WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Смисл: сутність і сфери вияву в мові - Реферат

Смисл: сутність і сфери вияву в мові - Реферат

Комунікативний смисл – це складний синтез інтенцій учасників спілкування, які вживають засоби мовного коду, тобто його одиниці, категорії тощо в конкретному часо-просторовому континуумі спілкування. Враховуючи те, що в комунікації досить чітко виявляють себе смисли окремих повідомлень, смисли структурних одиниць тексту (дискурсу) і смисл деякого „результуючого" семантичного утворення – концепції того фрагменту світу, про який йдеться в тексті (дискурсі) [Дымарский 2000], вважаємо, що наступними рівнями вияву комунікативного смислу можна вважати рівень одиниць та категорій мовного коду в спілкуванні та рівень одиниць і категорій комунікативних.

Смислові аспекти мовних одиниць і категорій (тобто їхні апріорні й, частково, апостеріорні комунікативні смисли) мають певну традицію свого вивчення. Зокрема, у лінгвістиці є праці, присвячені особливостям вияву смислу граматичних одиниць (О.Бондарко, І.Вихованець та ін.), лексичних одиниць і категорій (Ш.Баллі, Й.Стернін, М.Нікітін, Ф.Литвин, З.Попова та ін.), виявляються елементи смислу на фоно-фонологічному рівні (так званий звукосимволізм) (В.Журавльов). Свої особливості вияву смислу мають частини мови як синтетичні лексико-граматичні розряди слів.

Комунікативні ж одиниці й категорії лише починають виділяти і вивчати. Зауважимо, що це, перш за все, виділені Дж. Остіном і Дж. Серлем мовленнєві акти, які вважаються мінімальними мовленнєвими діями учасників спілкування [Остин 1986; Серль 1986]; виділені М.Бахтіним мовленнєві жанри [Бахтин 1986], а також найзагальніші категорії процесу спілкування, тобто дискурси (тексти) [детальніше про це див.: Бацевич 2003; 2004].

Зважаючи на недостатню опрацьованість проблеми вияву смислу в межах згаданих комунікативних категорій, зупинимося на цьому питанні дещо детальніше.

У межах мовленнєвого акту апріорний комунікативний смисл виявлений у межах комунікативних навичок (адресант) і комунікативних очікувань (адресат) асертивно-пресупозитивної та локутивно-ілокутивної побудови типового мовленнєвого акту. У разі відсутності узгодження комунікативних очікувань і реальної структури мовленнєвого акту спостерігаються різноманітні комунікативні девіації. Розглянемо приклад, у якому наявне заперечення пресупозицій мовленнєвого акту, в результаті чого ілокутивні сили останнього ніби „зависають" і виявлення особистісних смислів мовця ускладнюється:

[Батько:] – Допоможіть знайти його [сина]...

[Незнайомець:] – ... Скажіть, ви галасливий чоловік, чи нерви у вас залізні?

Що з ним трапилося?

Спокійно... Нічого смертельного... Ви знаєте, хто найклятіший ворог преферансу? Жінка, скатертина і шум.

Я вас не розумію (О.Бураковський. Готеню).

Апостеріорний комунікативний смисл особливо помітно виявлений у непрямих мовленнєвих актах. Розглянемо приклад:

Она [собака] что, тебе мешает? – заподозрил Адам. <...>

Да, – сказала Инна. – Мешает.

Тогда как же мы будем жить?

Где? – не поняла Инна.

В Москве. У тебя. Я же не смогу её бросить. Я должен буду взять её с собой.

Кого? – растерялась Инна.

Собаку, кого же ещё...

Это было официальное предложение. <...> (В.Токарева. Старая собака).

Розгубленість Інни, нерозуміння комунікативних стратегій Адама, тобто нездатність „вичитування" поточних комунікативних смислів, пов'язана із складністю ідентифікації наявних мовленнєвих актів як таких, що містять пропозицію жити разом.

