WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Стилістичні функції тавтології в українських народних думах - Реферат

Стилістичні функції тавтології в українських народних думах - Реферат

Реферат на тему:

Стилістичні функції тавтології в українських народних думах

Тавтологічні структури – характерні стильові і стилістичні ознаки фольклорних текстів. Проте виявляється, що змістове та художньо-образне навантаження цих сполук неоднакове в кожному конкретному випадку. Зважаючи на це, а також враховуючи відсутність розвідок, присвячених аналізу тавтологічних виразів у думовому епосі, вважаємо за необхідне провести наукові спостереження у цьому ракурсі, що і є метою нашого дослідження. Завдання, які передбачаємо розв'язати, полягають у з'ясуванні того,

– з чим (внутрішньомовними чи позамовними чинниками) пов'язуємо існування у мові дум тавтології;

– що таке тавтологія у плані змістовому (буттєвому);

– чи належить тавтологія до текстових універсалій;

– яке поетичне навантаження тавтологічних структур у думовому епосі;

Тавтологію розуміємо як "неусвідомлений, мимовільний або, навпаки, навмисний повтор у межах словосполучення, речення того самого чи однокореневого слова (формально-семантична тавтологія) або різнокореневих слів з тотожним, аналогічним і подібним значенням (семантична тавтологія)" [Тараненко 2002: 25].

В основі тавтології лежить повтор (отже, подібність, тотожність). Цікавим є з'ясування того, що зумовлює виникнення тавтології у думах: логічна чи стилістична (естетична тощо) необхідність, тобто чи можна чітко і безапеляційно визначити функцію тавтологічних структур у думах. Наприклад, у конструкціях: безневинно обвиняє; буде суд осуждати тавтологічні структури передбачають наявність саме таких компонентів: заміна їх, фактично, неможлива без зміни змісту.: пор. безневинно обвиняє – несправедливо обвиняє; буде суд осуждати – буде суд карати. Такі структури відображають сформоване в мовній практиці слововживання. Вони логічно обумовлені: у дзвони задзвонити; напитку напивсь.

Іншим вважаємо структури дивом дивували, славу виславляли, у яких помітна є незвичність: так, дивуватися можна чомусь, а не чимось (тобто порушена граматична нормативність): у мові відома формула диву дивувалися; виславляти славу здається недоречним і таким, що неможливе: як можна виславляти славу, коли вже сама слава є прославленням? Проте підкреслення того, що славу все-таки виславляли, свідчить про максимальну значущість такої слави: у героїчному епосі, яким є думи, акцентується увага саме на понятті героїчної слави, що тотожне поняттю подвиг в ім'я народу (лексема подвиг з'явилася у нашій мові пізніше, в думах її, вважаємо, заміняла лексема слава). Сполуку пости постила можна кваліфікувати як громіздку і надлишкову: її виникнення, очевидно, треба обумовити вимогами ритму, адже можна сказати лаконічно і зрозуміло: постила, проте цього недостатньо для створення плавності, повноти ритмічного малюнка (до речі, ця тавтологічна структура зафіксована один раз, отже, є оказіональною):

В неділю барзо рано-пораненьо не сива зозуля закувала:

Вдова,

Старенькая жена,

Пости постила

І молитви творила,

Господа милосердного собі на поміч просила. [УНД 1972: 349-351].

Очевидно, замінити цю сполуку одним словом не можна. Розглянуті приклади тавтологічного слововживання свідчать про те, що, з одного боку, тавтологізовані сполуки є логічними, з другого – алогічними, надлишковими, на перший погляд – навіть зайвими. У поетичному творі (надто ж фольклорному – відшліфованому багаторазовою практикою), що являє собою максимально згущений ідейно-змістовий та чуттєво-почуттєвий комплекс думки й емоцій, зайвого, надлишкового і алогічного не може бути. Алогічність і надлишковість тут набуває зовсім іншої якості, переходячи до розряду явищ художньо вмотивованих, доречних, почасти і необхідних (як показник загострення уваги на певній художній формі, яка виступає втіленням певної думки), іншими словами "тавтологія є акт мислення у зоні буття, у сфері метафізики", "споглядання, транс, статичність, спокій, самодостатність..." [Гачев 1991: 70].

Тавтологію зараховують до ознак народнопоетичної мови і розглядають "як стилістичний засіб для підсилення емоційності та виразності мови" [Єрмоленко 2001: 181]. Усне мовлення – значить живе, імпульсивне, таке, що побудоване на емоційності, спонтанності, інтенсивності висловлюваного, інтонаційності тощо. Тавтологізовані сполуки, які кваліфікуємо як фольклорні за походженням, виникали в усному мовленні. Однак, вподобані носіями мови, "закам'яніли" і стали надбанням мови. Ці сполуки спочатку закріпилися за народнопоетичною (уснопоетичною) мовою – стали її специфічною ознакою, набувши статусу поетичних формул (текстових універсалій), а вже згодом були визнані як одиниці мови (звичайно, далеко не всі формули, а лише деякі: чужа чужина [СУМ XI: 379], огнем запалив [СУМ VI: 28], дивне диво [СУМ II: 272], істинна правда [СУМ VII: 498]).

У зв'язку з цим можна запропонувати поділ тавтологічних структур на мовні й мовленнєві (художні). До тавтологій мовних, на нашу думку, належать ті, що зафіксовані в СУМ (дивне диво, вік вічний, істинна правда) або компоненти яких логічно обумовлені і закріплені нормами слововживання: (буде суд осуждати, будуть цвіти процвітати, станом стали, пісню співає, пішком іде), до мовленнєвих (художніх, оказіональних) – такі, що зафіксовані один раз у певних текстах (у думах – пили пилили, волися волами, сирая сириця, клятьбами проклинає, слізні сльози, у авторів: у П. Тичини: Хмари хмарять хвилі, А. Мойсієнка: І хмара грізно бровить брови, у Я. Славутича: Жирують жирно Жириновські, у М. Вінграновського: Де морозить хвилю Морозенко, у Л. Костенко: Люди мої, рідна моя рідність.

Отже, спонтанно виникнувши у живомовному середовищі, тавтологічні структури згодом стали певними відправними точками, що зумовили творення за їх зразком інших одиниць подібного характеру та призначення. Інший, зовсім відмінний характер має тавтологія – пили пилили. Сприйняття та осмислення цього тавтологічного виразу повністю можливе лише в контексті – в зачині думи "Втеча трьох братів з города Озова, з турецької неволі". Окрім зазначеного твору, цей тавтологізований вислів більше ні в якому варіанті іншої думи не зафіксований. І взагалі для повсякденного мовлення він не характерний: тобто відчутний художній вимисел у творенні цієї сполуки, зумисне конструювання тавтологізованого вислову: пили як предмет, з допомогою якого відбувається дія, і пилити – як дія, яку виконують з допомогою певного знаряддя праці (по-іншому назвати цю дію важко, тобто виникнення тавтологічної сполуки зумовлене існуючими закономірностями фразотворення, закладеними в мові. Проте цікаве інше: чим зумовлена необхідність виникнення цієї структури як такої:

Loading...

 
 

Цікаве