Реферат на тему:
Адаптація давньоболгаризмів у сучасній українській літературній мові
Розуміння адаптування давньоболгарської писемності й мови в Київській та Московській Русі починається з констатації факту їхнього перенесення з одного мовного середовища в інше. Cучасна українська мова завдячує кількістю давньоболгарських слів контактам між давньоболгарською і давньосхіднослов'янською мовами, що розпочались у Х ст. і зміцнювались упродовж наступних століть. Саме з давньосхіднослов'янської мови бере свій початок мова української народності та українська національна мова.
Про адаптування іншомовних елементів у системі певної мови йдеться в різних дослідженнях, хоча термінологічне вживання цього слова не скрізь є постулатом. Використовують ще такі вирази, як "асиміляція", "акультуризація", "інтерференція", "інтеграція", "дифузія", які мають у різних дослідників різний зміст або ж відбивають різні сторони одного і того ж явища чи різні етапи одного процесу. Коли йдеться про мовну адаптацію, зазвичай мається на увазі реалізація певних елементів мови, що запозичує (їх називають "моделлю") у "репліці" мови, яка приймає. Поступове проникнення елементів живої мови давньоруських авторів і заміна давньоболгарських мовних елементів давньосхіднослов'янськими називають часто "зросійщенням" чи "русифікацією" давньоболгарської мови.
У даному дослідженні під адаптацією розуміємо зміни, які виникли в давньоболгарських словах в умовах їхнього функціонування в східнослов'янському мовному контексті.
Адаптація представлена на різних мовних рівнях. Вона виявляється в тому, що давньоболгарські лексичні одиниці, які набули поширення, рано включилися у процеси змін, які відбувалися як у давньосхіднослов'янській мові, так і в давньоукраїнській. У давньоболгарських словах також відбуваються різноманітні зміни. Так, наприклад, давньоболгаризм ОСВќЩЕНHњ у результаті давньосхіднослов'янської заміни носових ще в давньослов'янський період змінюється на ОСВЯЩЕНИЕ.
Адаптація – це процес, який торкається запозиченої лексики. Спільні історичні зміни в мові позначаються як на питомих словах, які розвиваються, зазнаючи впливу запозичень, так і на новостворених питомих словах, що мають риси, які відповідповідають рівню розвитку мови на даному етапі. Змін зазнають також і запозичені слова, які з плином часу потрапляють під вплив закономірних змін у фонетиці й морфології. У лексиці української мови можемо хронологічно виділити два етапи адаптування запозиченої давньоболгарської лексики.
Перший етап – це давньосхіднослов'янський період розвитку української мови, протягом якого відбуваються спільні для східнослов'янських мов зміни, а саме: занепад редукованих голосних у слабкій позиції та їх вокалізація у сильній. Наприклад, СЛАДОКЪ зам. СЛАДЪКЪ, ПРИШЕЛЕЦЬ зам. ПРИШЬЛЬЦЬ; ВОСКРЕШЕНИЕ зам. ВЪСКРЭШЕНHњ та ін. Сполучення редукованих голосних зі складотворним приголосним мають вигляд ДЕРЗОСТЬ зам. ДРЬЗОСТЬ, ВЕРТЕП зам. ВРЪТЪПЪ та ін.
Вимова Э як [е] відбивається на вживанні –РЕ- , -ЛЕ- між приголосними, напр., ВРЕМќ зам. ВРЭМќ, ПРЕЖЕ зам. ПРЭЖДЕ, ВЛЕЩИ зам. ВЛЭЩИ. Ця вимова виявляється в пізнішому написанні префікса ПРЭ- як ПРЕ-, наприклад, протягом XVI – XVII ст. і ХХ ст. – ПРЕМНОГИИ, ПРЕМУДРОСТЬ, ПРЕСВЯТЫИ і Премногий, Премудрiсть, Пресвятий.
Давнішу східнослов'янську зміну – деназалізацію носових голосних – починають позначати графічно. Це видно з написання -№ (y) й –А (-Я) на місці давньоболгарських носових голосних, наприклад, ПРЕМУДРИИ зам. ПРЭМ™ДРЬ, МУЧЕНИКЪ зам. М™ЧЕНHКЪ, СВЯЩЕННЪИ та ін. З плином часу це стає нормою і може вважатися першим етапом адаптування давньоболгарської лексики на давньосхіднослов'янському ґрунті.
