WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Стійкі народні порівняння на позначення зовнішності людини: лінгвокраїнознавчий аспект - Реферат

Стійкі народні порівняння на позначення зовнішності людини: лінгвокраїнознавчий аспект - Реферат

мокрий / замерзлий

На зовнішній вигляд людини впливали такі природні чинники, як мороз, сніг, дощ. Людина, яка змокла, насамперед асоціюється із тваринами: обмок як вовк (шуляк), змокнув яквовк,мокрий як жаба (миш, кіт, курка), обмоклий як курка, а ще – мокрий як зюзя (хлющ,флік). Про дуже замерзлу людину казали: змерз як березова брунька,змерз як качан (кочан), холодний як крига, загрівся (нагрівся) як циган у в'ятері (в неретку, під ятером),синій (посинів) як той (курячий) пуп, позеленівяк пуп, посинів як печінка. Закоцюблу, перемерзлу людину порівнювали із жабою, мухою, куркою, собакою, хортом, щеням, цуциком: холодний (посинів) як жаба, змерз як муха в зимі (курка надощ),змерз (обмерз) як собака (пес) взимку, труситься як Сірко вдощ (мокре щеня), дриготить як зимою хорт, замерз (змерз) як (голодний) цуцик.

Аналізовані стійкі народні порівняння характеризують такі ознаки, як колір, форму, якість, розмір. Яскраво і повно народ описує красу та потворність зовнішності людини, що засвідчено найбільшою кількістю порівнянь. Серед інших ознак – колірну ознаку частіше містять порівняння з назвами тварин, птахів, рослин, предметів. Менш продуктивним типом означень на позначення кольору є зіставлення з назвами людей, абстрактними поняттями. Зовнішній вигляд людини найкраще описувати через характеристику її частин тіла. Серед соматизмів найбільш часто натрапляємо на опис голови, волосся, обличчя. Стійкі народні сполуки характеризують як позитивні, так і негативні ознаки зовнішності, але більше засвідчено негативних. Проте більша частина порівнянь із негативним значенням звучить з легкою іронією, позначена народним гумором, що свідчить про незлобливість українців, їх добродушність, толерантність.

Дослідивши стійкі народні порівняння на позначення зовнішності людини, можемо стверджувати, що їхня національно-культурна специфіка відображена по-різному: 1) комплексно, усіма своїми ідіоматичними значеннями (наприклад, використанням стійких мовних одиниць для позначення понять "красивий/потворний зовнішньо); 2) одиницями свого складу (тобто до структури багатьох фразеологізмів входять лексеми, які потребують додаткового лінгвокраїнознавчого коментаря в іншомовній аудиторії, наприклад: калина, журавель, макітра, постоли та ін.); 3) своїми прототипами (оскільки відображають звичаї, свята, деталі побуту українців).

Українці в порівняннях дуже влучно передають оцінні характеристики певних істот чи предметів, які стають своєрідними оцінними еталонами української лінгвокультурної спільноти. Серед еталонів можемо виділити 10 тематичних груп об'єктів порівнянь. Це назви тварин, птахів, рослин, людей, явищ природи, предметів, грошових одиниць, одиниць виміру, назв міст і природних об'єктів, абстрактних понять. Найбільш чисельними семантичними типами об'єктів є назви предметів (98), людей (56) та тварин (54).

Наприклад серед тематичної групи "назви предметів" можна виділити ряд підгруп, наприклад, назви одягу, взуття, засобів пересування, знарядь праці та ін. Окремою групою можна назвати господарські об'єкти, такі як копиця сіна, горохова копиця, опудало тощо, порівняння з якими свідчить про фантазію українського народу. Різноманітний тваринний світ у порівняннях здебільшого представлений свійськими тваринами. Вони жили ближче до людей, люди мали змогу вивчити особливості їхньої поведінки і вдало перенести їх на вигляд і вдачу людей (наприклад, свиня – негарна, брудна, бридка; лебідка – вродлива; собака – худий, некрасивий, кіт – повний, малорослий).

