WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми журналістської етики в сучасних засобах масової інформації - Реферат

Проблеми журналістської етики в сучасних засобах масової інформації - Реферат

Філософи вважають, що свідомість може творити світ, а може його ж і перебудовувати. Якщо ця свідомість спрямована на добро, то добрим буде і створений нею світ. На жаль, сьогодні багато ЗМІ заповзялися переконувати своїх читачів і слухачів, що в світі панує лише зло і насильство, смерть і потворність, катаклізми і безвихідь. Добро і доброчинність, духовність і внутрішня культура, народність і національна гордість відсунені на другий план або й вважаються "неактуальними". А отже змінився лексичний інвентар журналістської практики і тональність (емоційний колорит) текстів. Про жорстокість не можна говорити нейтрально – гнітюча тема вимагає гнітючої лексики; моральний пафос поступився пафосові сили, насильства, зверхності. Чи ж справді в сфері міжнародної масової комунікації домінують правила нового міжнародного інформаційного і комунікативного порядку з такими основними стратегічними постулатами: підготовка досліджень з проблем соціокультурного впливу комунікаційних медіа і нових технологій на культурну ідентичність народів; розвиток програм, спрямованих на просвітництво, освіту користувачів комунікаційних медіа? [Шкляр 2003 : 5].

Теоретики і практики теорії журналістики наголошують на двох аспектах проблеми євроінтеграції: мас-медіа і формування європейського мислення; формати національної ідентичності і ЗМІ. Дехто вважає, що про європейське мислення не можна говорити без "європейської", тобто іншомовної лексики, а формат національної ідентичності – без реанімації лексичних архаїзмів або який ширше бачить, як вважає В.Шкляр, преса західної України – дається взнаки історичне підґрунтя, традиції, особлива ментальність, – ніж східної [Шкляр 2003 : 2] без реанімації чи реабілітації лексичних архаїзмів або раритетів. І одна, і друга практика буде доречною, якщо мати професійне почуття міри. Без такого відчуття порушується перша етична норма: мова ЗМІ повинна бути доступною, зрозумілою, сучасною; не пуризм, але й не суржик (адже сьогодні українсько-російський суржик поступається місцем українсько-англійському), не мовні покручі як наслідок „зближення і злиття" мов, але й не архаїзація. „Національна ідентичність, – пише В.Шкляр, – це ширма для визначення того, які слова чи прагнення припустимі, а які ні" [Шкляр 2003 : 18].

"Наріжним каменем національної ідентичності є те, – продовжує учений-філолог, – що називається багатьма "пам'яттю науки". Ті, хто вважає себе хранителями чи доглядачами пам'яті науки, завжди ведуть змагання за контроль над цієї пам'яттю" [Шкляр 2003 : 16]. Це стає причиною порушення другої етичної норми – ЗМІ повинні писати правду і тільки правду. "Кажуть, правда одна, багатьох правд не існує. Та усе ж, - нагадує журналіст В.Аграновський, - з одних і тих же фактів-цеглинок різні автори можуть побудувати різні будинки" [Аграновський 1978 : 11-12]. І хоч "правдолюбство і моральний пафос щезли із журналістики не під сучасну пору" [Лось 1992 : 11], відповідальність за них – справа особистості, а не маси. Ця відповідальність є завданням у першу чергу моральним, а вже потім – правовим (йдеться про суд майбутніх поколінь і гріх за покоління віджилі).

Не підлягає жодному сумніву висновок В.Шкляра про те, що "сучасна журналістика стрімко втрачає національне обличчя (винятки знайдемо хіба що в окремих реґіональних виданнях – Н.Б.), активно впроваджує у свідомість аудиторії якісь "посередні" стереотипи масової свідомості й поведінки. Усе подається під гаслом "загальнолюдських цінностей" [Шкляр 2003 : 19]. Це – третє порушення етичних норм: в людині нівелюється почуття власного "я" і відповідальності за власну поведінку, спосіб життя. Але ж "пафос активного вторгнення в дійсність полягає не в стандартній патетиці гарячкових висловлювань, а в точній зваженості міркувань, що ґрунтуються на універсальній, а не імперській моралі, в здатності допомогти своєму читачеві, глядачеві не тільки зрозуміти те, що відбувається довкола, а й збагнути, як порядно чинити щодо свого роду й народу відповідно до веління часу. Отож, хто порядно думає, той добре й чесно пише..." [Шкляр 2003 : 23].

З журналістського вибору позицій і постали, очевидно, означення: якісна преса; офіційна, ненормована, бульварна, інформаційна, інтерпретаційна тощо. З відповідним означенням засіб масової інформації не народжується – назва постане за характером публікацій – їх змісту, самобутності, мовностилістичної майстерності авторів матеріалів, заанґажованості чи її відсутності тощо. На шляху до утвердження щодо газети, телеканалу чи радіохвилі відповідної назви можливе четверте порушення етичних норм: критика, приниження творчого і суспільного потенціалу колег по перу, журналістів інших, переважно реґіональних ЗМІ. Професійна етика завжди вимагала поваги до конкурента, такту в змаганні за аудиторію, читача. Банально нагадувати, що преса (навіть якщо видання здійснює одна-дві особи) – не поле для двобою творців ЗМІ, не місце для продукування і наступного з'ясування особистих образ, особистих конфліктів На жаль, поняття "особистісна журналістика" дехто розуміє як "особиста" і пов'язує не з творчою особистістю, а з особою, що працює в мас-медіа. І ще, на жаль, поняття об'єктивність підмінюється поняттям справедливість, яке має особистісний характер.