Протягом XIV – XVII ст. у фонетиці української мови відбуваються істотні зміни, але, як свідчать писемні пам'ятки, вони рідко позначаються на письмі. Інформативно перерахуємо найважливіші фонетичні зміни, які відбулися в українській мові:
Перехід О > [I] у закритому складі.
Перехід Е > [I] у закритому складі.
Зміна Э > [I].
Злиття етимологічних Ы, H в [и].
Асиміляція jм'якими приголосними та їхнє подовження.
Зміна [Е] > [А] у закінченнях іменників середнього роду.
Втрата И на початку слова.
Перехід (редукція) Л – В.
Перехід (редукція) У – В.
Прогресивна асиміляція у суфіксах –ЬСКЪ > -СЬК-.
Отвердіння Р перед приголосним і в кінці слова.
Отвердіння Ж, Ч, Ш, Ц. Ц може бути і м'яким, наприклад, у суфіксах.
Протеза.
Метатеза.
Спрощення в групах приголосних.
Асиміляція.
Дисиміляція.
Злиття прийменників-префіксів СЪ-, ИЗ-, ВЪЗ- в один прийменник-префікс з варіантами с-, з-, зi-, iз-.
Ці зміни протягом ХVI – ХVII ст. у писемній формі послідовно не позначаються. Так, наприклад, натрапляємо на: ПРАВОСТЬ, ПОХОТЬ, ИЗХОДЪ, МОЛЕНІЕ, БЕЗВЭРІЕ, ВЭЩАНІЕ, ИЗВЭШАТИ, ИЗВОЛЕНІЕ, ВЪСХОДЪ, ВЪСПОМИНАНИЕ, ВОСПОМИНАНИЕ, ВОЗДВИЖЕНИЕ, ВЪЗБРАНИТИ, ПРЕСВЭТЛИИ, ПРЕЛЮБОДЭИ, СОШЕСТВІЕ, СОЧЕТАВАТИ, РОЖДЕСТВО, ПРАЗДНИКЪ, Н™ЖДА, С™ПОСТАТЪ, СЪЧИНќТИСќ та ін. Часто це стосується давніших змін. Цей факт є переконливим доказом сили давньоболгарського літературно-мовного впливу на українських землях до середини ХVII ст. Водночас у ССУМ II знаходимо дані про відображення в зародковій стадії деяких фонетичних змін, які відбулися в мові українського народу, зокрема:
1. Зміна префіксів ВЪЗ-/ВЪЗ-/ВОЗ-/ВОС-: ВСПОМИНАТИ, СПОМИНАТИ (і ВЪСПОМИНАТИ, ВОСПОМИНАТИ).
2. Імовірна асиміляція j у закінченні попереднього приголосного, все ще не подовженого; зміна [Е] в [А] у закінченні: СКОНЧАНЕ (і СКОНЧАНІЕ), СКАЗАНЕ (і СКАЗАНІЕ), СЛУЖЕНЕ (і СЛУЖЕНІЕ), СЛЫШАНЕ, СЛЫШАНќ (і СЛЫШАНІЕ), ГОНЭНЯ (і ГОНЕНІЕ). Ці приклади є найчисленнішими.
3. Перехід У – В: №СХОТЭТИ (і ВЪСХОТЭТИ, ВОСХОТЭТИ).
4. Зміна Э > [I]: ГРИХЪ (і ГРЭХЪ, ГРЕХЪ).
5. М'який [Ц] у суфіксі: ДЕСНИЦЯ (і ДЕСНИЦА), БАГРќНИЦќ (і БАГРЯНИЦА, БАГРќНИЦА).
6. Злиття Ы з И: ВЛАДЫКА (і ВЛАДИКА).
7. Спрощення в групах приголосних: ВЛАДЫЧСТВО, ВЛАДЫЦСТВО (і ВЛАДЫЧЕСТВО) .
Систематизовано подаємо зміни у фонетичному вигляді давньоболгарських слів, які можна побачити у ХХ ст.
