WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Смисл: сутність і сфери вияву в мові - Реферат

Смисл: сутність і сфери вияву в мові - Реферат

Реферат на тему:

Смисл: сутність і сфери виявув мові

У сучасних функціонально, комунікативно і когнітивно зорієнтованих лінгвістиці, лінгвосеміотиці, філософії, лінгвофілософії, логіці, психології, літературознавстві та деяких інших напрямах гуманітарних досліджень активізувалась низка спільних понять. Це, зокрема, поняття дискурсу, мовленнєвого жанру, мовленнєвого акту, пресупозиції, асерції, інтенції, локуції, ілокуції, перлокуції тощо. Серед них своєю значущістю й актуальністю виділяються поняття значення і смислу. Як зазначають дослідники дискурсу, поняття смислу стає одним із найважливіших понять сучасної прагматично (комунікативно) зорієнтованої лінгвістики.

Оскільки поняття смислу постійно фігурує як у науковому, так і в щоденному спілкуванні, його зараховують до явищ загальновідомих. Водночас воно, на думку американського психолога М.Б.Крілмана, „як загадкова Попелюшка, до цього часу залишається нерозпізнаним і невловимим. Можливо, що одна із причин полягає в тому, що різні шанувальники цієї Попелюшки уявляють її кожен по своєму, а тому ця багатоманітність штовхає їх на пошуки різних її виявів ... Одні зосередили свою увагу на її інтелектуальних властивостях, інші ж уявляли її чуттєвою й емоційною. Були й такі, хто, змирившись з таїною, що її огортає, заздалегідь згодились, що ... вона за своєю суттю недоступна і незрозуміла" (цит. за: [Гусев, Тульчинський 1985: 43]).

Поняття смислу, яке наприкінці XIX ст актуалізував у науковому обігу. відомий німецький філософ і логік Г.Фреге, протягом ХХ ст. неоднаково сприймали і витлумачували у межах різних сфер знання, збагачуючи змістом окремих наук і напрямів досліджень. Зрозуміло, що результатом цього стало значне розширення його змісту, включення в нього не просто різних, а іноді й прямо протилежних (антиномічних) ознак [Новиков].

Розуміючи важливість дослідження смислу як загальнонаукового і цілісного поняття, вважаємо, що все ж варто глибше зрозуміти сутність цього явища в межах конкретних наук. Перш за все це стосується сучасної науки про мову, яка, в силу динамічного розуміння свого об'єкта дослідження, чимраз активніше звертається до цього поняття.

Із зазначених позицій першим рівнем розмежування сфер уживання цього поняття можна вважати рівень мовного і немовного вияву смислу. Останній (немовний рівень) виявляється, наприклад, у таких контекстах, як смисл(сенс) життя, існування, діяльності, вчинків тощо. Одне з найважливіших значень смислу в життєдіяльності людини полягає в тому, що він – основна ланка між психічною діяльністю і об'єктивною дійсністю. У випадку осмислення речі людина ставить її у зв'язок зі своїм мікрокосмом [Краткая 1994: 420].

У мовознавстві поняття „смисл" іноді вживають як синонім до „значення". Разом з тим лінгвісти зазначають, що контексти уживання цих слів не завжди збігаються, що свідчить про відмінність змістового наповнення. Останнє переконливо довела російська дослідниця Ірина Кобозева, показавши, що поняття „значення" у поточній свідомості пов'язане з пресупозицією існування знакової системи і сприймається носіями мови як відносно стабільний у часі, інваріантний, конвенціоналізований зміст; смисл – це інформація (зміст), плинна в часі, варіативна, суб'єктивна, значною мірою залежна від особистостей, які користуються конкретною мовою. Про об'єктивність розмежування цих понять свідчить наявність окремих слів для їх позначення в низці мов, зокрема, англійській (sense і meaning), німецькій (Sinn і Bedeutung), угорській (jelentosg і rtelem), українській (смисл або сенс і значення), російській (смысл і значение), польській (sens і znaczenie), болгарській (смисъл і значение) [Кобозева 2000: 5-13].

У межах мови поняття смислу пов'язане з існуванням трьох найважливіших модусів її вияву – Мови, Мовлення, Комунікації [Бацевич 2003].

