WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми журналістської етики в сучасних засобах масової інформації - Реферат

Проблеми журналістської етики в сучасних засобах масової інформації - Реферат

Реферат на тему:

Проблеми журналістської етикив сучасних засобах масової інформації

Така проблема справді існує і в практичному, і в теоретичному сенсі. На доказ подамо фрагменти з редакційного матеріалу в рубриці "Реалії" газети "Буковина": "Непросте і, що приховувати, небезпечне ремесло вибрали ми для себе. Особливо гостро відчувається це в останні роки, коли майже всі критичні виступи газети "герої" сприймають з хворобливою образою. Навіть коли журналіст довів незаперечну істину, підкріплену свідченням авторитетних людей, ображені підключають "дахи" – сановитих захисників чи просто бандитів, які тиснуть на кореспондента або й редактора, щоб з'явилося спростування "на тому ж місці і в тому ж обсязі". У противному випадку позивають до суду чи елементарно...б'ють". [...] "Ось, приміром, "Буковину" позиває невеличке товариство (з обмеженою відповідальністю), керівника якого обурило, що журналіст його відповіді на запитання акціонерів зображав словами "зігнорував", "пропустив повз вуха". Це, бачте, негативно позначилося на "честі й гідності" ["Буковина", 4 червня 2004 р.]. От уже воістину "дзеркало", на яке ображаються (Джейм Дікін).

А на суді виявляється, що вагомих доказів позивач не має, а "відшкодовувань" дуже хоче. Тоді, за чинним законодавством, публікацію посилають на "стилістичну експертизу", напр., у вищий навчальний заклад, де є спеціалісти в галузі значення слова і тексту. Позивача, як правило, висновок таких спеціалістів не влаштовує, і він починає "тиснути" на інші "педалі".

Як бачимо, у цьому відрізку нашого тексту є низка слів, що їх треба було взяти в лапки або через стилістичний дисонанс, або через невідповідність тону, точніше, з метою надання слову чи словам такої невідповідності.

Поняття "стилістична експертиза" не нове у юридичній практиці, але якщо раніше її проводили тільки працівники юстиції, то нині її доручають і філологам різних рангів, а їх висновки для войовничо налаштованого позивача не мають належного "авторитету", через що судовий процес перетворюється в пекельні кола для друкованого засобу інформації і часом приводить до його фінансового банкрутства. Лозунг "Будьмо взаємно ввічливими!" набуває, як бачимо, правового забарвлення, бо нехтування його (чи й ним) є не лише відступом від моральних норм спілкування, а й підставою для "з'ясування стосунків".

Такий публіцистичний початок висвітлення проблеми пояснюється її практичною актуальністю: в сучасному суспільстві етика й етикет мовленнєвого спілкування хоч і мають величезне методичне забезпечення для оволодіння ними (десятки посібників вийшли лише в Україні за останні роки!), але не стали предметом вивчення. Власне, сьогодні мало хто (у т.ч. працівники ЗМІ) живе і працює зі знанням змісту тез: "сила слова", "скільки важить слово", "заговори, щоб я тебе побачив", "слова не повернути" і т.д. Сьогодні демократію спілкування ототожнюють зі "словократією", тобто вседозволеністю у межах індивідуального мовлення. Якщо таке ставлення до мовних норм, у т.ч. етичних, має людина, що працює словом, і результат її "праці" стає доступним "масам", то будемо констатувати руйнівні процеси у мовній системі.

Мова ЗМІ – це сукупність тематично і композиційно різноманітних матеріалів зі специфічними прийомами творення особливого стилю особливою мовою. Але мовою літературною. "Масова комунікація має значний вплив на літературну мову. З одного боку, цей вплив благотворний, бо нормативне мовлення радіо і телебачення дає приклад зразкової вимови і синтаксису. З іншого боку, мова масової комунікації характеризується певною стандартністю. Тому в аудиторіях, недостатньо підготовлених у мовному відношенні, вона може зумовлювати збіднення літературного мовлення, спрощення його стилістичної, лексичної і граматичної різноманітності, вести до обмеження уявлень про можливості літературного вираження" [Язык и...1984 : 5]. На жаль, професійні журналісти сьогодні нерідко нехтують своїм обов'язком оберігати норми літературної мови, утверджувати їх у мовній свідомості своїх читачів (слухачів), а "особливий стиль" і стандарт свого фахового мовлення вибудовують на порушенні цих норм.

За Конституцією України "кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань" (стаття 34) [Конституція: 12] і "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність (виділено нами. – Н.Б.), недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю" (стаття 35) [Конституція: 4]. Зрозуміло, що зазіхання на честь і гідність як складові найвищої соціальної цінності карається за законом. Яке б матеріальне підґрунтя не мало зазіхання, воно обов'язково мусить отримати сатисфакцію у словесному вираженні (усному чи письмовому). Як в юридичній практиці, так і в практиці такої "влади", як преса, необхідно пам'ятати, що "стиль і лексика друкованих засобів масової інформації мусять відповідати загальновизнаним етико-моральним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів не допускається" [Про друковані...1996 : 173].

Кожному працівникові ЗМІ відомий етичний кодекс українського журналіста, яким послуговується Національна Спілка журналістів. На з'їзді "Журналістська етика в Україні: вибори 2002 і погляд у майбутнє" теж був схвалений моральний кодекс як підтвердження чинного. Ці кодекси нагадують особливо розпашілим від впевненості у своїх правах працівникам ЗМІ, що свобода слова не означає "свободи" від дотримання норм етики, моралі, права тощо. Замовлення чи вказівка, які порушують закон совісті чи закон правди, є злочином і замовника, і виконавця. Відомо, що свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої.