А. Зміни в системі голосних
1. Азамість ќ
ГРќСТH – Грясти,
ОСВќЩЕНHњ – Освячення,
ПРЧќСТHњ – Причастя
2. У замість ™
ВЪСКРЬСН™ТH – Воскреснути,
П™ЧНА – Пучина,
Р™КОПСАНHњ – Рукописання
3. Озамість Ъ
ВЪСКРЬСАТH – Воскресати, ЛЪБЬНЪ – Лобний,
ВЪЗДУХЪ – Воздух
4. Езамість Ь
ПРHЧЬТЬНHКЪ – Причетник,
ПРHШЬЛЬЦЬ – Пришелець,
ВРЬТЪПЪ – Вертеп
5. Iзамість О
ПОЗНАНHњ — Пiзнання, ПОДЪНЕБЕСЬНЪ — Пiднебесний
ГРЪДОСТЬ — Гордiсть, ДОБРОСТЬ — Добрiсть
6. I замість Е
ВЪСКРЬСЕНHњ — Воскресiння, ГОНњНHњ — Гонiння,
КЕСАРњВЪ — Кесарiв,
ПОГРЕБЕНHњ — Погребiння
7. Iзамість Э
ВЭНЬЧАТH — Вiнчати, ПОБЭДА — Побiда,
ГОВЭНHњ — Говiння, ВЕЛЭНHњ — Велiння,
ЗАПУСТЭНHњ — Запустiння
8. Азамість Е в закінченнях іменників середнього роду.
ТВОРњНHњ — Творiння, ПОСЪЛАНHњ — Послання
СЛАВОСЛОВHњ — Славослов'я
9. Випадіння початкового H
HСПОВЭДЬ – Сповiдь; HСПОВЭДАНHњ – Сповiдання
Б. Зміни в системі приголосних
1. За ознакою"твердість – м'якість"
HСПЫТЬ – Iспит, КЛЮЧАРЬ – Ключар, СТРАЖЬ – Страж,
М™ЧЕНHЦА – Мучениця та ін.
2. За ознакою"дзвінкість – глухість"
ОТЪКРОВЕНHњ – Одкровення
3. Подовжені м'які приголосні через асиміляцію ј – у закінченні
БЕСЪНHњ – Безсоння, БЛАГОСЛОВЕНHњ – Благословення,
БРАТHЯ – Браття, ВЕЛЧАНHњ – Величання
4. Асиміляція
ЖРЬЧЬСКЪ – Жрецький, ВЛАДЫЧЬСТВО – Владицтво, М™ЧЕНHЧЬСКЪ – Мученицький, ПРОРОЧЬСТВО – Пророцтво
5. Дисиміляція
КРЬСТHТH – Хрестити
6. Спрощення в групах приголосних
МЬСТЬНHКЪ – Месник, ДОБЛњСТЬНЪ – Доблесний,
ПРАЗДЬНОВАТH – Празнувати
7. Зміна Л – В, У – В
ВЬЗќТHњ – Взяття, Узяття, ВЪКУСHТH – Вкусити, Укусити, ВЪЗОРЪ – Взiр, Узiр, НЕУГАСМЪ – Невгасимий,
ПОУЧЕНHњ – Поучення, Повчання;
ПОЛУНОЩЬ – Пiвнiч, СТЛЪПОТВОРњНHњ – Стовпотворiння
8. Метатеза
ПАКОСТЬНHКЪ – Капосник
9. Протеза
ОТЪЛ™ЧЕНHњ — Вiдлучення, ОТЪПУСТHТH — Вiдпустити, ОТЪРHН™ТH — Вiдринути
Можемо зробити висновок, що в сучасній українській мові давньоболгарські слова значно краще адаптовані, ніж у російській, зокрема там, де цього не допускає літературна норма, чи в болгарській мові, де давньоболгарське мовне багатство перебуває у своєму рідному середовищі. Слід брати до уваги адаптацію давньоболгаризмів в українській мові, оскільки відмінності в правописі і фонетичному складі цих слів можуть ускладнити визначення їхнього походження.
Література
СС – Старославянский словарь (по рукописям Х–ХI вв.). Под ред. Р. М. Цейтлин, Р. Вечерки и Э. Благовой. М., 1991.
ССУМ I – Словник староукраїнської мови ХIV – ХV вв. Т. 1 - 2. К., 1978.
ССУМ II – Словник староукраїнської мови ХVI – першої половини ХVII вв. Вип. 1– 8. Львiв, 1994 2001.
ССРЛЯ – Словарь современного русского литературного языка. Т. 1-17. М.-Л., 1950 -1965.