WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Стан і перспективи дослідження й вивчення української мови в Польщі - Реферат

Стан і перспективи дослідження й вивчення української мови в Польщі - Реферат

Реферат на тему:

Стан і перспективи дослідження й вивчення української мови в Польщі

На сучасному етапі розвитку й дослідження українського мовознавства щораз частіше стає актуальним питання функціонування української мови, що пов'язано з екстралінгвальними чинниками. Не будемо заглиблюватися в національні і політичні проблеми, які на сьогодні вважаються одними з найдотичніших до стану української мови як в Україні, так і за її межами. Аналіз функціонування і поширення мови полягає не тільки у вивченні і дослідженні тієї території, де вона локалізована: до уваги також треба брати і зовнішні аспекти, зокрема взаємодію мов у часі і просторі.

Політичні та національно-визвольні процеси дали поштовх до ширшого використання української мови в держустановах, на виробництві та в побуті, проте млявість і повільність утвердження законного права української мови на домінування в суспільному житті пояснюється передовсім браком волі до змін з боку української влади. Невизначеність позиції багатьох високих посадових осіб у розв'язанні мовно-культурних проблем країни має наслідком відсутність чітких механізмів упровадження закону про державність мови, а також контролю за його дотриманням [Залізняк 2002 : 20, 23].

Таку ситуацію маємо в Україні.

Проте сфера поширення і функціонування української мови не обмежується тільки Львовом чи Києвом, Черкасами чи Хмельницьким. Не повторюватимемося, що "нашого цвіту по всьому світу" і "дe звучить рідна мова, живе український народ", не аналізуватимемо заходи, які здійснює діаспора, локалізована в різних частинах світу, а розглянемо тільки один аспект (але багатогранний) – стан і перспективи розвитку й вивчення української мови в Польщі.

  1. Українська мова в системі освіти в Польщі: проблеми і завдання

Важливими для розвитку і функціонування українських шкіл у Польщі, а також методичної науки в Польщі, є контакти з Україною. Проте, самі виїзди в Україну не вирішать проблеми: мусить бути допомога з боку батьків, вищих шкіл в Україні, зрештою, активність і бажання вчителів прищепити любов до рідного слова, культури, історії. Поряд із цим надзвичайно важливим є національне виховання дітей і молоді. Для цього створені художні і самодіяльні гуртки, завдання яких полягає в згуртуванні молодшого покоління (звичайно, із залученням старшого, наприклад учителів і батьків) при проведенні літературних вечорів, відзначенні національних і релігійних свят, що, своєю чергою, має сприяти розвиткові національної самосвідомості. Це завдання покладене насамперед на вчителів і батьків.

Однак, не слід забувати, що діти і молодь нацменшин "виростають на перехресті двох культур – польської та української, і що польська тут переважає" [Грицковян 1998 : 10]. Саме від того, як батьки і педагоги прищеплюватимуть любов до української мови, культурних традицій, залежить майбутнє української нацменшини в Польщі (та й не тільки в цій країні), адже кількість підручників, ба, навіть допомога Міністерства Освіти Польщі нацменшинам, зокрема їхнім школам, не вирішать кардинальних проблем, серед яких найголовнішою залишається та – як себе ідентифікувати на польській землі: чи українцем з діда-прадіда, чи спольщеним українцем, чи як зручно (тобто, коли потрібно бути українцем, я – українець, коли бажано назватися поляком, я – поляк). До речі, останній варіант, на жаль, трапляється часто (і цього не заперечують деякі студенти україністики (українці за походженням) Ягеллонського університету).

Перспективи розвитку мовної ситуації визначаються позицією інтелектуальної та державної еліти [Залізняк 2002 : 13]. Розглядаючи українське шкільництво в Польщі, слід зазначити, що воно, починаючи з часів ІІ Речі Посполитої, було під постійним тиском з боку шкільної адміністрації та уряду. Ліквідовували назви "ukraiński", вводили "ruski", навіть школу називали "ruską" замість "ukraińska". І попри те, що в законі С. Грабського (з 1924 року) про двомовні школи йшлося, що в них навчання велося двома мовами, не змінилася ситуація в школах такого типу (серед них і українських): насправді польська мова мала перевагу [Hryckowian 1999 : 215].

На сьогодні в Польщі функціонує п'ять шкільних осередків і кількадесят пунктів навчання, зокрема: а) Комплекс загальноосвітніх шкіл ім. М. Шашкевича в Перемишлі, в якому навчається 247 учнів. Школа співпрацює зі школами Західної Європи в рамках програми "Сократ" і налагоджує співпрацю з українськими школами Львова і Мостиськ [Наше Слово 2003 : 1]; б) Комплекс загальноосвітніх шкіл у Лігниці, де навчається 71 учень. Тут створено всі умови для навчання і розвитку: класи, житло, їдальня, бібліотека, учнівська світлиця і учнівський клуб, діє гурток художньої самодіяльності. Крім української мови, по-українськи ведуться заняття з історії та географії України; в) українські школи ім. Т. Шевченка в Білому Борі згуртували 141 учня; г) Комплекс шкіл з українською мовою навчання в Гурові Ілавецькому (283 учні); ґ) у початковій школі і гімназії ім. Лесі Українки в Бартошицях навчається 139 учнів. Тут також є всі умови для навчання [Наше слово 2003 : 2].

