнути, чому людська пам'ять з виру безлічі подій, драм, катаклізмів зберегла й пронесла крізь віки пам'ять про Марусю Чурай – дівчину-піснетворку, з ім'ям якої пов'язана романтично–трагічна історія про отруєння невірного нареченого" [7, c. 219].

Ліна Костенко будує твір на припущенні: а що, якби знайшлася та книга, де була справа Чураївни?

Хоч поетеса використовує традиційний сюжет, але композиція твору у неї оригінальна. Вона розпочинає роман із змалювання суду над Марусею за вбивство козака Гриця Бобренка "през отруєння і през чари бісовські". Перший розділ роману закінчується винесенням героїні смертного вироку. Після напруженої картини суду описано сцену виступу Полтавського полку в похід.

Третій розділ роману "Сповідь" – це великий ліричний монолог Марусі. Дівчина лине спогадами у минуле, у дитинство, згадує, як вони разом з Грицем росли, як щедрували, як ходили до діда Галерника. Споминає свого батька, який не повернувся з походу.

Ідеалом кохання для Марусі було подружнє життя її батьків. Вона мріяла, що і в неї, коли виросте, "буде отака любов". Але трагедія Марусі у тому, що її "любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі".

Дівчина не звинувачує хлопця у зраді, а карає себе: не розпізнала заздалегідь, що вони з Грицем нерівня по духу, а "нерівня душ – це гірше, ніж майна!" Вона не отруює Гриця – він отруюється сам. В останній день перед стратою Маруся звіряє свою таємницю сонцю.

У наступних розділах розповідається, як Іван Іскра мчить до гетьмана по універсал, що має врятувати Марусю від смерті, і привозить його в останню мить перед стратою дівчини. Та на цьому твір не закінчується. Після смерті матері Маруся йде на прощу до Києва (за легендами, дівчина ходила на прощу тоді, коли Гриць був у поході й довго не подавав про себе звісток). По дорозі зустрічає мандрівного дяка – філософа, який добре знає минуле і сучасне рідного краю, тверезо мислить. Їх вражає сплюндрована українська земля від Полтави до Києва. Всюди згарища, руїна.

Повернувшись з прощі додому, Маруся хворіє на сухоти. Закінчує Ліна Костенко свій роман картиною весняного пробудження природи. Полк знову вирушає у похід. Козаки співають Марусиних пісень, душа героїні скресає і воскресає радістю: життя не марно прожито...

Павло Охріменко у рецензії на цей шедевр Ліни Костенко писав, що її "Маруся Чурай" – твір далеко не пересічний. Це віршований ліро-епічний роман-поема. У ньому з високою майстерністю поєднані "картини далекого минулого Вітчизни з проекцією на нашу сучасність, а стилістично необхідні архаїзми з новітніми досягненнями віршування, фольклорна і літературна традиція з новаторством, позначеним виразною індивідуальною печаттю сьогочасного митця" [8, c. 144].

Отже, і за багатогранністю проблематики, і за художніми якостями, зокрема за поєднанням баладно-драматичного начала з епічною широтою зображення та ліричною витонченістю в оспіванні найніжніших почувань, епохальний віршований роман Ліни Костенко перевершив усі попередні варіанти вічної теми.

Народнобаладний сюжет виявив у своєму "другому житті", житті літературному, спроможність до еластичності широкого спектра. В одних творах дівчина свідомо отруює, зводить коханого зі світу, холоднокровно карає його за зраду, і така інтерпретація найближча до народної балади, у якій героїня заявляє:

Нехай не буде ні їй, ні мені,Нехай лиш буде сирій землі.

До цього типу обробок належать "Чари" К. Тополі, "Маруся Чурай" Бораковського, "Марина Чурай" І. Хоменка, "Дівчина з легенди" Л. Забашти. В інших модифікаціях головна героїня отруює зрадливого милого несвідомо: причаровує коханого, щоб привернути його до себе, зовсім не маючи наміру отруїти його ("Чарівниця" Л. Боровиковського, "Розмай" С. Руданського); або втративши розум (у драмі М. Старицького). Несвідомо отруює Гриця й Тетяна О. Кобилянської, яка вважає, що вона лише вбиває лихо, яке "заховалося" у Грицеві. Героїня драматичної поеми В. Самійленка не отруює коханого, а, збожеволівши, тільки уявляє, що його отруїла. Не посягає на життя Гриця й Маруся Ліни Костенко – він сам випиває келих трунку, який дівчина приготувала для себе.

Ще один характерний момент. Герой народної балади розплачується життям за те, що кохає двох. Але не у всіх художніх творах він двох любить. Фактично, двох кохає тільки герой О. Кобилянської та Т. Шевченка. В інших творах використана традиційна схема: герой кохає бідну, а сватає багату або кохав одну, потім розлюбив і сватається до іншої, відтак ображена дівчина отруює зрадника.

Відомі інтерпретації баладного мотиву про отруєного і невмирущого в літературі Гриця не вичерпали вітальних сил джерела. Можна гадати, що прийде ще митець, який новими очима знову погляне на цей феномен – на сюжет, ім'я якому – сюжет-невмирака.

Література

  1. Филипович П. Історія одного сюжету // Літературно-критичні статті.– К., 1991.

  2. Нудьга Г. Балада про отруєння Гриця і легенда про Марусю Чурай // Жовтень.– 1967.– № 2.

  3. Кобринська Н. Не ходи, Грицю, на вечорниці // Вибрані твори.– К., 1980.

  4. Кобилянська О. "В неділю рано зілля копала..." // Твори: В 5 т.– К., 1963.– Т. 3.

  5. Франко І. Маруся Чураивна, историчеська поэма 1652 року // Зібр. тв.: У 50 т.– К., 1981.– Т. 30.

  6. Бажан М. Поема про кохання і безсмертя // Твори: В 4 т.– К., 1985.– Т. 4.

  7. Ільницький М. Якби знайшлась неопалима книга... // Безперервність руху: Літ.-крит. статті.– К., 1983.

  8. Охріменко П. Сила художньої правди // Жовтень.– 1980.– № 11.

Loading...

 
 

Цікаве