WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Топонімічна фольклорна проза: специфіка і проблеми дослідження - Реферат

Топонімічна фольклорна проза: специфіка і проблеми дослідження - Реферат

Реферат на тему:

Топонімічна фольклорна проза:специфіка і проблеми дослідження

Фольклористика, як і будь-яка інша галузь науки, має справу з такими об'єктами дослідження, які перебувають на стику суміжних галузей людських знань – історії, етнографії, літературознавства, мовознавства й навіть... медицини (етномедицина) чи ботаніки (етноботаніка). І це природно, бо фольклор, усна народна словесність – це найуніверсальніший вияв усього розмаїття етнокультури. Звернемо увагу на одну з таких перехідних граней між фольклористикою і лінгвістикою, де ці галузі філології наближаються одна до одної, але на сьогодні, як ми вважаємо, у спільному об'єкті їх дослідження залишається маловивчений і найглибинніший пласт української прадавньої етнокультури – пласт дуже руйнований обставинами життя ХХ ст.

У складному і малодослідженому суцвітті жанрів фольклорної прози поширеними є оповідки, зміст яких прив'язаний до назв географічних об'єктів різного характеру. Від різноманітності цих об'єктів залежить і розмаїття різних категорій топонімів: назви річок, водойм, озер відносять до гідронімів; горби, яри, долини, балки, тобто характерні особливості рельєфу іменують оронімами, а населені пункти (міста, села, селища, хутори, присілки) – ойконімами.

Категорії топонімів розрізняють і за величиною та важливістю географічних об'єктів. Макротопоніми – це назви збірних об'єктів. Встановлені вони, скорше, не населенням, що проживає на цій території, а науковою таксономією у працях географів, на географічних, топографічних та адміністративних мапах тощо. Такими макротопонімами є, наприклад, Волино-Подільська височина, Донецький кряж, Східно-Європейська рівнина. Найчисленнішу групу топонімів, широко відому населенню і номенклатурно фіксовану в офіційних реєстрах, документах, на географічних і адміністративних мапах, становлять гідроніми, ороніми та ойконіми, і їх об'єднують у категорії мезотопонімів. Назви найменших географічних об'єктів, які фіксуються переважно у пам'яті населення і дуже рідко трапляються в офіційних документах, є мікротопоніми. Це назви кутків у населених пунктах, традиційні народні назви вулиць, місцин в околицях сіл і селищ – угідь, урочищ, балок, ярів, лугів, бродів, перевозів, горбів, джерел, струмків, маленьких хуторів, присілків та ін. Зауважимо, що це найпотужніший, найбагатший пласт топонімів, однак найменш захищений від забуття і втрат та найменш досліджений, – образно кажучи, майже цілком замулена байдужістю ділянка історії і культури українського народу. Отож однією з невідкладних наукових проблем сьогодення, до вивчення якої повинне приступити українознавство, зокрема українська лінґвістика (ономастика, діалектологія) та фольклористика, є необхідність дослідження мікротопоніміки. На цю проблему хочемо звернути увагу україністів і проілюструвати підстави нашої тривоги (через байдужість до неї) конкретними прикладами.

Відомо, що топоніміка як галузь знань – це синтез багатьох наук. Вона не може обійтися принаймні без трьох суміжних наук – мовознавства, історії та географії. Мовознавці створюють різного профілю словники топонімів [1], досліджують топоніми певних реґіонів у різних лінгвістичних аспектах [2]. Своє бачення топонімів мають історики [3]. Але топоніміка охоплює й інші галузі наук. Як справедливо зауважує білоруський автор вузівського підручника В. Жукевич, "сучасний розвиток наук дає нам все нові підтвердження того, що кастова замкненість тої чи тої науки не може сприяти вирішенню проблем, які стоять перед нею" [4, c. 66]. Лінгвістика, історія, географія – це тільки домінуючі галузі наук, чий аналітичний "інструментарій" використовує топоніміка. Проте в багатьох випадках вона мусить його позичати і в інших науках, здавалося б, навіть віддалених, бо без них семантику топонімів важко розкрити. Наприклад, географія пояснює значення топонімів не тільки загальногеографічного, ландшафтного характеру (степ, пустеля), оронімічного (перевал, ущелина, підгір'я), геоботанічного (ліс, пуща, бір), а й промислово-господарського, транспортного характеру (гута, рудня, папірня, кар'єр, перевіз, канал). Топонімічний ландшафт краю, реґіону є важливим об'єктом вивчення не тільки загальної історії, а й спеціальних історичних дисциплін – археології, етнографії.

