WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вплив позамовних чинників на функціонування морфонологічних явищ - Реферат

Вплив позамовних чинників на функціонування морфонологічних явищ - Реферат

Реферат на тему:

Вплив позамовних чинниківна функціонування морфонологічних явищ

У двомовних суспільствах вплив на мову екстралінгвальних чинників є відчутнішим, ніж в одномовних. Важливого значення набувають юридичні, політичні фактори, які можуть або сприяти розвитку мови, або перешкоджати йому. На жаль, і в незалежній Україні сучасна українська мова функціонує в двомовному суспільстві без належної державної підтримки. Крім того, внаслідок т. зв. „внутрішньої русифікації", що полягала у встановленні контролю над структурою української мови з метою максимального наближення її лексичного складу та граматичної будови до російської, з'явилися певні мовні факти, що суперечать особливостям української мови, зокрема це стосується і морфонологічних змін.

Насамперед звернемо увагу на те, що деякі зміни у функціонуванні морфонологічних явищ виникли в результаті зрушень у фонологічній системі української мови. Зупинимось на одному – найяскравішому, на нашу думку, – прикладі. Йдеться про наслідки насильного вилучення з української абетки літери ґ , що використовувалася для відображення на письмі проривного приголосного звука [ґ], який має фонематичне значення.

Існування окремої фонеми / ґ / легко довести, порівнявши такі пари слів, як ґрати (іменник; залізна решітка на вікнах, наприклад, у в'язниці) і грати (дієслово; наприклад: грати на скрипці); ґніт (шнур у лампі, свічці) і гніт (гноблення); ґулі (пухлини на голові, які з'явилися внаслідок удару) і гулі (іменник, від дієслова гуляти). Звук [ґ ] складає пару зі звуком [к ] за диференційною ознакою дзвінкості / глухості (пор. ґулі – кулі, ґава – кава ), в той час, як [ г ] за цією ж ознакою протиставляється [х ] (пор. гатка – хатка, голод – холод, годити - ходити). Орфоепічною нормою літературної мови є сучасна (фонетична) асиміляція [к ] у [ґ ] під впливом наступного дзвінкого приголосного, наприклад, у таких словах, як: я[ґ]же, я[ґ]би, ане[ґ]дот, рю[ґ]зак, во[ґ]зал тощо.

Отже, фонема /ґ/ входить у фонологічну систему української мови і аж ніяк не є зайвою, так само, як не була зайвою і буква на її позначення.

Вилучення окремої літери ґ зумовило поступове зникнення відповідного звука з мовлення більшості українців молодшого та середнього покоління (особливо вихідців з тих діалектних територій, де [ґ ] є в невеликій кількості слів). З іншого боку, навпаки, відсутність чіткого протиставлення між проривним [ґ] і горловим [г] сприяла поширенню вимови проривного звука замість [г] під впливом російської мови в умовах двомовності. Цьому допомагало й те, що літера для позначення різних звуків – російського й українського – є однаковою.

Таким чином, грубе втручання в мову через правопис призвело до зрушень у фонологічній системі. Проте не тільки у фонологічній. Вилучення ґ потягло за собою зникнення цілого морфонологічного ряду: проривний /ґ / альтернує з африкатою /ʒʹ/ або африкатою /ǯ/. Нові редакції правопису повернули літеру ґ в українську абетку, намагаються регламентувати вживання відповідного звука. Відновлення літери і відповідно звука мало би зумовити і функціонування морфонологічних змін у певних лексемах. Однак навіть у мовленні тих осіб, які виявили велику прихильність до реабілітації „дискримінованої" літери, цього не спостерігаємо. Не зафіксовано такого морфонологічного явища і в мовленні ЗМІ. Наприклад, у газетах „За Вільну Україну", „Поступ", тижневику „ПіК" та ряду інших видань послідовно вживається літера ґ на позначення відповідного звука, але ніколи не відображається зміна /ґ/ – /ʒʹ/ при утворенні відмінкових форм таких іменників, як дзиґа, мамалиґа, зиґзаґ, ґерлиґа, хуґа, фіґа, кваґа тощо. Отож читаємо у газеті „Поступ": „мистецьке об'єднання у Львові „Дзиґа"... завдяки „Дзизі" мають можливість ознайомитися з працями молодих художників" [13; 8]. Тим самим витворюється нова альтернаційна пара: проривна фонема /ґ / чергується зі щілинною /зʹ/ на відміну від властивої українській мові пари, яку складають проривний /ґ/ і африката /ʒʹ/.

