WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Зовнішня і внутрішня аналогія в українській мові - Реферат

Зовнішня і внутрішня аналогія в українській мові - Реферат

Реферат на тему:

Зовнішня і внутрішня аналогія в українській мові

Тенденції розвитку і функціонування формальної структури мови залежать від багатьох внутрішньомовних чинників, серед яких важлива роль належить граматичній аналогії, або процесу формального уподібнення функціонально і/чи семантично схожих мовних елементів. У сучасному мовознавстві це положення вже, здається, не викликає заперечень, незважаючи на те, що історія лінгвістичної думки не позбавлена дискусійних моментів в оцінці ролі і місця граматичної аналогії в системі мови ще з часів молодограматиків, які стояли біля витоків дослідження цього мовного явища [Пауль 1960]. Дехто з лінгвістів відводив аналогії одну з першорядних ролей у становленні граматичної структури мови, вважаючи процеси формального уподібнення внутрішньомовною закономірністю, оскільки завдяки "аналогії конкурують різні форми однієї одиниці і одна одиниця витісняється іншою; змінюється склад словозмінних і словотвірних парадигм, збільшується або зменшується кількість колись однотипних рядів форм" [Кубрякова 1987: 45], відбувається перебудова парадигматичної системи мови на базі найбільш типових і продуктивних морфологічних моделей. Інші вчені кваліфікували аналогію як периферійне мовне явище з обмеженим функціональним навантаженням.

В українському мовознавстві об'єктивному з'ясуванню ролі аналогії в системі мови сприяли насамперед праці О.О.Потебні [Потебня 1985] і Л.А.Булаховського [Булаховський 1950, 1978]. Так, О.Потебня, називаючи аналогію законом асиміляції давніх форм пізнішими, вважав, що у формальному відношенні "він (цей закон – Н.Б.) робить у мові те саме, що й звукові закони (спрощення, асиміляції і стягнення) у фонетичному" [Потебня 1985: 8]. Л.Булаховський підкреслював, що "серед дуже важливих чинників розвитку мови ... у великій кількості випадків заявляє про себе граматична аналогія та споріднені з нею типи асоціації значеннєвих елементів слова, переважно морфологічних..." [Булаховский 1950]. Трактуючи аналогію як важливий чинник мовної еволюції, Л.А.Булаховський обґрунтовував необхідність емпіричного дослідження цього явища, підкреслюючи, що це "повинно бути вивчення, яке конкретизовувало б відповідні факти і ставило їх на ґрунт, де доводам порівняно з "чуттям" належить вирішальна роль" [Булаховский 1978: 14].

Узагальнюючи теоретично-практичні здобутки вітчизняних науковців у ділянці дослідження граматичної аналогії [Булаховський 1978; Матвієнко 1958, 1961; Жовтобрюх 1962; Бевзенко 1969; Назарова 1969; Нікітіна 1973 та ін.], зазначимо, що аналогія є одним із суттєвих чинників парадигматичної структуризації української мови в часовому й ареальному аспектах. З погляду діахронії граматична аналогія суттєво вплинула на структурну перебудову морфологічної системи української мови, найбільш яскраво виражену на рівні субстантивної словозміни: впроцесі історичного розвитку шість давньоукраїнських типів відмінювання трансформувалися у чотири сучасні завдяки диференціації субстантивних форм за родовою ознакою та уніфікації відмінкових флексій у межах нових парадигм. З іншого боку, аналіз нинішнього стану розвитку мови свідчить про те, що граматична аналогія не вичерпала свій історичний потенціал, оскільки значною мірою позначається на динаміці морфологічних процесів у сучасних говорах. На думку С.П.Бевзенка, якщо вилучити говіркові особливості, викликані специфікою діалектної фонетики, то майже всі суто морфологічні відмінності між говорами можна розглядати як наслідки дії аналогії [Бевзенко 1969: 12].

Наведені міркування переконують у доцільності глибшого дослідження комплексу питань, пов'язаних із проблемою граматичної аналогії в українській мові. Ці питання стосуються багатьох аспектів, серед яких – системно-структурний аналіз явищ формального уподібнення в різних парадигматичних класах слів на сучасному синхронному зрізі, пошук і обґрунтування причинно-наслідкових зв'язків у змінах за аналогією в темпорально-ареальній проекції, визначення напрямів і результатів дії граматичної аналогії з урахуванням історичної ретро- і перспективи та ін.

Мета пропонованої статті полягає у спробі класифікації різнотипних явищ формального уподібнення в сучасній українській мові на підставі такого критерію, як сфера виявлення граматичної аналогії. Ця класифікація є однією з необхідних ланок цілісного системно-структурного аналізу явищ аналогії у мові. У свою чергу застосування системно-структурного аналізу в цій ділянці повинно забезпечити підґрунтя для об'єктивного і науково достовірного розв'язання питань про закономірності і напрями розвитку формальної структури мови, подолати суб'єктивізм і скептицизм в оцінці ролі і місця аналогії як фактора мовної еволюції. Крім того, системно-структурний аналіз явищ граматичної аналогії в українській мові дозволить наповнити конкретним змістом теоретичне положення про тісний зв'язок дії аналогії з певним типом мовної структури, а саме: наскільки мовна структура зумовлена аналогією, настільки, навпаки, дія аналогії залежить від мовної структури і її внутрішньої форми [Герман 1931].