Цікавим матеріалом з погляду лінгвокраїнознавства є зіставні об'єкти – назви рослин, бо серед них трапляються такі, які характерні лише для певного регіону, наприклад, смерічка (Карпати). Використовуються діалектні назви: цвик (буряк), Львівська обл., лузан (горіх) – Харківська обл., чічка (квітка) – Івано-Франківська обл. тощо.

Більшість погодних явищ та природних об'єктів уживаються у порівняннях із зовнішністю людини, що свідчить про любов до навколишнього світу, просторову уяву людей, які придумували такі порівняння.

Порівняння із міфологічними особами і героями засвідчені переважно з негативною характеристикою. Проаналізувавши цю групу об'єктів порівнянь, можна виділити найчастіше вживані лексеми: відьма, чорт та дідько.

Серед менш численних груп об'єктів порівнянь виділимо ті, які мають найбільшу народознавчу цінність. Це зокрема назви грошових знаків (наприклад: грош, шаг).

Звичайно, український народ хоче бачити ідеал людини – і фізичний, і духовний. Тому й так ніжно опоетизовує дівочу вроду, струнку поставу, ясні очі, рум'яні щічки, білу шкіру, чорні коси, юнацьку силу, здоров'я, міцний дух. Деякі порівняння виростають до символів, наприклад: гарна як калина, очі як терен, як з горіха зерня та ін.

Серед інших семантичних типів об'єктів порівнянь специфічно-національними є власні імена, назви історичних діячів та героїв народного епосу, міфологічних істот. Засвідчено багато лексем розмовно-просторічних, діалектних, місцевих. У "Словнику стійких народних порівнянь" у таких випадках є примітка, звідки взято вислів, з якої області України.

Аналіз семантичних типів об'єктів порівнянь свідчить про надзвичайну різноманітність асоціацій і паралелей, які виникають в українського народу при описі зовнішнього вигляду людини. Формування уявлень про зовнішність людини відбувається під впливом реалій навколишнього світу, характерних для певної території і культури.

Щодо суб'єктів порівняння, не можна стверджувати, які саме частини людської зовнішності є у складі порівнянь найчастіше. Однаково представлені загальний зовнішній вигляд (краса, статура, зріст, тілобудова та ін.) і окремі соматизми (голова, руки, ноги тощо).

Більшість порівнянь, в яких описано зовнішній вигляд, відображають певну опозицію: гарний/негарний; охайний/неохайний; схожий/несхожий, високий/низький; повний/худий та ін. При цьому український народ виявляє велику спостережливість, обираючи об'єкт для зіставлення у навколишньому рослинному і тваринному світі, особливо серед свійських тварин, предметів побуту, знарядь праці.

Велика увага зосереджена на обличчі, але якщо волосся, очі, губи описують мило, приємно, то більшість інших частин обличчя – жартівливо й іронічно саме через їх неправильну, недосконалу форму. Водночас простежуємо тактовність в означенні багатьох негативних проявів зовнішності. Сама ж людина крізь призму порівнянь є частиною великої і різноманітної образної картини світу, створеної українським народом.

Література

  1. Бао Хун. Национально-культурная специфика фразеологизмов в русском и китайском языках / Фразеология в контексте культуры. М., 1999. С. 303-312.

  2. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура: Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. М., 1990.

  3. Гак В.Г. Национально-культурная специфика меронимических фразеологизмов / Фразеология в контексте культуры. М., 1999. С.260-270.

  4. Даниленко Л. Українська та чеська фразеологія в контексті етнічної культури // Мовознавство. Третій міжнародний конгрес україністів 26-29 серпня 1996р. Х., 1996. С. 201-212.

  5. Онкович Г. В. Українознавство і лінгводидактика. К., 1997.

  6. Ягер И. Лингвострановедческое комментирование культурного компонента русских фразеологизмов / Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. М., 1979. С. 160-169.

  7. Українська мова: Енциклопедія / Ред. кол.: В.М. Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. К., 2000.

  8. Юрченко О.С., Івченко А.О. Словник стійких народних порівнянь. Х., 1993.

Loading...

 
 

Цікаве