Альтернаційний ряд /ґ/ - /ʒʹ/ - /ǯ/, вилучений з української літературної мови, ніколи не зникав з мовлення старшого покоління – мешканців західних областей України, про що свідчать відповідні записи. Зафіксований він і в діалектному мовленні, зокрема в гуцульських, закарпатських говірках. У діалектах це чергування виявлено на значно ширшому лексичному матеріалі. Наприклад, зафіксовані форми: дзидзі, мамалидзі, ґерлидзі і ґирлидзі. До цих лексем можна додати цілий ряд інших: ломаґа (палиця, зламана суха гілляка) – ломадзі і похідний збірний іменник ломаджі [ 4; 114]; ґлєґ (вміст шлунка маленького теляти, яким підквашують молоко) – ґлєдзі – і похідне дієслово ґлєджіти (робити сир за допомогою ґлєґу) [4; 53]; бадоґа (бляха, бляшаний посуд) – бадодзі [4; 20]; штеґа (лісова стежка, просіка) – штедзі [4; 220] тощо.

На Гуцульщині виникло прізвище Здоровеґа (відповідно змінюємо - Здороведзі). У літературній мові в цьому прізвищі не відновлено літери (і звука) ґ. Цікаво відмітити, що мовці, які намагаються вживати звук [ґ], спроможні послідовно казати Здоровеґа, Здоровеґою і т.д., але форма Здороведзі викликає значні труднощі.

Таким чином, мусимо констатувати, що морфонологічне чергування /ґ/ - /ʒʹ/ - /ǯ/, на відміну від говірок, не функціонує в українському літературному мовленні. Такий його занепад не можна вважати природним, оскільки спричинений був не внутрішнім розвитком мовної системи, а втручанням у неї ззовні, вилученням ґ, а також намаганням відсунути на периферію дзвінкі африкати дз , дж, які належать до історичних рис української фонологічної системи.

Позамовні чинники могли також впливати безпосередньо на морфонологічні явища, звужуючи їх сферу дії через вилучення деяких лексем з-під впливу певних чергувань або через активізацію інших фонемних змін, часто нетипових для української мови. Яскравим прикладом такого впливу є зміни, що сталися у відмінюванні деяких прізвищ, а також в утворенні похідних лексем від географічних назв, організацій тощо.

Прізвища тісно пов'язані з національним походженням людини, з одного боку, а з іншого – з правовою сферою, оскільки прізвище (як і особове ім'я) є юридично зафіксованим словом, за допомогою якого здійснюється, як кажуть фахівці, легалізація особи. Підміна навіть однієї літери викликає серйозні юридичні ускладнення. Усе це і пояснює те, що той чи інший суспільний статус мови, функціонування – або ні – мови в правовій сфері відбивається на прізвищах, їх фонемному складі, особливостях відмінювання. Тим паче, що і сам носій прізвища нерідко свідомо обирає чи відкидає певні фонетико-граматичні форми, наголосові структури. Взяти хоча б наголошення власних особових назв. Багато носіїв таких прізвищ, як Кова'ль, Співа'к, Кучма', Горба'ль, Кома'р тощо, свідомо переносять наголос на перший склад, щоб відрізнити свої прізвища від відповідних апелятивів, які існують у мові. Одні з цих наголосів відкинуті (хоч окремі носії прізвищ їх і далі відстоюють), інші – узаконені нормою вживання, наприклад, Ку'чма, Спі'вак.

Ставлення до свого прізвища тісно пов'язане з суспільно-історичними чинниками. „Непрестижність" мови, українського походження, створені певними суспільними умовами, державною політикою досить часто реалізовувалася у свідомій відмові від своїх коренів, що часто можна було здійснити за допомогою невеличких змін у фонемній структурі прізвища. Прикладів таких модифікацій можна навести безліч: Драгоман – Драгоманов, Чайківський – Чайковський, Копиця – Капіца, Макуха – Миклуха, Вовк – Волков (Федір Вовк – видатний антрополог), Лозов'яга – Лозов'ягін, Глібів – Глібов, Свердло – Свердлов. Тому, що такі зміни були масовими і торкалися не тільки інтелігенції, а й інших верств населення, знаходимо немало підтверджень і в наукових працях, і в художній літературі. Цей процес яскраво відобразив Микола Куліш у п'єсі „Мина Мазайло", в якій головний герой для того, щоб досягти вищих щаблів кар'єри, вирішує змінити прізвище на Мазєнін (зауважимо, що дія комедії відбувається у розпалі „українізації" в 20-х роках XX ст.). Свідчення такої зміни знаходимо у книзі В.Ілліча-Світича „Далекосхідна Україна", виданій у 1905 році, в якій йдеться про Зелений Клин на Далекому Сході, поселенці якого в основному були українцями: „Засновники торгових фірм вирішували приховати своє походження, цуралися своєї національності, якщо не змінювали, то хоч би спотворювали свої прізвища, внаслідок чого на магазинних вивісках Павлюк, наприклад, перетворювався на Павлюкова, Рябошапка та Рябокінь на Рябошапкіна та Рябоконєва тощо" [16; 9]. З модифікацією прізвищ пов'язували комерційний успіх, кар'єру. Така зміна прізвищ і з тих самих міркувань часом відбувалася і в інших країнах. Як приклад, наведемо зміну прізвища вихідцем з Галичини Адамовичем в Англії на Адамс (внук цієї людини – творець білля „Про права" в Конституції США).

Loading...

 
 

Цікаве