Спроба класифікації явищ граматичної аналогії у цій статті має частковий характер, оскільки базується на аналізі звуженого поля мовних фактів – форм субстантивної парадигми. Доцільність такого вибору зумовлюється тим, що саме іменникові форми завдяки своїй функціональній, формальній та семантичній різноманітності становлять виключно багатий матеріал для спостережень і узагальнень. Стосовно розмежування літературних і діалектних форм, вибраних для аналізу, зауважимо, що в літературній мові аналогійні явища є, так би мовити, "законсервованими", "пасивними", тобто літературні форми відображають результати дії граматичної аналогії в минулому, натомість діалектні форми віддзеркалюють як давні, так і сучасні процеси формального уподібнення. З огляду на активність аналогії в сучасних говорах, крім літературного, широко використовуємо й діалектний матеріал.

Залежно від сфери виявлення граматичної аналогії розрізняють аналогію зовнішню і внутрішню. Під зовнішньою аналогією розуміють явища формального уподібнення різних структурних типів у межах різних парадигм відмінювання чи дієвідмінювання, під внутрішньою – формальне уподібнення відмінкових чи особових форм у межах парадигми одного і того ж структурного типу. Таке розмежування, вперше запропоноване Г.Паулем як розрізнення явищ формальної і матеріальної аналогії [Пауль 1960: 128-129], у сучасній лінгвістиці стало традиційним, незважаючи на деякі відмінності у трактуванні цих явищ. Зокрема, В.О.Богородицький, услід за Г.Паулем, розрізняє аналогію матеріальну і формальну, підкреслюючи, що "при цьому слід відокремлювати випадки аналогії при флексії від випадків при словотворенні у сфері одних і тих же частин мови" [Богородицький 1939: 184]. У працях Л.А.Булаховського граматична аналогію витлумачено виключно як опосередковану індукцію, що "діє між відмінковими формантами, отримуючи опору в тих зближеннях, які може знаходити між різними парадигмами (особливостями відмінювання різних зразків)" [Булаховський 1978: 15], тобто як зовнішню аналогію, на відміну від прямої індукції, яка "передбачає...відношення між собою відмінкових формантів (закінчень і пов'язаних з ними особливостей основи) у тих самих словах (лексемах)" [Там само: 14]. Отже, пряму індукцію учений співвідносив із внутрішньою аналогією. Розмежовуючи опосередковану і пряму індукцію, Л.Булаховський зауважував, що серед явищ індукції слід розрізняти: а) такі, що стосуються зміни звукової оболонки матеріальної (смислової) частини слова; б) такі, в результаті яких змінюються форманти відповідного словозмінного типу; в) такі, що ведуть до заміни у певній словозмінній парадигмі одного закінчення іншим внаслідок прямої індукції [Булаховський 1978: 16].

Сучасне розуміння зовнішньої і внутрішньої аналогії дещо відрізняється від їх первісного визначення як формальної (співвідносної з уподібненням флексій) і матеріальної (співвідносної з вирівнюванням основ). Зовнішня аналогія, оскільки вона виявляється в уподібненні відмінкових закінчень іменників, які належать до різних словозмінних парадигм є завжди формальною. Сучасне ж розуміння внутрішньої аналогії дає змогу, на нашу думку, розмежовувати, з одного боку, внутрішню матеріальну, а з іншого – внутрішню формальну аналогію. По-перше, у межах парадигми окремого слова диференціюються явища, пов'язані як із вирівнюванням основ (напр., форми наз. відм. одн. іменників чол. роду візок, кінець, стілець, діал. форми дав. – місц. відм. одн. іменників жін. роду ног'і, рук'і, свекрух'і, які відображають аналогію до решти форм парадигми), так і з вирівнюванням флексій (напр., форма місц. відм. одн. на синові за аналогією до форми дав. відм. одн. замість фонетично закономірного на сину); по-друге, уподібнення флексій простежується в межах одного й того ж парадигматичного типу як наслідок впливу закінчень іменників з основою на твердий нешиплячий приголосний на закінчення субстантивів з основою на м'який чи шиплячий приголосний (напр., діал. форми орудн. відм. одн. іменників жін. і чол. родів м'якої і мішаної групи земл'ойу, душойу,межойу, кон'ом, ножом, кл'учом під впливом відповідних форм іменників твердої групи).

Розмежування процесів формального уподібнення на явища зовнішньої і внутрішньої аналогії є досить відносним, адже реальний мовний матеріал переважно завжди "більш чи менш ускладнений і вимагає у застосуванні до конкретних випадків розрізнень більш тонких" [Булаховський 1978: 15]. Це підтверджується наявністю поширених діалектних явищ, які не можна однозначно інтерпретувати, зокрема явищ взаємодії зовнішньої і внутрішньої аналогії, коли індукція одного словозмінного типу на інший накладається на вирівнювання основи в межах парадигми окремого слова (напр., діал. закінчення род., дав., орудн. і місц. відмінків одн. іменників середн. роду ІV свою чергу відміни тел'а, тел'у, тел'ов'і, тел'ом, на тел'і, утворені за аналогією до відповідних флексій іменників ІІ відміни, відображають дію зовнішньої аналогії, вирівнювання ж основи шляхом втрати суфікса -ят- у формах непрямих відмінків відбувається під дією внутрішньої аналогії до безсуфіксних форм наз., знах. і кличн. відм.).

Loading...

 
 

Цікаве