WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Літературне життя народної балади "Ой не ходи, грицю".проблема олітературення сюжету і жанруреферат) - Реферат

Літературне життя народної балади "Ой не ходи, грицю".проблема олітературення сюжету і жанруреферат) - Реферат

У повісті О. Кобилянської Гриць має дві душі, "що в нім, ніби від часу до часу пробудившись, поборюють себе. Одна непостійна, тужлива, пуста, палка, друга вразлива, горда й вдатна. До доброго тягне Гриця, до красного, до любові..., а передовсім до свободи, широкої, безмежної, як крилатії ліси по верхах, як бистрії ріки там, в долах".

Дводушний Гриць кохає двох дівчат – синьооку Настку і чорнобриву Тетяну. Він не знає, яку з них двох вибрати, сумнівається: "Але вона (Тетяна) гарна, мов боярська дочка. А білява зате люба і догоджає. Що б не захотів я, вона вже зробила. За тими двома хлопці голови дають. Я ще не знаю, котру засватаю. Жаль одну покидати, а шкода і другу лишати... (...) Мабуть, білу посватаю. (...) Дарма, що чорнобриву, може, й більш люблю"; "Одну брав би і другої не лишив би. Одну любив би, другу голубив би. Одну сватав би, з другою вінчався б". Його душа роздвоюється. А поруч – Настка: "Ми обі однакі, кажеш, – підхопила вона, – і тому тобі однаково, кого посватаєш. Здавна я вже твоя... сам дав перший слово, тепер вже не лишиш, мене ти не здуриш..." І Гриць "мусить Настку брати. І лиш одна та Настка його вкупі держить, любить і прощає, хоча б він і що зробив. Вона все з ним добра. Тим вона йому й суджена, і він її не лишить. Тетяна в своїї матері одна, горя не зазнає, поплаче, посумує, а далі по всім... за другого вийде. Він нею не журиться, хоч йому жаль красної Туркині, до серця чи не на все припала. Та що з того? Йому не суджено..."

Тетяна хоче приспати те лихо, що заховалося у Грицеві, вона, як пояснює сама Ольга Кобилянська у листі до Лесі Українки від 13 квітня 1912 р., "троїть в божевіллю, з тою гадкою, що то вона не його, а саме лиш лихо троїть, що спонукало його двох кохати. Значить під жадним варунком не з пімсти, а в думці, що то якесь лихо в нім сховалося. В вищім значінню слова – слабкий похитливий характер" [4, c. 616].

Оригінальність Кобилянської в опрацюванні сюжету народної балади полягає не тільки в глибокій психологізації образів, а й у цілком несподіваному поєднанні мотиву покритки-циганки, у змалюванні "законів" циганського табору, у конфронтації "циганського" елементу з елементом білої раси, у гуманістичному ставленні до знедоленої вигнанки з табору. Ще одна особливість її повісті-балади – це нагнітання трагізму в долі Маври. Трагізм її не лише в тому, що вона прогнана з циганського табору, а що сприяла, хоч і несвідомо, отруєнню власного сина. Тут дві трагічні баладні героїні – Тетяна і Мавра.

Інша група творів використовує, крім народної балади "Ой, не ходи, Грицю", легенду про Марусю Чурай – дівчину-піснетворку, якій приписують авторство цієї пісні і з якою пов'язують трагічну історію про отруєння невірного коханого. Ці твори черпають традицію від повісті А. Шаховського "Маруся – малороссийская Сафо", виданої у 1839 р. і побудованої на фольклорних матеріалах про легендарну дівчину-піснетворку. У зв'язку з цим слід виділити такі вузлові моменти, які характерні для повісті Шаховського і наявні у творах інших авторів, що звертались до цього сюжету. Насамперед треба зазначити, що головна героїня у цій традиції виступає піснетворкою. Іншою важливою рисою є історичне тло подій, які відбуваються під час війни Богдана Хмельницького з поляками. Крім того, треба вказати на певну спільну схему таких творів у побудові сюжету.