Оскільки всі назви на землі є відбитками народної свідомості різних епох, витвором часто образного осмислення тих чи тих прикметних ознак історико-географічних об'єктів, оскільки з цим осмисленням пов'язані певні естетичні уподобання далеких предків, які ще й переказані через багато поколінь у словесних творах, фольклористика не може залишати поза увагою цей топонімічний фонд народної словесності, а топоніміка, з свого боку, мусить нерідко зважати на висновки фольклористів. Однак умови тяжкої іноземної окупації, цілеспрямованого національно-культурного етноциду не дали змоги українським ученим у ХХ ст. належно розгорнути розпочаті студії у цій ділянці [5], і фольклористи повинні тепер надолужувати втрачене. На сьогодні вже багато дечого зроблено у цьому напрямі українськими лінгвістами, але вони не змогли розгорнути дослідження національного топонімічного фонду в таких масштабах, як осягнули мовознавці у Польщі, Чехії чи інших європейських країнах (сумна одіссея українського діалектологічного атласу – яскравий приклад того "старшобратнього" удушення!). До того ж головним об'єктом досліджень лінгвістів є все ж таки документально фіксовані топоніми (ойконіми, гідроніми), які належать до категорії мезотопонімів.

Тлумачення топонімів лінгвістами обмежуються переважно рамками морфології та етимології і нерідко потребують допомоги з боку фольклористики та етнографії. Наприклад, на Волині в Локачинському районі з прадавніх часів існують села-сусіди Конюхи, Свинюхи і Коритниця. Вони розташовані на річці Свинарка (басейн р. Луга – правої притоки Західного Бугу). У поясненні таких ойконімів лінгвісти обмежуються вказівкою на те, що їх основою є апелятив характерної форми, що в них словотворчим формантом є поєднання відповідних афіксів тощо. Звичайно, такий коментар буде однобокий, неповний. Його суттєво може доповнити фольклорист та етнограф, для яких генезис цих топонімів цілком прозорий: вони є продуктом дуже давньої традиції взаємного передражнювання сусідніх родово-общинних громад, яке збереглося у взаєминах між жителями українських сіл ще й до нинішнього часу (це особливо виявляється між молодими пастухами на суміжних громадських пасовищах, на забавах молоді і навіть у весільних церемоніях, коли подружжя складається з представників цих громад). Цілком імовірно, що фольклорист від мешканців згаданих сіл зможе почути дотепні гумористичні оповідки на топонімічну тему, особливо тепер, бо зі створенням колгоспів та їх укрупненням Свинюхи, ставши центром сільради і колгоспної садиби, компартійними культуртрегерами і їх місцевими прислужниками були перейменовані на трафаретне "Привітне". Курйоз у тому, що новоявлені "хрестителі" тим "Привітним" зруйнували осмислений щедрими на гумор гострословами-пращурами "паритет" дражливо-комічної взаємономінації сусідів і скривдили жителів Коритниці та Конюхів.

На рівні мезотопонімічному прикладів таких курйозів, такого руйнування історичного топонімічного середовища безліч по Україні. Що ж до рівня мікротопонімічного, то горезвісна колективізація тут принесла просто-таки цілковите спустошення. Ось один тільки приклад. Невелике покутське село Вільхівці, нині Городенківського району Івано-Франківської області, має давню свою історію. Перша документальна згадка про нього належить до 1447 р. У часи турецько-татарських набігів у XVI-XVII ст. воно повністю ховалося у Лузі – у глибокій каньйоноподібній долині з крутосхилими обочами, що разом з річкою Потік між ними становить одне з відгалужень унікального на всю Європу Дністровського каньйону. Століттями тулилися одна біля одної селянські садиби у цьому обмеженому природою просторі. Потік ділив село на дві половини – "ця гора" і "та гора". На південній половині одна вулиця понад Потік мала назву "Осередок".

Loading...

 
 

Цікаве