Детальніше зупинимося на прикладі школи (з 1958 р.) і ліцею в Білому Борі (північно-західна частина Польщі), що сьогодні є одним з найкраще організованих і найвідоміших культурних осередків. Про Білий Бір знають і в Україні, і в США. Тут функціонують гурток живого слова "Калиновий міст", танцювальний ансамбль "Вітрогон", хор "Проліски". У школі і в гуртожитку спілкуються українською мовою, та й не тільки там. Рідну мову можна почути і на молодіжних фестивалях і ярмарках, що проходять у різних містах Польщі, в яких, власне, українська молодь бере участь. Проте, так само спостерігається і проблема в самому користуванні українською мовою, адже буває й так, що діти з українських родин розмовляють між собою по-польськи (за власними спостереженнями). І деякою мірою це можна зрозуміти (але не виправдати), оскільки вплив державної мови (в нашому випадку польської) є очевидним, і це пов'язано насамперед з тим, що Польща є одномовною країною (на відміну від України). Вплив засобів масової інформації, оточення не залишається непомітним. Починається процес поступової асиміляції.

Оскільки українська нацменшина є розпорошена по Польщі, виникає проблема з вивченням української мови в селах і містечках. У деяких населених пунктах самі українці не виявляють активності, а керівники освіти цим не переймаються (тобто нічого не роблять у цьому напрямку), щоб сільським дітям створити умови для вивчення рідної мови. Як додаткові заняття уроки української проводяться в Кошаліні, Слупську, Лемборку, Щеціні, Члухові, Битові, Мястку, Старгарді Щецінському [Hryckowian 1999 : 228].

Однак попри все, є труднощі – як фінансові (Лігниця, Білий Бір), так і національно-політичні (Гурів Ілавецький). Щодо останнього, то слід зазначити, що місцева влада не дозволяла українським дітям їздити до гімназії тим самим автобусом, що ним доїжджали польські учні. На щастя, проблему вирішили, проте маємо ще один доказ того, як трактують дітей зі шкіл з українською мовою навчання.

Не можна оминути й іншого аспекту – проблем опрацювання навчальної й методичної літератури українською мовою. Протягом певного часу таку літературу постачали з України, проте це не завжди вирішувало справу. Йдеться про те, що для українських дітей у Польщі і вчителів мають бути створені підручники, які відповідають вимогам (певною мірою пристосовуються до них) загальноосвітніх шкіл у Польщі. Адже порівнюючи, скажімо, підручник з української мови, за яким навчаються українські школярі, і підручник для навчання української мови дітей-українців у Польщі, слід брати до уваги сам рівень навчання і ступінь володіння мовою, оскільки сама методика навчання української мови в польських школах є інша, ніж методика такого характеру в Україні, при тому сама українська мова в Польщі не є для учнів українського походження іноземною. Навіть за найвищих дидактичних оцінок цей рівень в українських школах України і Польщі відрізнятиметься. Власне проблема з підручниками поступово вирішується, зокрема варто відзначити на цій ниві діяльність д-ра Ярослава Грицковяна (Кошалін), який створив для учнів такі підручники, як "Журавлики", "Виноградник", "Перегук віків", а для вчителів "Jak uczyć się języka ukraińskiego. Poradnik metodyczny do nauczania języka ukraińskiego w szkołach polskich" (1968) i "Методику навчання української мови і літератури" (1998). Як зазначає сам автор, "перед учителем цього предмета (в Польщі – О. Б.) назбиралося чимало труднощів, і не тільки дидактичного характеру... У школі бракує підручників, допоміжної літератури, вчительських журналів чи будь-яких посібників для вчителів" [Грицковян 1998 : 3].

Проте, на жаль, така нацменшина в Польщі, як українська, повинна бути більш забезпечена навчально-дидактичними матеріалами. На сьогодні і Міністерство Освіти Польщі, і державні видавництва, і Польсько-Українська Комісія, які найбільше відповідають за стан і розвиток шкільної освіти нацменшин, ще не знайшли, напевне, тієї точки опори, яка могла б посприяти їм у взаємній співпраці з українською нацменшиною. Вся проблема ще криється в тому, що Міністерство Освіти Польщі вирішувало й вирішує серйозніші, як для Польщі, проблеми: здійснивши реформу освіти, працює над її вдосконаленням. Таким чином, проблеми нацменшин у сфері шкільної освіти відходять на другий план (зрештою, в Україні маємо подібну ситуацію: освітня реформа далеко не є досконалою, ба, й навіть більше критикована, аніж підтримувана). А відомо, що для впровадження змін (які відбулися кілька років тому) потрібні додаткові кошти – насамперед слід фінансувати свої школи, а тільки тоді "взятися" за школи нацменшин. Звідси і виникають усі фінансові труднощі й негаразди, які й сьогодні зачепили українські школи в Польщі.

Розвиток шкільної освіти української нацменшини залежатиме від політичних, суспільних і культурних відносин між Польщею і Україною. Адже і польська, і українська влади мають зрозуміти, що терени їхніх держав заселяють також і нацменшини, які, певною мірою, роблять внесок у розвиток того краю, що в ньому проживають.

Однак, як зазначають Я. Грицковян і М. Талапкевич [Hryckowian 1999 : 229], "чи політика освіти Польщі щодо українців змінилася настільки, аби сьогодні її оцінити як задовільну? На жаль, цей процес ще не стабілізувався".

Якщо йдеться про українську мову у вищій школі в Польщі, то можемо зазначити таке. На сьогодні україністика функціонує у Варшавському, Ягеллонському (Краків), Вармінсько-Мазурському (Ольштин) і Люблінських (унів. ім. Марії Кюрі-Склодовської і Католицькому) університетах. Як другу слов'янську мову українську вивчають у Вроцлавському університеті, курс української є в університеті ім. А. Міцкевича (Познань) та в університеті у Щеціні. Крім того, функціонують українознавчі спеціальності в Сосновці (Сілезький університет) і в Державній Вищій професійній школі (Сянок) та започатковуються річні курси економіки України.

Loading...

 
 

Цікаве