WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Прізвищеві назви на -ськ(ий) у волинян 14-15 ст. - Реферат

Прізвищеві назви на -ськ(ий) у волинян 14-15 ст. - Реферат

Реферат на тему:

Прізвищеві назви на -ськ(ий) у волинян 14-15 ст.

На сучасному етапі українська історична антропонімія має значні здобутки у вивченні антропонімних систем окремих етнічних теренів. Водночас деякі регіони ще потребують окремої уваги ономастів. Серед них Волинь 14-16ст., географічне розташування, особливості внутрішнього устрою і соціальна структура якої протягом зазначеного періоду визначають специфіку антропонімікону даної землі. Зазначимо, що онімний матеріал Волині уже був предметом зацікавлень М.Худаша, Р.Керсти, М.Демчук, О.Неділько, І.Єфименко та ін., однак спеціально в діахронному розрізі не досліджуваний.

Для української антропонімії вказаного періоду визначення особи за її власним іменем було давно пройденим етапом [Худаш 1977 : 93]. Пам'ятки 14-15 ст. засвідчують, що двослівні антропонімні формули (далі АФ) кількісно переважають однослівні. Незначний відсоток становлять також тричленні іменування (У Гр. 14 ст. – 6%, 15 ст. – 6,4%). Однією з найпродуктивніших моделей двокомпонентного іменування було поєднання власного особового імені з топоантропонімом1, а трикомпонентного іменування – особового імені, патроніма і топоантропоніма. Семантичний зміст останнього ідентифікує особу за географічною ознакою, за назвою маєтку, за місцем походження, за найменуванням місцевості, в якій проживала або з якої прибула особа. Відтопонімні прізвищеві назви (далі ПН) функціонують у двох варіантах: 1) субстантивному, який міг виступати в синтетичній або аналітичній (описовій) формі; 2) ад'єктивному, морфологічним виразом якого є ад'єктоніми (відтопонімні прикметники) на -ьск(ий)<*ĭsk.

І
дентифікація особи з допомогою відтопонімного означення відома усім слов'янам і пов'язана з формуванням приватної власності. Проте в кожного слов'янського народу дані антропоніми різняться морфологічним вираженням, ступенем уживання та специфікою побутування. Російській і білоруській мовам відомі субстантивні та ад'єктивні відтопонімні ПН, проте, як і в українській мові, уживання форм на -ьск(ий) у білорусів та росіян у 10-13 ст. строго регулювалось соціальною належністю поіменованого і утворювалось від назви уділу чи маєтку князя. Ця обмеженість збереглася в російській мові і у 16-17 ст., у той час як з 17 ст. їх кількість у білоруських джерелах різко зростає внаслідок зменшення патронімів на -ич, що зумовлено впливом польської мови [Медвідь-Пахомова 1999 : 117, 157]. АФ особове ім'я + відтопонімне означення є визначальною рисою західнослов'янської антропонімії, оскільки на теренах Польщі, Чехії значно раніше усталилось спадкове право на землю, що пояснює актуальність топоантропонімної ідентифікації особи [Там само : 71]. Зокрема, польські пам'ятки фіксують аналітичні та синтетичні відтопонімні ПН, однак вже з другої половини 14 ст. простежується зростання кількості відад'єктонімних форм на -ski/-cki, а з 15ст. вони стають найпродуктивнішим способом ідентифікації поляків. Для південних слов'ян іменування особи за допомогою топоантропоніма на -ьск(ий) не характерно, що пов'язано із колективним принципом володіння майном. Загалом у сербській та словенській мовах для ідентифікації особи за місцем проживання та походження використовували субстантивні синтетичні форми, утворені за допомогою формантів -jанин -ац та аналітичні форми. У македонській мові формант -ськ(ий) має патронімно-посесивне значення [Там само : 78-79].

В українській мові відад'єктонімні топоантропоніми разом з прізвиськами та патронімами як додаткові ідентифікаційні засоби в іменуванні особи сягають ще києворуської доби, що відображає не лише антропонімні смаки і традиції згаданого періоду, а й особливості побуту тогочасних людей. Відтопонімні означення на -ьск(ий) з'являються у пам'ятках ще з 12 століття, але вони були строго обмеженими соціальним і майновим станом поіменованих і поширювались виключно на представників княжої еліти, іноді вищого духовенства. На відміну від патронімів, які теж слугували додатковим засобом ідентифікації князів, утворення із суфіксом -ьск у пам'ятках києворуської доби посідали досить скромне місце (5 %). Поступово питома вага ад'єктонімів зростає, зокрема, у грамотах 14 ст. їх 16%, у 15 ст. – 14%. [Там само : 144]. Велика кількість іменувань даного типу на Волині в досліджуваний період зумовлена позамовними чинниками, По-перше, у джерелах 14-15ст. згадані антропоніми репрезентують осіб вищих суспільних верств, по-друге, соціальним тлом, на якому розгортається життя Волині протягом окресленого періоду, є наявність розгалуженого прошарку князів, панів, шляхти-зем'ян [Яковенко 1993 : 87]. А давність роду, зв'язок з певним земельним володінням був закумульований передусім в топоантропонімах.