Мова в соссюрівському розумінні цього терміна, тобто специфічна система конвенціоналізованих знаків, – царина значень, які виявляють себе як узуалізований зв'язок ексформи та інформи цих знаків. Мовлення – сфера актуалізації знаків мови за законами синтагматики, парадигматики та епідигматики – царина актуальних смислів (або, за іншою термінологією, мовленнєвих смислів). Останні виявляються як результат впливу одних знаків на інші в контексті їх реалізації під впливом інтенцій мовця. Так, наприклад, у висловлюванні Вона не зможе нести цю важку валізу – вона все ж таки жінка актуальний (мовленнєвий) смисл слова жінка – 'слабка фізично'. У Мовленні уже певною мірою присутня людина із своїми мотивами, задумом, темо-ремною організацією висловлювання, втіленням особистісних смислів (див. про це нижче) тощо. Водночас у межах цього модусу ще відсутні інші складові спілкування, які уможливлюють творення власне інтеракції, яка значною мірою ґрунтується на комунікативних смислах. Такі складові мають місце в межах модусу Комунікації, дослідження якого в сучасній лінгвістиці лише розпочинається. В аспекті реалізації мовою свого найважливішого призначення – бути засобом спілкування людей – Мовлення постає певним теоретичним конструктом, проміжною ланкою між Мовою й Комунікацією.

Комунікація – особливий модус і одночасно найвища форма існування мови, її сутнісний вияв. У комунікації виявляються всі можливі впливи на засоби мовного коду наявних складових спілкування. Серед останніх насамперед потрібно виокремити учасників (адресанта, адресата, а у випадку полілогу – інших учасників) – носіїв соціальних і комунікативних ролей та его-станів (за Е.Берном [Берн 2002]), поточних станів свідомості, когнітивних, духовних, психологічних та інших чинників, – різноманітні нелінгвальні й паралінгвальні засоби, які супроводжують спілкування і активно впливають на нього (кінесика, проксеміка, тагмеміка, ольфакторика тощо), канали комунікації, зворотній зв'язок та його якість та інші складові. Міжособистісне спілкування – це формування комунікативних смислів і обмін ними учасників інтеракції.

Зважаючи на сукцесивний спосіб розгортання процесу комунікації у межах цього модусу існування явищ мови, можна говорити про вияв як мінімум двох типів смислів – особистісного та комунікативного.

Особистісний смисл – індивідуальна, потенційна інформація, неповторний концепт у комунікації, залежний від внутрішнього світу кожного з учасників спілкування, контексту комунікації, специфіки каналів, наявності та якості зворотного зв'язку та багатьох інших складових. Ця інформація може значно відрізнятись у адресанта і адресата комунікації. З погляду адресанта, смисл – це інтенціональна, ілокутивна складова; з погляду адресата – це психо-когнітивна реакція на інтенції адресанта. Крім того, особистісний смисл в кожному конкретному комунікативному акті виявляється як певна результуюча як мінімум двох чинників (аспектів): чинника (аспекту) апріорного, який наявний (відкладений) у психічний діяльності кожного індивіда як його світоглядні, психічні, психологічні, ментальні, комунікативні та інші константи (установки) і чинника (аспекту) апостеріорного, який виформовується у ході комунікації як діяльності. Інакше кажучи, апріорні особистісні смисли передують комунікації, апостеріорні – народжуються у процесах спілкування.

Для апріорних особистісних смислів характерні такі ознаки: по-перше, незмінність, сталість і визначеність, по-друге – внутрішня логічна упорядкованість, закінченість і структурованість, по-третє – суб'єктивна достовірність, по-четверте – предметність. Апостеріорні особистісні смисли змінні, нестійкі, неупорядковані, неструктуровані, суб'єктивні, для іншого учасника комунікації не завжди достовірні. Виформування апостеріорних смислів (мовленнєвих і комунікативних) пов'язане із впливом на перебіг комунікації значної кількості соціальних, психологічних, когнітивних, контекстних, ситуативних тощо чинників. Розглянемо лише випадки виформування апостеріорного комунікативного смислу, пов'язані з порушенням очікувань звичного апріорного комунікативного смислу.

Комунікативний смисл – інформаційний компонент спілкування, який формується як результуюча домінанта комунікативних стратегій всіх учасників кооперативного спілкування в межах певного контексту і ситуації із застосуванням вербальних, невербальних і паравербальних засобів. Оскільки смисл може розглядатись, з одного боку, в аспекті мисленнєво-мовленнєвої діяльності як процес, а з іншого як її результат [Бондарко 2001: 5-6], ця результуюча домінанта відповідно виформовується як складний синтез апріорних і апостеріорних (поточних) комунікативних смислів, тобто смислів, які сформувались у носіїв мови в численних актах спілкування, і смислів, які лише формуються „тут і тепер" у конкретному акті спілкування. Комунікативний смисл – це явлена інтенція учасників спілкування.

Loading...

 
 

Цікаве