У межах мовленнєвого жанру апріорний комунікативний смисл проявляється у межах комунікативних навичок побудови типового мовленнєвого жанру з типовою для нього інтенцією (мікростратегією [Дейк 1989]) у конкретній конситуації спілкування (адресант) і звичного сприйняття саме цього комунікативного смислу адресатом. Порушення першої або другої умови стають причиною комунікативних девіацій, тобто, перш за все, „вичитування" комунікативного смислу, який в мовленнєвий жанр адресантом не вкладався. У поданому нижче прикладі спостерігаємо неузгодження типової форми мовленнєвого жанру „вдячність" з актуальною формою, котра перетворює його в інший тип мовленнєвого жанру – „погрозу":

Та що ти, Варко, – одмагалася від тієї вдячності вчителька. – Головиха і сама має розум і серце, їй підказувати не треба.

Розум і серце має, так... Але вашого добра я вам не забуду, як хочете.

"Варка немов погрожує своєю майбутньою вдячністю", – подумалось Олені Левківні, й вона усміхнулась. (Є.Гуцало. Шкільний хліб).

Апостеріорний комунікативний смисл, пов'язаний із „невпізнанням" звичного мовленнєвого жанру, виявляється передусім у випадках його непрямого вживання в конкретному дискурсі. Розглянемо приклад:

[Савка:] – Сховай, козаче, свій тютюнець, бо не буде діла.

[Тихіш:] – Як саме?

  • А так: дочку в хату загнав, а воза в клуню закотив.

  • Якого воза? Що це ви кажете?

  • А як лягаю спати, то ще й дрюка кладу коло себе.

  • Про що це ви?

  • Про те ж таки, що й ти знаєш.

  • Щось ви говорите таке, що ніяк не врозумію... (С.Васильченко. На перші гулі).

Зауважуємо мовленнєвий жанр „застереження" у формі мовленнєвого жанру „розповідь про подію".

У межах тексту (дискурсу) апріорний комунікативний смисл виявляється в умовах побудови (адресант) і звичного сприйняття (адресат) дискурсу (тексту), який відповідає контекстним і ситуативним умовам, тобто очікуваним макростратегіям. Відсутність такої відповідності, тобто невідповідність звичним комунікативним смислам, стає причиною комунікативних девіацій або провалів. Наведемо приклад сприйняття нетипового дискурсу „світський візит" адресатом, який очікує саме типовий дискурс і, відповідно, „вичитує" особливі комунікативні смисли:

Я відчував, що за його світським візитом і розмовами про перспективи розвитку кафедри стоїть щось інше: чи не бажання розізнати, як я ставлюсь до можливості висунення кандидатури Максименка на посаду декана ( В.Ільченко. Стратеги).

Апостеріорний комунікативний смисл в дискурсі (тексті) виникає, як правило, на рівні підтексту, тобто макростратегій спілкування. Саме таке „вичитування" неіснуючих імплікатур дискурсу (макростратегій, інтенцій) простежуємо в такому жартівливому прикладі:

  • Мій начальник хоче мене задушити!

  • Чому ти так думаєш?

  • Як тільки я запізнююсь на кілька хвилин на роботу, він запитує: „А де це наша Дездемона?"

Зрозуміло, що кожен „вищий" рівень вияву комунікативного смислу охоплює нижчий як складову. На найвищому – дискурсивному рівні – всі можливі вияви смислу синтезуються.

Розглянемо положення, висловлені в концептуально важливій статті А.Новікова, присвяченій проблемам смислу [Новиков]. У цій публікації автор, проаналізувавши значну кількість праць, присвячених проблемам смислу, сформулював низку дихотомічних ознак, які, на його думку, заперечують одна одну. Вважаємо, що дихотомічні ознаки смислу автор виділяє без урахування диференціації цього поняття принаймні у межах мовного коду в спілкуванні. У цілому ж вони стосуються сутності смислу, його локалізації та сприйняття з позицій адресата. Розглянемо їх почергово.

Loading...

 
 

Цікаве