WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Смисл: сутність і сфери вияву в мові - Реферат

Смисл: сутність і сфери вияву в мові - Реферат

Ознака 1. „Вважається, що цілісний смисл – це результат розуміння тексту, який керується і скеровується відповідними мовними засобами цього тексту. Водночас вважають також, що смисл як ціле має зворотний вплив на осмислення мовних одиниць тексту. Якщо смисл як ціле в процесі сприйняття ще не сформований, то як він може впливати на осмислення мовних одиниць тексту? Якщо він уже сформований, то для чого потрібне таке осмислення?"

Ця дихотомія стосується когнітивної сфери адресата (читача, слухача). Насправді, тут сформульована позірна дихотомія. Адресат, перебуваючи в безпосередніх (адресат міжособистісного спілкування) чи опосередкованих часом і простором (читач) дискурсивних зв'язках, покроково формує апостеріорний особистісний комунікативний смисл у процесі інтеракції, спираючись на почуте (прочитане). З іншого боку, як зазначалось вище, адресат, сприймаючи дискурс (текст) певного жанру, вже має про нього певні „випереджувальні" (апріорні) смисли, уявлення про найтиповіші ознаки певного жанру. Дискурс (текст), який сприймається (твориться), може різною мірою відповідати чи не відповідати очікуванням (стереотипам) жанру і, відповідно, осмислюватись під радикалом цієї відповідності чи невідповідності.

Ознака 2. „Вважають, що глибини, точності і адекватності розуміння можна досягти при переході до смислового рівня сприйняття. Водночас для смислу характерні плинність, мінливість, змінність, синкретичність. Як може досягатися якась точність, однозначність розуміння при такому способі фіксації його результату?"

Дихотомія стосується сутності смислу. В живій комунікації особистостей, тобто носіїв неповторних соціальних, психологічних, когнітивних, культурних тощо рис, стовідсоткове сприйняття особистісних смислів принципово неможливе; у іншому випадку це було б „розчиненням" в особі комуніканта. Недарма В. фон Гумбольдт сформулював дихотомію „розуміння/нерозуміння"; О.О.Потебня твердив, що в спілкуванні особистості не передають один одному інформацію (це метафора не більше), а лише торкаються подібного кола асоціацій. У неконфліктній комунікації учасники не „обмінюються інформацією", а формують спільне поле смислів.

Ознака 3. „Вважають, що для смислу характерна інваріантність. Водночас для нього характерна ситуативна зумовленість, суб'єктивність, варіативність. Як може поєднуватись інваріантність і варіативність?"

Сформульована дихотомія стосується комунікативної сутності смислу, вияву апріорних і апостеріорних його складових. В реальній комунікації таке сполучення єдино можливе. Наприклад, як уже зазначалось, у свідомості носія мови є достатньо стійке уявлення (стереотип) конкретного мовленнєвого жанру зі своїми найзагальнішими типовими смислами: у межах МЖ „комплімент" його (або когось іншого) хвалять, тобто ставляться позитивно, у межах МЖ „співчуття" співчувають тощо. Це так званий смисловий інваріант МЖ. У разі невідповідності інтенцій того, хто створює конкретний МЖ, або недотриманні максими етикетного спілкування Дж. Ліча „будь щирим", виникають інші комунікативні смисли або простежуємо конфлікт смислів, їх варіативність, або спілкування унеможливлюється.

Ознака 4. „Вважають, що смисл виводиться, і тим самим ніби витягується з тексту в результаті його розуміння. Водночас існує уявлення про те, що розуміння – це приписування тексту смислу. Йдеться про взаємовиключні процедури чи взаємодоповнювальні?"

