WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Стилістичні функції тавтології в українських народних думах - Реферат

Стилістичні функції тавтології в українських народних думах - Реферат

Гей, не пили то пилили,

Не тумани вставали,

Як із землі турецької

Та з віри бусурменської,

Із города Азова,

З турецької неволі

Три братіки втікали [УНД 1972: 219].

Очевидно, що тавтологізована універсалія пили пилили – тут художній міні-образ, складник поетичної картини світу думового епосу, який має вагоме ідейно-змістове та художньо-образне навантаження. Якщо поглянути на текст думи з боку вмотивованості художньо-образної системи, то одразу виникне питання щодо існування міні-образу пили, а також тавтологізованої сполуки пили пилили: цей образ ніяк не пов'язується, на перший погляд, з описом подій у думах. Помітна деяка його "казковість", "нереальність", зв'язок з іншими фольклорними жанрами (хоча ні в казках, ні в баладах, ані в загадках чи колядках цей образ не зафіксовано). Його функціонування відзначено саме в зачинах. А думові зачини і є тими своєрідними макроуніверсаліями, які містять казковий елемент. До таких казкових формул належить, на нашу думку, і думовий тавтологізований вислів пили пилили.

Звичайно, сприйняття цього образу, його осмислення безпосередньо пов'язане з емоційністю, зумовленою асоціаціями, а ще більше – ця емоційність відчувається на глибинному рівні, її витоки – в анімістичному світогляді, що закодований у нашій підсвідомості. Так, слова пили, туман знаходяться в одному ряду образів зачину; туман асоціюється з перешкодами, випробуваннями, через те що утруднює пересування, перешкоджає швидким діям тощо.

За допомогою тавтологічного вислову пили пилили досягається нагнітання емоцій, адже пилити, окрім свого основного значення "розрізати пилкою дерево, камінь" [СУМ VI: 352], передає ще й додаткові денотативні та конотативні відтінки, як-от: розмірені, цілеспрямовані, одноманітно повторювані настійливі рухи, скеровані на нищення дерев – отже, живого, що, окрім того, супроводжується такими ж звуковими сигналами, неприємними для звукового сприйняття, які породжують і відповідні почуття: тривогу, біль, сум тощо (це увиразнює множинна форма іменника). Розглянутий приклад тавтологічного уживання, як й інші подібні випадки, свідчить про те, що в думах тавтологія "стає конструктивним художнім прийомом, спрямованим на максимальну концентрацію якоїсь ознаки" [Русанівський 2002: 228].

Отже, виникнення тавтологічних структур як універсалій зумовлено:

а) неможливістю іншого слововираження (безневинно обвиняє, буде погоня вганяти, за повід веде, загадку загадати, напитку напивсь, у поход сходити, підбойками підбити, підпивати пивце);

б) можливістю заміни використання інакшого способу мовного оформлення думки (навіть спрощеного, економнішого), але обраного саме такого відповідно до умов римування, ритмомелодики твору тощо (постипостила замість постила, на вибір вибирайте – замість вибирайте);

в) спонтанністю усного мовлення (тобто попередньо необдуманого, такого, що колись було випадково висловлене, а згодом закріпилося як висловлене:(слова промовляти, в сні снилось, огнем запалив, гласом гукати);

г) художнім вимислом: пили пилили.

Тавтологія "є судження про непідмінність і обов'язковість, про абсолютність даної сутності (ідеї) у бутті" [Гачев 1991: 70]. Використання тавтологічних конструкцій як формальних засобів (для створення ритму), функціонування їх, так би мовити, як спонтанних, мимовільно створених формул, що набули в народній мові статусу поетичних універсалій, мовно-національних знакових одиниць (плакати сльозами, промовляти словами, очима не бачити, виславляти словами) свідчить про те, що тавтологія "безумовно істинна" [Витгенштайн 1994: 33], "у тавтології умови відповідності світу – репрезентативні стосунки – припиняються, і вона не перебуває в жодному репрезентативному стосунку до дійсності" [Витгенштайн 1994: 34].

Тавтологія належить до символічних явищ [Витгенштайн 1994: 34] – мабуть, цим і можна пояснити тяжіння носіїв мови до використання тавтологічних структур, а часом – і до спеціального, зумисного конструювання тавтологічних виразів – художніх образів (пили пилили). Саме тавтологічні конструкції завдяки своїй природі сприяють максимальному згущенню думки, виділенню основного. Це переконливо засвідчують приклади, в основі яких концепт воля. Почасти громіздкі трискладові і більше сполуки (на зразок Визволь, Господи, нас, бідних невольників, на волю) передають основний лейтмотив творів концентрують увагу на провідній думці тексту.

Компоненти тавтологічних формул взаємопідсилюють зміст та емоційно-експресивне забарвлення один одного: пор.: події відбувалися на чужині і На чужій чужині, / В степу Вкраїні, / Собиралися войни большиї [УНД 1972: 167]. Помітно, що дублювання форми і змісту створює одиницю вищого порядку, яка сприймається такою, що містить надбудовний елемент: виникає значеннєво і емоційно увиразнена структура з ускладненим змістом, тобто очевидним є те, що "тавтологія є самоопорність" [Гачев 1991: 69]: це свого роду подвійність висловлюваної думки, тотожність + тотожність, оперуючи математичними термінами – число у квадраті, адже слова, що стоять поряд, дублюються: як правило і за формою, і за змістом (можливі випадки, коли лише за змістом) і таким чином діють з подвійною силою (у змістовому та в емоційному плані). У подібних сполуках концентрується і фіксується вищий спектр усвідомлених понять, емоцій і почуттів, тобто вони стають еталонними, до того ж – національно забарвленими.

Тавтологічні структури думового епосу мають статус текстових універсалій, а отже, є одиницями стилетворчими і водночас стилістично навантаженими.

Література

  1. Витгенштайн П. Философские работы. Т.1. М.: Гнозис, 1994.

  2. Гачев Г. Книга удивлений, или Естествознание глазами гуманитария, или образы в науке. М.: Педагогика, 1991.

  3. Голуб И.Б. Стилистика русского языка. М.: Айрис, 1997.

  4. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001.

  5. Русанівський В.М. У слові вічність. К.: Наук. думка, 2002.

  6. Словник української мови: В 11-ти т. К., 1970-1980.

  1. Тараненко О. Тавтологія // Українська мова: Енциклопедія. К.: 2002. С. 625.

  1. Украинские народные думы. М.: Наука, 1972

Loading...

 
 

Цікаве