Особливо загострюються ситуації, в яких допускаються численні порушення етичних норм, у т.ч. мовленнєвих, у періоди політичних баталій у суспільстві. Мало хто тоді пригадує, що колись читав таке: "Все, що є моральним злом, є злом і в політиці" (Ж.Ж.Руссо); "Неможливо діяти в суспільному житті, якщо не маєш певних етичних якостей, тобто якщо не є ти людиною гідною" (Аристотель); "Завдання етики ... є складнішим, ніж завдання політики... Етика ставить собі за мету просякнути й наповнити душу внутрішньою порядністю, а громадянська наука не вимагає нічого, крім зовнішньої порядності" (Ф.Бекон); "Безумний той, хто, не вміючи керувати собою, хоче керувати іншими" (Публий Сір); "Людина може слугувати поліпшенню суспільного життя лише такою мірою, якою вона у своєму житті дотримується вимог свого сумління" (Л.Толстой); "Чесність – найкраща політика" (англ. прислів'я); "Нечесні засоби, з допомогою яких дехто вивищується, виразно свідчать про те, що і мета теж не варта доброго слова" (М.Монтень); "Висока моральність має більше значення, ніж короткі закони" (Тацит); "Найвище правосуддя – це совість" і т.д. і т. ін.

Жанри ЗМІ, які творяться на основі норм полеміки, найбільш вразливі щодо етики мовлення. Ярослав Радевич-Винницький, нагадавши, що сперечання – це словесна боротьба, у якій кожен із двох чи більше осіб-учасників домагається перемоги своїх думок, поглядів, переконань" [Радевич-Винницький 2004 : 1], пропонує своїм читачам способи "евристичної діалектики" за працею А.Шопенгауера "Мистецтво провадження сперечань", основні з яких, на наш погляд, такі:

  1. Намагатися уникати сперечань, особливо безпредметних – сперечань задля сперечань.

Біблія: "Перед вибухом сварки покинь ти її".

  1. Визначити тему сперечань і в разі потреби уточнювати її в перебігу розмови. Не підміняти самому і не дозволяти іншим підміни.

  2. Намагатися знаходити спільне в позиціях – своїй і опонента.

  3. Виявляти готовність до примирення, узгодження позиції.

  4. Уважно слухати співрозмовника.

  5. Не підвищувати висоти тону і не збільшувати сили голосу.

  6. Не сперечатися про те, чого добре не знаєте.

8. Якби люди домовлялися про значення слів, суперечок стало би наполовину менше.

  1. Аргументація повинна бути переконлива.

  2. Недоцільно наводити відразу всі відомі вам аргументи (не весь сир в один пиріг).

  3. Вміло використовувати знання законів формальної логіки.

  4. Не виставляти себе на перше місце, не хизуватися своєю ерудованістю.

13.Не боятися виправляти свої помилки.

  1. Бути щирим у розмові.

  2. З повагою ставитись до опонента.

  3. Перебивати, щоб щось уточнити.

  4. Не втрачати почуття гумору.

  5. Не втрачати і не допускати вживання щодо себе некоректних елементів (виділено нами. – Н.Б.) [детальніше див. Радевич-Внницький 2004 : 1-3].

Таким чином, добрий (і доброзичливий) тон, аргументованість доказів, точність слова і контекстуальна його виразність, доступність форми викладу матеріалу будь-якому читачеві – ось найважливіші вимоги до кожного жанру ЗМІ, їх усної чи писемної форми. Це етичні норми. Вони пов'язані з етикетом форми мовлення. Я.Радевич-Винницький пропонує розрізняти мовний етикет, мовленнєвий (хоча багато мовознавців не визнає поняття "мовлення") етикет і спілкувальний (дуже невдале слово!) етикет, точніше, етикет спілкування. Мовний етикет, за А.П.Коваль, автор констатує як "сукупність словесних формул ввічливості, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні. Це функціональна підсистема мови зі своїм набором знаків (стереотипних фраз) і граматикою (правилами поєднання знаків). Мовленнєвий етикет – це застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування (мовлення може бути етикетним і без вживання етикетних формул) з урахуванням, у тому числі, етнічних особливостей співрозмовників. Етикет спілкування – ситуаційний вибір етикетних формул співрозмовниками залежно від стосунків між ними, мети спілкування тощо (дуже вдало автор наводить до цього висловлювання Бальтасара Ґрасіана: "Щоб у бесіді бути приємним, приноровлюйся до характеру і розуму співрозмовника" [див. Радевич-Винницький 2000 : 8-9].

Таким чином, етика починається зі знання етикету, хоч він і ґрунтується на загальноприйнятих формулах (стереотипах) привітання, вибачення, подяки, згоди, відмови, вибачення, звинувачення тощо, але їх синонімічність і варіативність забезпечують етику, тобто чемність, привабливість мовлення. ЗМІ не повинні ані "згладжувати кути", ані "причісувати чиїсь розкуйовджені голови (думки)", ані "присипляти пильність обивателя" чи "обламувати роги" бажаючим перевернути світ. Вони повинні правдиво інформувати про те і тих, хто усі ці ролі виконує у нашому суспільстві, а також формувати громадську думку задля утвердження у цьому ж суспільстві добра і справедливості.

Loading...

 
 

Цікаве