Маруся Чурай є дочкою Гордія Чурая, який був страчений разом з Павлюком у Варшаві. Дівчина живе у Полтаві з матір'ю, кохає свого молочного брата Гриця Бобренка. Грицева мати не хоче й чути про одруження сина з Марусею, бо мріє мати за невістку полковникову племінницю Ганну (Галю) Вишняк. Марусю кохає значковий товариш Кондрат (Іван) Іскра, достойний козак, хоч знає, що її серце належить іншому. Полк, у якому служать Гриць Бобренко та Кондрат Іскра, за наказом гетьмана вирушає у похід. Від Гриця з війни довго немає звісток, Маруся іде до Києва на прощу з надією довідатись там щось про свого коханого. У Києві в цей час урочисто зустрічають Богдана Хмельницького, але Гриця там немає. Від Іскри дівчина дізнається, що її коханий поспішив додому, до Полтави, щоб заручитися з Ганною. Маруся у відчаї повертається теж до Полтави. Дізнавшись про заручини свого Гриця з іншою, дівчина має намір втопитися, але її рятує Іскра. Зрозумівши, що Гриць для неї вже втрачений, вона просить прийти на останнє побачення і отруює його. Дівчину судять, їй загрожує страта. Але в останню хвилину Кондрат Іскра привозить універсал від гетьмана про помилування. Після того Маруся недовго жила – того ж року померла від сухот, а за іншою версією – пішла у монастир.

За такою схемою побудовано багато художніх творів, хоч кожен з авторів вкладав у свій твір різні ідеї, ставив різні проблеми, по-своєму модифікував сюжет. Щоправда, серед інтерпретацій є й такі, що не мають ніякої літературної вартості, наприклад, поема Озерської-Нельговської "Маруся Чураивна, историчеська поэма 1652 року", гостру рецензію на яку дав І. Франко: "Бідна Маруся Чураївна, героїня чи навіть авторка пісні "Не ходи, Грицю, на вечорниці!" В нашій літературі новішого часу вона зробилася правдивою "Mdchen fr alles" [5, c. 219].

У 1888 р. була видана драма Григорія Бораковського "Маруся Чурай, українська піснетворка." П. Филипович зазначав, що це власне інсценізація повісті Шаховського, тільки якщо для цього автора характерний "великодержавний російський патріотизм", то у Бораковського "помітний національний український елемент, козакофільство – спадщина романтичного періоду українського письменства" [1, c. 168]. Порівняно з попередніми інтерпретаціями Маруся у цій драмі виступає не просто дівчиною-отруйницею, а національно свідомою українкою-патріоткою.

Драматичну поему "Чураївна" на тему повісті кн.Шаховського "Маруся. Малороссийская Сафо" написав Володимир Самійленко (1894), який в уста героїв вкладає свої думки та гуманістичні ідеали. У драмі висловлюються роздуми про козаччину, козацьку славу, війни, – у "наш лютий час" необхідна організація, яка б боронила людські права (такою організацією є козацтво). В. Самійленко неначе здійснює вимогу Франка – на канві традиційного сюжету накладати власні узори – подавати свої роздуми, висловлювати своє суб'єктивне трактування поставлених проблем. Поет сміливо відступає від запрограмованості даного мотиву, розробляє його оригінально.

В основу драматичної поеми Івана Хоменка "Марина Чурай" (1967) теж лягла традиційна історія про легендарну дівчину піснетворку. Характерним є те, що Гриць зраджує не тільки своє кохання, а й свій народ, Україну: зрада одних принципів веде до зради інших. У творі психологічно не вмотивована зрада Гриця, про її причини можемо лише здогадуватись. Гриць щиро кохає Марину, не зважає на материні умовляння, яка й чути не хоче про дівчину. Виряджаючи сина на війну, вона наказує йому берегти у боях лише себе, а при нагоді здобувати золото – "з ним легше жить". На противагу їй Марина говорить про захист рідної землі:

Настала, любий мій, жадана мить,Коли вітчизну треба боронить.Без неї дні, як бурі чорногрозі...Без неї ми у катових руках.Без неї, як горох ми при дорозі,Як квіти у високих будяках.

Гриць повернувся з полону. І це вже не той юнак, якого ми бачили на початку оповідання, – щирий, вірний, упевнений у своїх почуттях. Він збагатився, став зрадником, скорившись материній волі, боячись її прокляття, засилає сватів до Галі Вишняк. Того, хто зрадив кохання й осквернив шаблю її батька, Марина отруює цикутою. Отже, це певний художній успіх в інтерпретації традиційної теми, і він полягає у своєрідній постановці деяких "вічних питань".

Loading...

 
 

Цікаве