WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Національна зумовленість лексичних конотацій в українському поетичному тексті - Реферат

Національна зумовленість лексичних конотацій в українському поетичному тексті - Реферат

Реферат на тему:

Національна зумовленість лексичних конотацій в українському поетичному тексті

Незважаючи на значну кількість фундаментальних праць та окремих розвідок з проблем стилістики українського художнього слова, продовжує лишатися актуальним питання про складники поетичного стилю, зокрема про ті ознаки глибинного змісту, який закладено в словесному образі. Потребують подальшого дослідження символічні нашарування лексичних угруповань, що виявляють особливості національного менталітету, виразні при міжмовному та міжлітературному зіставленні генетично споріднених дискурсів. Так, порівняльний розгляд елементів української та російської традиції та культури поетичного слова з'ясовує різну питому вагу в ній назв співвідносних денотатів та неоднакову спрямованість символічних конотацій. В українській поезії домінантні позиції в парадигмі образів поетичного натхнення посіла народна стихія, яка отримала загальне визнання під впливом творчості Т. Шевченка. У поета процес створення віршів звичайно визначається словом мережати в усталеному в народній мові значенні "// дрібно писати на папері; взагалі писати, розповідати барвисто, витіювато, пишномовно" [СУМ: ІV, 674]: І довелося знов мені [...] Мережать книжечки, співати І плакати у бур'яні (А.О. Козачковському); Хоч доведеться розп'ястись! А я таки мережать буду Тихенько білії листи. Частотність цього "мальовничого" дієслова, котре органічно вписується в шевченківські тексти з виразним народнопоетичним підґрунтям, підтримується широким введенням похідних від нього: ...ці думи Зо мною сховають!.. [...] Аможе, тихо за літами Мої мережані сльозами І долетять коли-небудь На Україну... ["Лічу в неволі дні і ночі..."]. Подібна метафорика, в якій не можна не помітити рефлексів замилування народною вишивкою, символіки рушника та вишиваної сорочки, успадкована і літературою пізнішого часу: Перо моє – пісні мережить, пісні, що закликають в бій [Тичина – СУМ IV: 675]. Пор. у ширшому осмисленні: Мережкою бігло життя... [Фостун]. Про продуктивність словесного образу в парадигмі, його органічність для мовної "картини світу" українців свідчить і присутність у поетичних текстах, з іншою змістовою настановою, тематично споріднених слів вишивати, повишивати, пор. у Д. Павличка: ... біліють сорочки беріз, Чорним повишивані навскіс...

У лінгвокультурологічному аспекті значний інтерес становить характер уживання в мові поезії національного антропонімікону. У цьому плані вирізняється інтелектуальна поезія Є. Маланюка, у якого Я-автора має певний автобіографічний відбиток – один із віршів невипадково красномовно називається "Біографія". Тексти поезій, їхні назви, епіграфіка, присвяти рясніють іменами діячів української культури, літератури, живопису.

Спасибі ж, любий побратиме,

За китицю цілющих слів! –

звертається він до свого друга у вигнанні, поета Ю. Дарагана ("Юрієві Дараганові"); частини вірша "Сучасники" присвячено Максимові Рильському, Павлові Тичині. Імена, в їхній національно специфічній формі, стають віхами, прикметами життєвого і творчого шляху ліричного героя в поезіях, побудованих із відтворенням елементів діалогу:

А як же Наталочка?

[...]

На могилу прийде й Наталочка, може,

певно, з Холодним...

В історіософії Є. Маланюка антропонімікон набуває підкресленого ідеологічного осмислення. Імена видатних українських діячів стають у нього символами епохи, визвольних змагань України, утворюють центр семантичного поля, залучаючи до нього загальні назви з загостреним ідеологічним спрямуванням. Зокрема, у вірші "Пам'яті Куліша", з підзаголовком "Малоросам", фігурує профіль Орлика; цьому високому словесному образу, що актуалізує в уяві реципієнта пошанні медальйонні різьблення, протиставляються полярно протилежні, з негативним оцінним забарвленням, пейоративні номінації національно несвідомого українця – малорос і хохол, що супроводжуються в синонімічній ситуації нагнітанням різко зневажливої лексики:

Чому зоставсь з тобою, хохле,

Безславно тліти на межі

Та чути тільки сморід здохлий

Твоєї мертвої душі?

Вбивча іронія, гранична загостреність відчуттів передається і графічно – розрядкою або ж орфографічними перекрученнями, що своєю формою підкреслено виявляють спотворену дійсність:

здохле вже здола б а л а к а т ь,

є п е р е к о н а н и м хахлом,

Що вже носить краватку вміє

І слинить Маркса вже...

Змістовно наснаженими, перейнятими національною ідеєю є у Є. Маланюка топоніми, що, як і антропонімічна лексика, спрямовані на те, щоб наблизити одна до одної давньоукраїнську і сучасну дійсність і ввести українські реалії у світовий контекст [див. також: Бублейник 2001 : 161-164]:

...я згораю і борюсь,

Щоб над ланами України

Засяла Ханааном – Русь

[„Вічна"]

Петроній стане Дон Кіхотом,

А вітряками – демон зла...

