WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Топонімічна фольклорна проза: специфіка і проблеми дослідження - Реферат

Топонімічна фольклорна проза: специфіка і проблеми дослідження - Реферат

Господи, думалося тоді мені, як не топталися по нашій славній Козаччині зайди, як не витравлювали її з пам'яті дітей у школах, а все ж таки навіть у найчорніші години нищення українців у свідомості того бідного школярика мусило зринати запитання: "А чому то наші вулиці чи кутки називаються сотнями? А хто ж то були наші предки?"

Звісно, з топонімічним ландшафтом нашого краю органічно пов'язаний відповідний фольклорний фонд – оповідання, перекази, леґенди. Його належить вивчати фольклористам, вивчати не тільки на рівні мезо- а й мікротопонімічному. Тут для лінґвістів і фольклористів непочатий край роботи, невідкладної праці, бо, як ми бачили, цей етнокультурний пласт дуже знищений і цілком не захищений від неминучих дальших втрат, а в той же час він є найпотужнішим у витворі цінного фонду топонімічної народної прози. Цінного з пізнавального погляду, бо в ньому дуже конкретно відображені суспільно-історичні процеси, цінного з естетичного боку, бо безпосередньо віддзеркалює образне осмислення народом реальної конкретики природного довкілля. Тому не можемо тут не згадати першу ластівку з поля топонімічної народної прози, яку випустив у світ науковець-фольклорист зі Львова Василь Сокіл. Його "Писана Керниця" [6] переважно і сягає мікротопонімічних горизонтів Бойківщини, Гуцульщини та Лемківщини. Цінно те, що укладач збірника, добираючи тексти, надавав пріоритет архівним записам і насамперед тим, які зберігали автентичні мовні особливості виконавців, а відкидав ті публікації, які оброблені, відредаговані записувачами-дилетантами і, як він зауважує, "позбавлені фольклорної основи" [6, c. 4].

На проблемі якісного запису фольклорної прози неодноразово наголошували І. Франко, В. Гнатюк. Франко присвятив їй одну з своїх розвідок "Bel parlar gentile", в якій на конкретних творах фольклорної прози показав, як виглядає "народнабелетристика, народні новели та романи", як у ній, не зіпсованій мовним редагуванням, тими книжними штампами, відображається навіть мовний індивідуальний колорит талановитих оповідачів, їх "тонко розвинений артистичний талант" [7, c. 11]. Укладач "Писаної Керниці" пішов за прикладом корифеїв нашої фольклористики. До текстів він подав ретельно виконаний науковий апарат: бібліографічний опис джерел, примітки, покажчики збирачів, оповідачів, топонімів, словник діалектизмів. Цим він нагадав українським фольклористам, що вже пора відновити започатковані НТШ серіали наукових видань джерельних матеріалів з фольклористики, етнології, діалектології, що до збирання і дослідження цих матеріалів у наших вищих школах треба залучати студентів українознавчих кафедр.

Зважимо ще й на те, що в горах мікротопонімічний ландшафт стійкіший і менше зруйнований, як у хліборобських реґіонах. Тут останніми роками, тільки з виникненням самостійної державності України, вдалося призупинити ліквідацію так званих "неперспективних" сіл. Нині почався в буквальному розумінні процес відродження цих сіл, процес пробудження їх жителів, їх історичної пам'яті, традицій. Увага лінґвістів, фольклористів, істориків до обстеження і вивчення мікротопонімічного середовища цих та інших осель не тільки збагачуватиме і розвиватиме нашу науку, а й спомагатиме процес регенерації національної свідомості українців-аборигенів, ослаблюватиме психоз тої українофобії, який прагнуть і нині розпалювати імперські москвоцентричні служби, особливо в тих міґрантів, якими вони штучно заповнювали обезлюднені ними українські оселі.

Зрозуміло, у рамках статті можна порушити тільки окремі проблеми вивчення топонімічної фольклорної прози. Твори цього тематичного пласта народної словесності не мають свого традиційного жанрово-структурного окреслення, такого, як, скажімо, казки, анекдоти чи навіть легенди та небилиці. Це навіть не оповідання, а оповідки, образність вислову в яких залежить від таланту та індивідуальності оповідача, а також від професійності записувача зафіксувати її.

Фольклористичну методику дослідження топонімічної прози треба ще розвивати, беручи до уваги уже осмислене І. Франком, В. Гнатюком та ін. Вважаємо конечною потребою загострити увагу лінгвістів, фольклористів, істориків та етнографів на записуванні й вивченні мікротопоніміки – цього незахищеного від руйнування часом та обставинами топонімічного та етнокультурного національного ландшафту. Очевидно, у полі зору лінгвістів повинен бути весь лексичний фонд мікротопонімів, бо у них є багатющий матеріал для дослідження фонетики, словотвору, народної етимології, історії мови. Фольклористи, історики та етнографи до національного мікротопонімічного фонду підходитимуть вибірково. Історики зможуть на мікротопонімічному матеріалі прояснити багато особливостей місцевої "малої історії". Наприклад, мікротопоніми рільничих угідь уже згадуваного покутського села Вільхівці Кривцева, Романівка, Натальщина, ІванівКлин та інших, що збереглися ще з княжих часів, засвідчують історикам та етнографам давнє інтенсивне рільництво в краю як головну галузь народного господарства. Фольклористів найбільше цікавлять ті топонімічні оповідки, в яких помітний примат художності, образності вислову, за словами Франка, – природний артистичний інстинкт оповідача. Подібно як археологам у культурних шарах відкриваються цінні речові матеріали для з'ясування таємниць етногенезу, культури і побуту далеких пращурів, так фольклористам та етнографам глибоке вивчення мікротопонімів може дати цінні відомості для пояснення давніх світоглядних уявлень, вірувань, естетичних уподобань наших предків, виявити релікти стертої часом демонології та міфології первісної етнокультури українців.

Література

  1. Словник гідронімів України.– К., 1979; Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі.– К., 1985.

  2. Топоров В., Трубачев О. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднестровья.– М., 1962; Стрижак О. Назви річок Полтавщини.– К., 1963; Ковалик І. Словотворча будова української топоніміки. Назви населених пунктів із суфіксом -иц-я (-ниц-я) // Питання українського мовознавства.– Львів, 1960.– Кн. 4; Купчинський О. Двочленні географічні назви України на -jъ// Питання історії української мови.– К., 1970.– С. 101–129; його ж: Найдавніші слов'янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень: Географічні назви на -ичі.– К.,1981; Карпенко Ю. Топонімія Буковини.– К., 1973; Лобода В. Топонімія Дніпро-Бузького межиріччя.– К., 1976; Бучко Д. Походження назв населених пунктів Покуття.– Львів, 1990.

  3. Кордуба М. Що кажуть нам назви осель? – Львів, 1938.

  4. Жукевич В. Общая топонимика. 2-ге вид.– Минск, 1968.

  5. Франко І., Гнатюк В. Квестіонар для записування місцевих переказів // Хроніка Наукового товариства імені Шевченка.– Львів, 1907.– № 32.– С. 1–18.

  6. Писана Керниця. Топонімічні легенди та перекази українців Карпат. Зібрав і впорядкував Василь Сокіл.– Львів: Інститут народознавства НАН України, 1994.

  7. Франко І. Зібрання творів: У 50 т.– К., 1982.– Т. 37.

* З технічних причин наголос позначаємо підкресленням.

Loading...

 
 

Цікаве