Такі ПН творились семантичним способом через онімізацію ад'єктонімів, базою для яких слугували ойконіми. Ад'єктоніми не лише в українській, а й в усіх слов'янських мовах утворювались за допомогою суфікса -ьск, а в 11-14 ст. ця модель була єдиною ад'єктонімною моделлю [Горпинич : 19]. Аналізований матеріал засвідчує, що найбільше волинських ПН зазначеного типу утворилось від ойконімів на -овъ, при цьому топоформант зберігався: Вощовъ, Ощовъ > Вщовский, Ощовский (AS,І,82); с. Калусовъ > Калусовъский (AS,І,72); с. Козловъ > Козлувъский, Козловський (Роз,151); с. Колпитовъ > Колпытовский (AS,І,86-87); с.Куликовъ > Куликовъский (AS,І,61); с.Ляхово> Ляховский (AS,ІІІ,14); с.Пузовъ > Пузовский (AS,І,62); с.Романовъ > Романовский (Роз,81); с. Смыково > Смыковский (АрхЮЗР,8/ІУ,193); с.Шелвовъ > Шелвовъский (АрхЮЗР,8/ІУ,120). Творення ПН від ойконімів на -ич-и супроводжувалось фузією морфем: с.Яковичи < Яковицкий; с.Яловичи > Яловицький. ПН, утворені від ойконімів з формантами -ець, -ица, зберігали їх у похідних формах: с.м. Вишнєвець > Вишнєвецкий (AS,І,112); м.Корець > Корецький (AS,І,82); с. Войнича > Войницкий (Роз,138). При творенні ПН від ойконімів на –ци (с. Подгайцы > Подгаєцький) (АрхЮЗР,8/ІУ,141) елізується топоформант і в прикметнику, а відтак і в онімі з'являється голосний "е", що суперечить твердженню В.О. Горпинича, який вважає форми із голосним "е" явищем пізнішим, не властивим давньоукраїнській мові [Горпинич : 46]. ПН, утворені від ойконімів на -ок, -к-и, засвідчують виникнення морфемних вузлів: с.Городок > Городєцкий (AS,І,61); с. Хренники > Хренницкий (АрхЮЗР,8/ІУ,20). ПН, утворені від ойконімів на -инь, -н-и, зберігали суфікс топооснови: с.Бабинь > Бабинский (AS,І,57); с.,м.Малынь > Малинский (АрхЮЗР,1/УІ,8); м. Четвертынь > Чєтвєртєнский (AS,ІІІ,5); с. Омеляны > Омелянский (AS,І,85).

Деякі ПН походять від топонімів із суфіксом -ьск: м. Луск > Глуский; с.м. Мыльскь > Мыльский, Мылский (АкЮЗР,І,18); м.Чорторийскь > Чорторыйскый (Р,151). Результат поєднання двох суфіксів -ьск в процесі творення ад'єктоніма неоднозначно трактується в ономастичній літературі. Зокрема, Л.Л. Гумецька стверджує, що прикметники від топонімів на -ьск утворились шляхом приєднання ад'єктивних флексій [Гумецька 1958 : 118]; О.В. Суперанська вважає, що ад'єктонімний формант -ьск і топоформант -ск накладаються [Суперанская 1969 : 154]. Найпереконливішим, на нашу думку, є пояснення В.О.Горпинича, який поділяє процес творення відтопонімних прикметників на два етапи: 1) зміна парадигми; 2) ускладнення функції суфікса топоніма і основи прикметника [Міжетнічні... : 114]. Виявлено лише один антропонім, утворений від топоoснови на -х-, яка, взаємодіючи з суфіксом -ск-, утворює морфемний вузол: с. Свинюхи > Свинюский (АрхЮЗР, 8/ІV,141). Ойконіми з непохідними основами можуть поєднуватися з простим суфіксом -ьск із супровідними фузійними явищaми: с. Гоща > Гоский, Гостский (АкЮЗР,І,17); с. Витонижъ > Витонизкий (AS,І,72); с. Краєво > Краєвский (ССМ,І,508); м. Збаражъ > Збаразький // Избаразький (AS,І,55); с. Княже > Князкий (AS,І,65); м. Несвижъ > Несвизкий (Роз.,42), м. Острог > Острозкий (ССМ,ІІ,99), а також із складним суфіксом -овск: с. Вербы > Вербовский. В антропонімі м. Буремль > Буремський (AS,І,102) відбувається елізія епентетичого "л". Зазначимо, що виявлені відойконімні антропоніми зафіксовані в пам'ятках здебільшого з непалатальним суфіксом -ск-, що характеризує актову мову 14-15 ст. [Гумецька 1958: 117].

Loading...

 
 

Цікаве