П'яте порушення журналістської етики вбачаємо в тому, що окремі видання стали особистими рекламно-агітаційними засобами окремих суспільних і політичних діячів, чиї портрети і "точка зору" не зникають зі шпальт. Звичайно, "хто платить, той і музику замовляє", але свобода слова, свобода преси, свобода особистості не можуть трактуватися як незалежність від моралі.

Якщо рівень культури професійного спілкування низький, то співрозмовники нерідко ставляться до інших як до "об'єктів", яких не цінують. При цьому вони прагнуть або демонструвати зверхність, або ж використовувати інших у своїх корисливих цілях, маніпулюючи ними. За високого рівня культури спілкування ділові люди ставляться до інших як до партнерів, яких цінують і з якими готові співпрацювати [Чмут 2003 : 9]. У журналістській практиці теж спостерігаємо ці два рівні культури мовлення. Співрозмовником може бути герой нарису, репортажу, об'єкт інтерв'ю і т.ін. Як важливо, щоб вони із журналістом однаково розуміли кожне слово, кожну інтонацію. Рівень взаєморозуміння може стати підставою для шостого порушення етики спілкування: перекручення, спотворення змісту бесіди, легковажного, безвідповідального поводження з фразою у процесі відтворення слів співрозмовника.

І нарешті, сьоме етичне правило вимагає, щоб і друковані, і електронні ЗМІ не порушували чинного правопису і чинних орфоепічних норм, не підпадали під модні тенденції, які ще не стали законом (сьогодні це спричинене боротьбою двох поглядів – традиційного і тенденційно-інноваційного – на нову редакцію українського правопису і українського словникового складу, до якого все настійливіше рекомендують вписувати жаргонізми і навіть вульгаризми, а в термінології спостерігаємо дві крайності: переважання чужих назв понять або ультрапуристичні заміни "нав'язаних" назв штучно створеними у 20-30-і роки або й у наш час назвами. Так, "журналістика – це конструктор реальності, а не її дзеркало" [Шкляр 2003 : 4]. Звичайно, ЗМІ не можуть стояти осторонь, коли мовні проблеми стають справою усього суспільства. Але одразу впроваджувати у практику розбурхані, ще не загальноприйняті інновації, вони не повинні.

Варто нагадати ще й восьме етичне правило: без згоди з автором тексту – журналістом чи кореспондентом – ніхто, навіть "найголовніший" редактор (а тим паче "власник" ЗМІ), не має права вносити зміни (окрім хіба що зробити коректуру чи суто мовностилістичну редакцію). Уточнення якогось факту або його додатковий коментар мусять супроводжуватися ремаркою (Ред.). Збереження індивідуального стилю й тону автора, як і створення умов для вироблення власного стилю, журналістського почерку, – справа честі газети, радіо- чи телепередачі.

Таким чином, етичні норми для засобів масової інформації мають два вияви – людський (вибір журналістом теми, об'єкта інформування, мети професійного і особистісного обов'язку, морального і політичного, які не повинні суперечити один одному, тощо) та мовностилістичний, тобто якість форми, в яку "виллється" потік думки і згусток емоцій (або їх відсутність). Ці дві паралелі однонапрямлені – до людини: як члена суспільства, як представника конкретної нації, як індивіда з-поміж світової людської спільноти. Якщо ЗМІ не розірве оцю триєдиність, то його функція буде не просто інформаційна чи й інтерпретаційна (новий напрям у журналістиці, аби лише він мав спеціалістів високого класу, а не, за термінологією В.Шкляра, журналістів-позерів чи журналістів-камуфляжників), а суспільствотворча і людинотворча.

Література

  1. Аграновский В.А. Ради единого слова: Журналист о журналистике. М.: Мысль, 1978. 168 с.

  2. Конституція України. К.: Укр. правнича фундація, 1996. 70 с.

  3. Лось Й.Д. Школа ненависті й негативізму чи речник гуманітарних вартостей? // Вісник Львів. ун-ту. Серія журналістики. Вип. 17. 1992. С. 12-20.

  4. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні // Закони України. – К.: Верх. Рада, Ін-т законодавства. Т.4. К., 1996. 340 с.

  5. Радевич-Винницький Я. Етикет у спілкуванні // Укр. мова і літ. Ч. 10. 2000.С. 8-9.

  6. Радевич-Винницький Я. Мовленнєвий етикет у сперечанні // Укр мова і літ. № 28. 2004. С. 1-3.

  7. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посібн. К.: Вікар, 2003. 224 с.

  8. Шкляр В. Мас-медіа і виклики нового століття. К.: Грамота, 2003. 48 с.

  9. Язык и массовая коммуникация: Социолингвистическое исследование: Сб-к статей. М.: Наука, 1984. 278 с.

Loading...

 
 

Цікаве