WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Деякі міфологічні образи й мотиви поезії Б.І. Антонича - Реферат

Деякі міфологічні образи й мотиви поезії Б.І. Антонича - Реферат

На дверях дому знак зловісний,на дверях дому – перстень пісні. [3, c. 108]

Таким чином, "перстень ночі" і "перстень пісні" протиставляються "перстеню молодості" як щось позначене магією чомусь чистому.

Сонцепоклонник Антонич віддає належну шану і місяцеві, "лелеці поетів та сновид". Це також міфологічний образ, який співвідноситься, як і сонце, з колом:

Місяць – таємничий перстень,вправлений у ночі гебан. [3, c. 133]

В іншому вірші місяць "лине вівсяним калачем".

За семантикою перстень місяця зближається з "перстенем ночі":

...місяць мертвий, місяць синійвідчиняє п'ять брам ночі... [3, c. 125]

Саме з народної творчості у поезії Антонича з'явилися такі означення місяця, як "мертвий", "синій". Місяць є сонцем мертвих, він "буває в царстві мертвих, добре про нього обізнаний". З іншого боку, "місяць відає все тому, що він причетний до всезнаючого, повновладного й охорончого світу предків-мерців" [6, c. 201].

Блиск місяця розливається по воді молоком, молоком холоне роса. І це "молоко" контамінується з "молочною рікою" із замовлянь і казок [6, c. 260]. На нашу думку, в такий спосіб позначається межа між дійсним і фантастичним світом, між можливим і неможливим.

Вливається день до долини,мов свіже молоко до миски. [3, c. 119]

Ці рядки зовсім не суперечать сказаному вище. Тут означено ранок як межу між ніччю і днем за допомогою молока, яке є межею між магічним і звичайним. Не заглиблюючись у витоки такого тлумачення молока, зазначимо лише, що воно часто виступає як об'єктом різних магічних дій, так і об'єктом інтересу нечистої сили.

Але міфологічний образ місяця розкривається поетом і з іншого боку: він – "молодий музика", колядковий володар "мідянорогий" (мідні роги – це архаїчний символ влади). У цьому розумінні маємо чисто колядковий мотив, де місяць уособлює нареченого, а наречену – зоря:

Тож хай моргне зоря бровою срібною на місяць... [3, c. 212]

Хоча це значення також набуває дещо негативного нашарування, бо в іншому вірші Антоничів місяць – "мідний перелесник" і "зрадний перемовник".

Крім того, місяць іноді виступає символом світу: "золотий горіх". Він виникає у свідомості поета в контексті Різдва.

У долоні у Маріїмісяць – золотий горіх. [3, c. 120]Місяць – на ялинці неба золотий горіх. [3, c. 296]

"Золотий горіх", подібно до яйця, символізує будову світу: ядро у твердій шкаралущі. У такому контексті ніч є означенням не частини доби, а міфічного часу творення, тоді як Марія – праматір. В образі Марії співвідносяться образ праматері, прародительки світу, та образ Матері Божої .

Мотив парування, возвеличення жіночого начала проходить через усю Антоничеву творчість, набираючи різного змістового наповнення, як відголосок "давніх слов'янських вірувань і ритуалів, центром яких завжди було жіноче начало" [7, c. 255]. Найвищий вияв цих вірувань і ритуалів – весна, коли відбувається народження і відродження природи. Бінарна семантична опозиція "чоловіче – жіноче" у фольклорі передається у кількох варіантах, зокрема у символах вогню і води (купальська обрядовість). Сексуальність моделі всесвіту відтворювалася шляхом поєднання вогню як чоловічого, запліднюючого, з водою (або ж землею) – як жіночим, життєдайним. У поезіях Антонича вогонь часто заступається сонцем, яке є тут символом того ж таки чоловічого первня:

Співало дванадцять дівчаток: ой стелися, хрещатий барвінку,і сонце в ріці веретеном зеленим крутилось... [3, c. 354]

Мотив парування підсилений паралельним вживанням як речовинної символіки (сонце і ріка-вода), так і рослинної (барвінок у фольклорі часто позначає парубка).

Запліднення є для поета природним явищем у будь-якому своєму вияві: еротичний біологізм у поезії допустимий, оскільки це – саме життя.

Земля запліднена, і водиу куряві масних музик. [3, c. 335]

Б. Рубчак зазначає, що "в останньому рядку слово "масні" свідчить про грубий статевий потяг або ж про сороміцькі балачки" [7, c. 255].

