WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Літературне життя народної балади "Ой не ходи, грицю".проблема олітературення сюжету і жанруреферат) - Реферат

Літературне життя народної балади "Ой не ходи, грицю".проблема олітературення сюжету і жанруреферат) - Реферат

Реферат на тему:

Літературне життя народної балади "Ой не ходи, грицю".проблема олітературення сюжету і жанру

Тема любові і зради є вічною. Нерозділене кохання – це завжди людська трагедія. Може, тому така популярна балада "Ой не ходи, Грицю", в якій дівчина отруює коханого за те, що любить двох, не бажаючи віддати його суперниці. Подібні сюжети відомі й у інших народів (Геракл і Деяніра, Трістан та Ізольда та ін.).

Авторство балади "Ой не ходи, Грицю" приписують Марусі Чурай, легендарній українській піснетворці середини XVII ст., вважаючи цю пісню автобіографічною. Ще у минулому столітті точилися дискусії: Маруся Чурай – це історія чи легенда? І зовсім недавно Л. Кауфман доводив, що Маруся Чурай існувала, а Г. Нудьга йому заперечував, твердив, що такої постаті не було, вважав її літературною легендою, яку створив А. Шаховськой. Про цю дівчину немає жодних документальних відомостей, не зафіксовано ніяких фольклорних переказів, вона є своєрідним образом-символом, уособленням української жінки – творця народної поезії.

Балада про отруєння Гриця упродовж двох століть зазнала багатьох літературних обробок у різних жанрах – літературної балади ("Чарівниця" Боровиковського, "Коло гаю в чистім полі" Т. Шевченка, "Розмай" С. Руданського), драми ("Чари" К. Тополі, "Маруся Чурай" Г. Бораковського, "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" М. Старицького), драматичної поеми ("Чураївна" В. Самійленка, "Марина Чурай" І. Хоменка, "Дівчина з легенди" Л. Забашти), повісті ("В неділю рано зілля копала" О. Кобилянської), історичного роману у віршах ("Маруся Чурай" Ліни Костенко). Як зазначив П. Филипович, "немає нічого дивного, що популярна пісня, драматично стисла і художньо проста, спокусила не одного автора взяти її за сюжет для більшої композиції" [1, c. 159].

Використанню балади як матеріалу у художніх творах сприяє сама її природа, епічна за своєю структурою, з ліричним забарвленням і драматичним викладом. Теорія балади в Україні все ще достатньо не розроблена, хоч у цій царині працювали М. Драгоманов, І. Франко, Ф. Колесса, Г. Нудьга, О. Дей, Т. Салига та ін. На жаль, не маємо навіть єдиного точного визначення балади як жанру не лише в українській, але й у зарубіжній науковій літературі. Дослідники вважають, що характерними для неї є драматична напруженість сюжету, стислість у викладі матеріалу, одноконфліктність, невелика кількість персонажів, перерваність викладу, загострення уваги на вузлових моментах сюжету. В основі балади лежить незвичайна подія, фантастична або реальна, яка зображена сконцентровано, лаконічно. Баладний сюжет нагадує пружину: його можна всіляко розтягувати, трансформувати у поеми, драми, повість чи роман, що не позбавлені й ознак балади.

Українські літературознавці лише частково вивчали питання олітературення балади "Ой не ходи, Грицю". Найширше трансформація цієї пісні простежена у розвідці П. Филиповича "Історія одного сюжету" (1929). Дослідник розглядає художні твори XIX – початку XX ст., в основі яких лежить сюжет про отруєння Гриця; найвищу оцінку дає повісті О. Кобилянської "В неділю рано зілля копала", зазначаючи, що "різні епохи, як і різні літературні школи, мають свої улюблені, найбільш їм властиві сюжети. Сюжет народної балади про отруєного Гриця найбільше міг дати поживи для письменників романтичного напрямку, і це найкраще довела О. Кобилянська, написавши оповідання "В неділю рано зілля копала" [1, c. 181]. П. Филипович мав задум присвятити детальнішому розглядові усіх обробок цього інтригуючого сюжету, а також його складових, окрему монографію. Розглядав трансформацію сюжету про отруєння Гриця і Г. Нудьга. Він вважав, що певну вартість з усіх обробок мають твори Старицького, Самійленка, частково – Бораковського, а всі інші – просто данина моді на сюжет. На його думку, кожна доба дала свої варіації балади, часто "центр ваги переноситься з побутово-мелодраматичних моментів на історичні і психологічні, а мотив про піснетворство героїні витісняє всі інші" [2, c. 134].

Крім того, були поодинокі рецензії на окремі твори – статті Н. Кобринської, І. Франка, М. Грушевського, С. Панчука та ін. Чи не найбільше досліджень присвячено повісті Ольги Кобилянської "В неділю рано зілля копала" та роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Серед них – праці О. Бабишкіна, Н. Томашука, М. Ільницького, В. Брюховецького.

Всі художні твори, в основі яких лежить народна балада "Ой, не ходи, Грицю", можна поділити на дві групи: до першої належать твори, у яких використано самий сюжет народної балади, подана вільна його інтерпретація ("Чари" К. Тополі, "Коло гаю в чистім полі" Т. Шевченка, "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" М. Старицького, "В неділю рано зілля копала" О. Кобилянської), а до другої ті, де сюжет народної балади переплетений з легендами про Марусю Чурай ("Маруся Чурай" Г. Бораковського, "Чураївна" В. Самійленка, "Марина Чурай" І. Хоменка, "Дівчина з легенди" Л. Забашти, "Маруся Чурай" Л. Костенко).

