WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Деякі міфологічні образи й мотиви поезії Б.І. Антонича - Реферат

Деякі міфологічні образи й мотиви поезії Б.І. Антонича - Реферат

Реферат на тему:

Деякі міфологічні образи й мотиви поезії Б.І. Антонича

Богдан-Ігор Антонич – надзвичайно цікава особистість, барвисте скельце у вітражі української літератури. Проміння У. Уїтмена, Е. Верхарна, Р. Тагора і Р.М. Рільке, П. Тичини, зливаючись воєдино з прадавнім струменем народної творчості, заломлювалося у цьому скельці, відбиваючись на папері примхливим візерунком віршів.

Творчість Б.-І. Антонича, просякнута духом української прадавньої культури, глибоко національна, незважаючи на всю її модерність і незвичність як на 30-ті рр. XX ст., так і на 90-ті. Сам Антонич зазначав, що справді національний митець не бере готових схем, сюжетів чи оформлення творів з фольклору. "Митець є тоді національним, коли признає свою приналежність до даної нації та відчуває співзвучність своєї психіки із збірною психікою свого народу. Якщо це відчування справді щире, воно напевно знайде вислів – навіть мимохіть – у творах митця" [1, c. 234].

Фольклорний матеріал Антонич використовує творчо, наче кольорову мозаїку. З тих самих елементів поет викладає щораз новий малюнок. Зовсім невелика кількість вихідних мотивів Антоничевої творчості дає нам у кінцевому результаті досить об'ємний ряд образів, причому часто з діаметрально протилежним зарядом (чисто народне розуміння). "Антонич намагається мовби відродити в поетичній символіці пісні, тій символіці, що перетворилася уже в елемент образності, метафорики, її первісний філософський зміст і збагатити його новим значенням" [2, c. 130]. Образи в Антонича не випадкові; це не зачарування перлинами народної творчості і навіть не наслідок певного мистецького завдання у вигляді асоціативного ряду. Це цілісний світогляд, у якому всі елементи тісно пов'язані між собою і, в той же час, протиставляються один одному.

Тяжіння поета до казковості зображення, а отже, і до міфологічності, проглядається досить виразно вже в першій Антоничевій збірці "Привітання життя". Тут окреслюється коло образів, що досягнуть апогею розкриття у збірці "Три перстені", і сфокусують усю глибину їх осмислення автором. Образна система не є лінійною. Виходячи з однієї точки, вона розгортається концентричними колами й охоплює всю творчість поета, у кінцевому результаті повертаючись до своїх витоків. Ключем до входження в неї і до її розуміння є, на нашу думку, твердження Б. Антонича про те, що він "закоханий в життя поганин" і "захоплений поганин завжди". Отож поет вказує на зв'язок свого мислення з глибинною, дохристиянською міфологією, і лише враховуючи це ми зможемо його збагнути.

Мабуть, найчастіше вживаним у поезії Б. Антонича є образ сонця. "Сонце тут скрізь і в усьому, та, однак, майже не зустрічається воно в непереосмисленому, прямому значенні" [2, c. 136]. Не боячись перебільшення, Антонича можна назвати сонцепоклонником. Сонце – міфічне божество, "прабог всіх релігій"; воно спить у криниці (тобто, пов'язане з водою), вранці встає кущем і "росте в саді" (поет в іншому вірші сам дає тлумачення, що це – "яблуко натхнення на дереві життя"). Спочатку обережно, через порівняння, поет переводить сонце (у нашому розумінні – неживий предмет) у світ тварин ("сонце, мов горючий птах"; "з трави неждано скочить сонце, немов сполохане лоша"), тобто у розряд істот; далі сонце набуває уже зовсім людських рис: воно "ходить у крисані", воно – "з батогом проміння вогняний погонич", що іноді пускає стріли. У такому аспекті цей образ можна порівняти із золотою колісницею Феба в античній міфології. Але в Антонича трактування сонця набагато ширше.

Прихильність божества виражається його присутністю біля людини. Про себе поет пише: "Я все – п'яний дітвак із сонцем у кишені", "розсміяний і босий хлопчина з сонцем на плечах"; "дівчатам заплітають у волосся сонця гребінь". Більше того, з сонцем можна вступати у торговельні стосунки:

Я, сонцеві життя продавшиза сто червінців божевілля... [3, c. 95]

Отже, в обмін на життя сонце наділило автора чарівним станом божевілля – станом творчості, станом, в якому людина існує десь на межі між світом реальним та ірреальним.