Дихотомія сформульована з позицій адресата і у ній зафіксовані взаємодоповнювальні комунікативні ознаки смислу, тобто апостеріорні й апріорні характеристики. Наприклад, читач у процесі рецепції художнього тексту приписує йому (тексту) певні смисли (симпатизує чи несимпатизує героям, співпереживає їм тощо). Це випереджувальне сприйняття і „нагородження" смислами відбувається під домінантним впливом правої півкулі головного мозку, яка забезпечує гештальтне сприйняття людиною навколишнього світу, моментальне цілісне, синтетичне (а не розчленоване, аналітичне) його оцінювання, а значить і осмислення. Це випереджувальне сприйняття уточнюється після прочитання тексту, який може стати для адресата прецедентним, таким, за яким закріплений єдиний і несуперечливий смисл, а може стати небажаним, навіть патогенним, наповненим неприйнятним смислом.

Ознака 5. „Якщо вважати, що смисл не „конструюється" в процесі розуміння, а лише приписується, то варто визнати, що в пам'яті повинен зберігатися повний набір готових смислів і завдання полягає лише в тому, щоби актуалізувати відповідний цьому тексту смисл. Водночас смисл характеризується тим, що його необхідно „шукати", „вловлювати", „розгадувати", що безумовно свідчить про не рутинний, а творчий характер цього процесу".

Схожа ознака, яка стосується сутності поняття „смисл", сформульована також у пункті 7: „Вважають, що смисл – це результат розуміння, його кінцева мета. Водночас говорять про розуміння на основі смислу, тобто мають на увазі, що він є інструментом розуміння, а не його результатом. Це один і той самий смисл, чи мова йде про якісь різні види смислу? Як співвідносяться між собою смисл-інструмент і смисл-результат розуміння?"

Зрозуміло, що обидві дихотомічні ознаки сформульовані з позицій адресата. У спілкуванні „обличчям до обличчя" смисл конструюється і приписується почутому одночасно (див. попередній коментар). Це конструювання апостеріорного типу смислу. Він конструюється у динамічному процесі сприйняття з опертям на попередній комунікативний досвід (комунікативні пресупозиції).

Ознака 6. „Вважають, що смисл належить сфері свідомості. Але водночас він характеризується цілісністю, недискретністю, неповною експліцитністю, а значить, недостатньою усвідомлюваністю. Чи це повинно свідчити про те, що смисл локалізується не лише в сфері свідомості, але й у сфері підсвідомості?"

Стосується сутності й локалізації смислу. Смисл, який розглядається як комунікативне явище, є одночасно складовою свідомості й підсвідомості.

Отже, дихотомічні ознаки комунікативного смислу несуперечливі; їх, як антиномії В. фон Гумбольдта, які вважаються рушійними силами розвитку мови, можна сприймати як важливі складові процесів міжособистісного спілкування.

Література

  1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1986.

  2. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Львів, 2003.

  3. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К., 2004.

  4. Берн Э. Люди, которые играют в игры. Игры, в которые играют люди. М., 2002.

  5. Бондарко А.В. Лингвистика текста в системе функциональной грамматики // Текст. Структура и семантика. Т.1. М., 2001.

  6. Гусев С.С., Тульчинский Г.Л. Проблема понимания в философии. М., 1985.

  7. Дейк Т. ван. Язык, познание, коммуникация. М., 1989.

  8. Дымарский М.Я. Дейктический модус текста и единицы текстообразования (на материале русского языка) // Проблемы функциональной грамматики: Категории морфологии и синтаксиса в высказывании. СПб., 2000.

  9. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. М., 2000.

  10. Краткая философская энциклопедия. М., 1994.

  11. 11.Новиков А.И. Смысл: семь дихотомических признаков // http://www.teneta.ru/rus/ne/novikov_smysl- sem.html

  12. Остин Дж. Л. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVІІ. М., 1986.

  13. Серль Дж. Р. Классификация иллокутивных актов // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVІІ. М., 1986.

  14. Серль Дж.Р Косвенные речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVІІ. Теория речевых актов. М., 1986.

  15. Серль Дж. Р. Что такое речевой акт? // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVІІ. Теория речевых актов. М., 1986.

Loading...

 
 

Цікаве