[„Юрієві Дараганові"]

З метою взаємопроникнення культур поет використовує прийом переназивання в численних, ампліфікаційно поєднаних перифрастичних зворотах. Так, у звертаннях до Максима Рильського:

Краси веселий кондотьєре,

Несете хрест свій там, ген-ген,

Серед похмуро-рідних прерій,

Ви – еллін, схимник і Гоген!

Персоніфіковані просторові і часові перетворення перехрещуються, поєднуються: українські лани стають преріями, скитський простір втілюється, завдяки означенням у звенигородські поля і дніпровські степи, шекспірівська Офелія постає жителькою половецьких степів. Часові метаморфози вербалізуються у введенні слів, що виражають сему повторення, повернення, перегуків – новий, знову та под.:

... – стугонить і дуднить, і дуднить

Українська земля стоголосо...

[...]

І знову: тьма,

І знову: Калка

["Брязкіт зброї. Досвітній вітер"]

...новий про се напише Нестор

В самотній катакомбі храму

["Зловісне"]

Символіка українських просторів увіходить у поезію Є. Маланюка і ремінісценціями народної пісенної творчості – цього потужного струменя поетового мовлення:

Недорізаним звіром – вітер

Проридає в страшний простор.

(Там жито – надовго збите,

Там чорним повітрям – мор)

["Біографія"]

Словесні образи рідних просторів вражають внутрішньою суперечливістю, Україна постає у жорстокій боротьбі – на перетині епох і країн. За спостереженням Ю. Липи, "Тривога історіософії Маланюка заступає навіть такі його сильні мотиви, як мотив українського Риму, як привіт близькій могутності нації. Без тої яскравої блакитної високості він, шалений птах із кривавими очима, шугає просто вниз – у Вальпургієву ніч хаосу, в дисгармонію степових буревіїв, в дикий полин повстань і зрад... Він блюзнірствує, він сам гине... Він проклинає „Дике Поле", він ненавидить "простори", де гуляє „вітер-буревій" [Цит.: Салига 1992: 15]. Лексичну сполучуваність компонентів, що утворюють центральний словесний образ, характеризують чітке протиставлення, контрастність: лагідний степового вітру спів, синява як синонім душевної ясності, спокою і прозорості (Ковтатимуть далеч синю І очі мої, й уста – "Чужина") – і поруч страшний простор; сліпе безмежжя; степ, руїна і вітер, що символізує бурі історії. Ці протиріччя зумовлені складною сутністю словесного образу, який об'єднує на новій основі внутрішньо розірвані компоненти:

...по синіх степах дикий вітер повіяв примару,

Щоб журить і жахать...

["Сучасники"]

Драматична суперечливість, властива любові-ненависті поета, ускладнюється поглядом збоку, іззовні – з чужини, коли аксіологічні характеристики зміщуються: рідні простори уособлюють далеку, недосяжну, прекрасну Батьківщину, чужі – загрожують самотою, відторгненістю, відчаєм:

Все гни під саквами рамена!

Все простори кроками край!

У створенні словесного образу чужого простору показовою є міжрівнева взаємодія мовних категорій: стрижневе дієслово краяти в оказіональному вільному сполученні краяти (кроками) через свою меншу частотність у системному вжитку, на відміну від домінанти синонімічного ряду різати, асоціюється з центральним компонентом фразеологізму краяти серце,душу, передаючи тим самим глибину трагічного душевного надриву ліричного героя.

Окремою проблемою, яка потребує спеціального дослідження, є вживання в ідіостилі Є. Маланюка питомих поетичних українських назв, що складають ідіоматичний фонд мови. Ці назви є предметом його замилування: застаріле березіль, оточене для українця особливим асоціативним ореолом, втілює у поета весну, розквіт надій, сподівання зустрітися знову з Батьківщиною (Вернусь, вернусь до давньої рідні...), Волосожар – дорогоцінне слово, в любовній ліриці поет вживає його звертаючись до коханої: ...Сузір'я зорь моїх, Волосожар... ["Сонет"].

Дослідження проблеми в майбутньому передбачають залучення ширшого контексту – матеріал має бути проаналізований не тільки в ідіостилі одного автора, а й у системі образних засобів української поезії певного періоду, а також у порівняльно-зіставному аспекті, із залученням інонаціональних літератур, передусім слов'янських.

Література

  1. Бублейник Л.В. Власні імена в художньому тексті: ономастична лексика у Є. Маланюка / Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. Харків: ХДПУ, 2001. С. 161-164.

  2. Салига Т. Залізних імператор строф... // Маланюк Є. Поезії. Львів: УПІ ім. Івана Федорова; "Фенікс Лтд", 1992. С. 3-30. (Тексти Є. Маланюка цитовано за цим виданням).

  3. СУМ – Словник української мови: В 11 т. К.: Наук. думка, 1970-1980.

Loading...

 
 

Цікаве