Сонцеві моляться не лише люди, а й тварини:

Корови моляться до сонця,що полум'яним сходить маком. [3, c. 119]

Усі дослідники творчості Антонича звертали увагу на ці рядки. Зокрема, М. Ільницький відзначав, що "поняття "моління корови" жило в свідомості людей ще з тих давніх передхристиянських часів, коли воно сприймалося як молитва-жертва" [2, c. 133]. Корова в певному сенсі може трактуватися як символ первісної невпорядкованості світу, як символ ночі (порівняймо загадку: "чорна корова весь світ поборола"). Тоді рядок "корови моляться до сонця" є міфічним означенням часу зміни ночі днем. Взагалі, корови є священними тваринами в давніх українців [4, c. 30], а також у міфології Шумеру, давньоіндійських культах, античних міфах.

Символом сонця є коло. У Карпатах – на Гуцульщині, Лемківщині, Бойківщині – ще й досі зберігся звичай позначати свій дім солярним знаком: хрестом у колі.

Хай сонце – прабог всіх релігій –золотопере й життєсійне,благословить мій дім крилатий.Накреслю взір його неземний,святий арійський знак таємний,накреслю я його на хатіі буду спати вже спокійно. [3, c. 335]

В Антонича постійно підкреслюється колова форма сонця: воно котиться кружалном, колесом, крутиться веретеном чи, нарешті, освячується в короваї.

Коло є найдосконалішою і найбільш магічною геометричною фігурою. Як ми уже згадували, коло – солярний знак – є оберегом хати; коло, накреслене на землі, оберігає людину від нечистої сили. В Антонича "обрій узором кола вчить про досконалість міри". Коло є також символом вічності, оскільки не має ні початку, ні кінця. Звідси – "коло рівних строф"; "пісні коло"; плетення пісні на веретені; пісня, що "натхненним кружля веретеном" (веретено можна віднести до модифікації кола, оскільки в просторі воно окреслює саме цю фігуру і в Антонича мислиться якраз в такому аспекті). Отже, підкреслюється вічність, незнищенність мистецтва.

Варіантом кола є колесо, обруч:

Палючі строфи хлопець креслив,весни дванадцять обручів. [3, c. 104]

Але найбільше значення для Антонича має перстень – зрештою, теж варіант кола, через яке поет передає і людське життя. "Сам автор так визначає тріаду домінант, об'єднаних образом персня: перстень пісні ("Елегія про перстень пісні"), перстень молодості ("Елегія про перстень молодості") та перстень ночі ("Елегія про перстень ночі"). Усі ці три поняття перебувають у глибокому взаємозв'язку, тісній злютованості, що становить внутрішню єдність" [2, c. 136]. Три перстені – це три світи, в яких виявляється творче "я" Антонича. Вони, ці світи, зведені в одне у свідомості поета, що відбивається у вірші "Три перстені": персні сховані на самому дні "квітчастої скрині", яка тут може трактуватися як підсвідомість. Однак О. Ільницький зазначає, що цей тріумвірат світів зсередини розмежований. У міфології часто трапляється розуміння числа "З" як "2+1". Так у казках: два брати і сестра чи навпаки; двоє братів звичайні, а один незвичайний та ін.

В Антонича "перстень пісні" і "перстень ночі" знаходяться по один бік цієї межі, а "перстень молодості" – по інший. "Перші два можна об'єднати спільною назвою "мистецтво", оскільки "ніч" часто є порою творчої активності, а пісня – метафорою цієї активності. Тобто, прямо кажучи, розмежування трьох світів рівнозначне протиставленню "молодості" та "мистецтва", кожне з яких знаходить свої семантичні означення і своє поетичне втілення" [5, c. 288]. Б. Антонич показує витоки своєї творчості. Передумовою трьох перснів є, знову ж таки, три речі:

Крилата скрипка на стіні,червоний дзбан, квітчаста скриня. [3, c. 95]

Ми вже з'ясували, що у скрині міститься три персні, в які оправлені три зорі (що в даному контексті можуть бути потрактовані як символ долі: тобто, важливий не сам перстень, а його зоря-камінь). Крім того, у скрині – "співний корінь, п'янливі зілля", які потім опиняться у дзбані:

В червонім дзбані м'ятний трунок,зелені краплі яворові. [3, c. 96]

Скрипка є наче містком між свідомістю і підсвідомістю поета, і цей перехід відбувається вночі, коли оживають прадавні легенди (вірш "Три перстені"). Але остаточно перейти у стан творчості поетові допомагає

...знаків санскритських ряд,які прадавнім сном дзвенятьі перешіптують із дна,загубленого в морок дня,слова старої ворожбив ім'я землі, в ім'я вогню. [3, c. 125]

У такому стані і твориться пісня. Сама по собі людина не може створити досконалість, тому пісня – "коло рівних строф" – твориться за допомогою магії. У народній свідомості будь-яке звернення до магії накладає на людину негативний відбиток. Тоді стають зрозумілими рядки:

Loading...

 
 

Цікаве