Крім "духу часу", епохи, панівного творчого напряму, на модифікацію жанру впливає особистість автора. Тому маємо різні підходи до сюжету, різні його інтерпретації. Деякі з літературних обробок балади про отруєння Гриця не виходять за межі простого переспіву, в інших – сюжет розроблений глибше.

У драмі "Чари" (1837) Кирила Тополі герой народної балади інтерпретується своєрідно. Галя кохає Гриця, а Гриць (як бачимо з його розмови з Василем) не кохає нікого: "Моє діло гулять. За любощі я не беруся. Знаю, що моргнув, кивнув – да й моя. Скільки я їх перебрав!" Галя у драмі К.Тополі – багата одиначка, Гриць – теж багатий одинак. Батьки не хочуть віддавати Гриця у прийми до Галі. За намовою матері Гриць сватається до Христі Гончарівни. Галя не може погодитись на одруження Гриця з іншою. Дізнавшись про його заручини з Христею, просить допомоги у ворожки Домахи Зміїхи. Та дає дівчині пораду у неділю рано збирати зілля. Далі дія розгортається так, як у баладі. Треба зауважити, що драма К.Тополі не відзначається сюжетною єдністю, для неї характерна фрагментарна композиція; головне тут – етнографічно-побутове тло, а не внутрішні, психологічні конфлікти героїв. Авторська увага звернена на народні пісні, повір'я, ворожіння, танці, вечорниці, і серед цих етнографічно-фольклорних аксесуарів втрачається головна сюжетна лінія, пов'язана з отруєнням Гриця. Можна погодитись з думкою П. Филиповича, який вважав, що "пісня про Гриця була для автора "Чар" тільки приводом поетизувати народні повір'я і легенди та подати велику кількість українських пісень, що почали тоді цікавити все ширші кола дослідників, письменників і читачів" [1, c. 162].

У баладі Тараса Шевченка "Коло гаю в чистім полі" (1848), як і в народній пісні, козак кохає двох дівчат, але сюжет ускладнюється: дівчата у його творі є сестрами. Виявивши, що Іван кохає їх обох, сестри отруюють парубка (у народній баладі отруйницею виступає одна з дівчат). Крім балади "Ой не ходи, Грицю", Т. Шевченко використовує фольклорні матеріали про перетворення дівчини у тополю: після смерті Івана сестри стають тополями біля його могили.

Іншою обробкою балади про отруєння Гриця є п'єса Михайла Старицького "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" – драма із давніх часів, народна, з музикою, співами, танцями, яку талановитий драматург переробив з п'єси В. Александрова "Не ходи, Грицю..."

Конфлікт тут психологічний, побудований на непорозумінні. Дія драми відбувається у селі, у побутовій обстановці. Марусю Шурай, дівчину веселу, жартівливу, кохають три парубки – Грицько, Потап і Хома, а вона – Грицька. Хома хоче здобути прихильність Марусі, тому плете різні інтриги, які призводять до трагічного кінця. Грицько зраджує, бо переконаний, що Маруся його не любить. А скривджена дівчина не може пережити зради коханого, втративши розум, отруює його, на відміну від народної пісні, у якій дівчина отруює свідомо, як зауважує Н. Кобринська, "з розміркованою постановою і спокоєм" [3, c. 384-385]:

У неділю рано зілля копала,У понеділок пополокала.А у вівторок зілля варила,А у середу Гриця отруїла...

П. Филипович, даючи оцінку драмі М. Старицького, писав: "Мелодрама з її примітивною театральністю, підкресленими ефектами та надлюдським коханням і кривавими жахами довго панувала на українській сцені, задовольняючи головним чином смак міщанської аудиторії. Не дивно, що великої популярності набула п'єса Старицького, хоч успіх її пояснюється також чималою кількістю "співів і танців" та популярністю самого сюжету, самої пісні "Ой, не ходи, Грицю..." У всякому разі, своєрідний "вінегрет" ("вінегрет" – тому що в основу п'єси Старицького лягла п'єса Александрова, а деякі елементи автор взяв від А. Шаховського та К. Тополі) Старицького не можна вважати за вдалу і глибоку розробку сюжету" [1, c. 175]. З такою заниженою характеристикою твору М. Старицького важко погодитись. Справа тут не в тому, що взято "чужий" сюжет, опрацьовано твір іншого автора, а також і не в компіляції, а в талановитій обробці великого знавця сцени. П'єса не сходить зі сцени до наших днів, і цього аж ніяк не можна пояснити міщанськими смаками глядачів, а таки талантом Старицького, який спромігся у живих типах зобразити поезію українського села. Водночас за зовнішніми ефектами приглушено складність психологічної колізії. Зіставляючи народну баладу з її інтерпретацією у Старицького, важливо зазначити, що у літературній версії Гриць фактично не кохає двох, у нього немає психологічного роздвоєння, своєрідного "гамлетизму", що спонукало О. Кобилянську приховано полемізувати з цією обробкою, стати ближче до оригіналу пісні, до баладного екзистенціалізму – адже "баладність" і полягала у можливостях сюжету, у його драматизмі і трагізмі.

Loading...

 
 

Цікаве