Проте у більшості творів образ дівчини, жінки, коханої є чистим і піднесеним. "Антонич уявляє свою кохану як міфічну королеву чи жрицю посеред емоційно наснажених образів природи – жрицю, яка самим своїм єством заперечує смерть. Проникаючи уявою ще глибше в давнину, Антонич <...> бачить таємничий жіночий ритуал: "Танцюють татуйовані дівчата на майдані мрії" [7, c. 255].

Гармонійне злиття двох первнів для поета є у світі рослин:

Нас двоє – два кошлаті й сплетені кущі... [3, c. 215]

Числовий символ "два" однозначно прочитується як пара, як сукупність предметів, що прямують до цілості.

Медіатором між чоловічим і жіночим первнями, за Антоничем, є міст – образ, знову ж таки, фольклорний. Витоки його – у веснянках та гаївках ("Кладочка", гра "Поїдемо в Угорськую землю").

З усіх людей найбільше я щасливий,будую білий калиновий міст. [3, c. 342]

У фольклорі міст просто калиновий, а тут несподіваний епітет - білий. Міст білий, оскільки цей колір має дуже сильну священну якість і в українців асоціюється з весільними обрядами.

Коли проходиш білим мостом,зоря в твоє волосся вп'ята. [3, c. 204]

Зоря і калина – символи дівочої незайманості. Калиновий міст передає нову якість: калина вже не живе дерево, а перетворене. Міст тут "співвідноситься із чоловічим первнем і має виразну фалічну символіку: поєднання двох "берегів", поєднання чоловічого і жіночого опосередковується "кладкою" [8, c. 84] (у нашому випадку – мостом).

Мотив поєднання чоловіка і жінки підноситься до найвищого рівня у "Яворовій повісті". Ніхто з дослідників не залишав цього вірша ("малу баладу" – за визначенням автора) поза увагою, хоча й трактували його по-різному. М. Ільницький наводить чисто фольклорне, романтичне тлумачення: явір – парубок, що звабив дівчину, а кущ – їхня дитина [9, c. 146]. Д. Павличко визначає "явір" і "кущ" ключовими словами, але розглядає явище гріха у філософському аспекті, як створення нового життя [10, c. 45].

Мав дяк в селі найкращу доню,дівчину явір покохав.Почула плід у свому лоніпо ночі, п'яній від гріха.Дізнавшись, дяк умер з неслави,мов ніч, похмурий був і гнівний.Кущем, як мати, кучерявим,росте син явора й дяківни. [3, c. 217]

На нашу думку, Д. Павличко ближчий до розуміння сутності вірша. Смерть і життя зображені поруч, як природні стани, тісно пов'язані між собою, і зміна яких є способом існування біосу в часі.

Не випадковим є у Б. Антонича і використання різнопланових, на перший погляд, понять: "явір" і "кущ" – явища рослинного світу, "дяківна" – істота, людина. Та для поета це лише два прояви однієї і тієї ж субстанції; вони мисляться в одній площині.

Для Б.-І.Антонича характерна трансформація фольклорних першооснов і наповнення їх новим, авторським змістом, що суттєво збагачує їх смислову палітру. На творчості поета позначилися багатий пісенний пласт фольклору Лемківщини – землі, де народився Антонич, – і збережений до нашого часу архаїчний світогляд лемків.

З елементів прадавньої лемківської, до деякої міри праслов'янської міфології він вибудував свою суб'єктивну, ліричну "міфологію", в основу якої лягли ідеї вітальності, неперервності життя і "незнищенності матерії".

Поезія Б.-І. Антонича повертає читача у дитинство всесвіту, до його витоків, наче таємничий ритуал, щоб створити його від початку, створити природним, світлим і чистим.

Література

  1. Антонич Б.-І. Національне мистецтво // Україна: Наука і культура.– Вип. 24.– К., 1990.

  2. Ільницький М. Четвертий перстень // Весни розспіваної князь.– Львів, 1989.

  3. Антонич Б.-І. Поезії.– К., 1989.

  4. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології.– К., 1993.

  5. Ільницький О. Медитація смерті // Весни розспіваної князь.– Львів, 1989.

  6. Новикова М. Прасвіт українських замовлянь // Українські замовляння.– К., 1993.

  7. Рубчак Б. Поетичне бачення землі: три слов'янські варіанти // Весни розспіваної князь.– Львів, 1989.

  8. Кісь Р. Ерос і водна стихія // Сучасність.– 1994.– № 1.

  9. Ільницький М. Б.-І. Антонич: нарис життя і творчості.– К., 1991.

  10. Павличко Д. Пісня про незнищенність матерії // Весни розспіваної князь.– Львів, 1989.

Loading...

 
 

Цікаве