WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема авторизованої оцінки у мовленні: культурологічний аспект - Реферат

Проблема авторизованої оцінки у мовленні: культурологічний аспект - Реферат

В основі авторизованої оцінної рамки лежать суб'єкт авторизації (S), об'єкт авторизації (О), авторизоване (оцінне) ставлення (авторизована характеристика) (а). У мовленні авторизований предикат (а) може бути представлений по-різному: як спеціалізованими оцінними словами (добре, погано, подобатися, поважати, засуджувати тощо), так і семантикою висловлення в цілому.

Крім того, в модальну рамку авторизації входить, як правило, імпліцитно, шкала оцінок та стереотипів, на які орієнтована авторизована оцінка в соціальних уявленнях мовців, пор.: Який цікавий роман! Такого типу висловлення є зрозумілими для адресата, оскільки співрозмовники мають спільне уявлення про те, що роман цікавий.

Усі ці компоненти авторизованої структури деякою мірою відповідають компонентам оцінки в логічному аспекті (про суб'єкт, предмет та підставу оцінки, за Івіним). Однак у мовних структурах, зокрема у реченнях-висловленнях, авторизована оцінна структура побудована значно складніше та включає в себе ще ряд компонентів. Так, суб'єкт та об'єкт авторизованої оцінки часто з'єднуються аксіологічними предикатами, у першу чергу, предикатами думки, сприйняття (вважати, думати, здаватися, оцінювати, розцінювати), які вказують на наявність суб'єкта-авторизатора.

Авторизоване оцінне висловлення може містити і факультативні елементи: мотивацію оцінок, кваліфікатори, різні засоби інтенсифікації оцінного значення тощо.

У процесі оцінно-кваліфікуючої діяльності, як уже зазначалося, тісно переплітаються об'єктивні та суб'єктивні фактори. Відображення позамовної діяльності є невіддільним від мовця. Дослідження авторизованих оцінних суджень у логіко-семантичному аспекті показують, що авторизована оцінка обумовлена суб'єктивними поглядами, інтересами, смаками (соціальними, етичними, естетичними) мовця або певної частини суспільства. Виділення суб'єкта оцінки потребує відмежування суб'єкта (мовця). Суб'єкт авторизованої оцінки не завжди ідентичний із суб'єктом-мовцем, тобто із прагматичним суб'єктом. Наприклад: По думці етимологів, фонетика стала вже не тільки джерелом атеїзму, соціалізму і т. ін., але також розсадником усякої демократії (І. Франко). Як бачимо, в даному контексті суб'єктом негативної оцінки виступає один з актантів, а не прагматичний суб'єкт. Тут фіксуємо кваліфікацію об'єкта дійсності суб'єктом оцінки – негативна оцінка виражена експліцитно, однак це не означає, що мовець також оцінює об'єкт дійсності як "поганий". Оцінка прагматичного суб'єкта, мовця, можливо, протилежна оцінці, вираженій у наведеному тексті. Прагнення мовця відмежуватися від оцінки, що належить суб'єкту оцінки, підтверджується компонентом по думці... Якщо оцінка певного об'єкта дійсності, що належить суб'єктові оцінки, експліцитна, то оцінка, що належить прагматичному суб'єкту (мовцеві), імпліцитна.

Проте суб'єкт авторизованої оцінки досить часто збігається з прагматичним суб'єктом, мовцем. Наприклад: Я певна, мій коханий – найкращий за всіх (Ірина Вільде). Суб'єктом оцінки тут виступає актант, від якого ведеться оповідь. Експліцитний актант (я певна) виражений 1-ою особою. Отже, речення з експліцитним суб'єктом – 1-ою особою – володіють властивістю самоверифікуватися, тобто такі речення є істинними у кожному висловлюванні. Пор.: 1. Я стверджую, що він негідник. 2. Негідник він. Якщо значення предиката у першому прикладі істинне (негативна оцінка об'єкта дійсності) завдяки перформативному дієслову "стверджую", то негативна оцінка предиката в другому прикладі може бути істинною чи хибною, оскільки суб'єкт оцінки виражений імпліцитно. Речення з імпліцитно вираженим суб'єктом оцінки – 1-ою особою –припускає варіювання: істинність / хибність оцінки. Наприклад: Чи не здається тобі, що наша кума товстіша стала та огидніша? (Г. Квітка-Основ'яненко). У даному контексті суб'єктом оцінки також є 1-а особа. Компонент чи не здається тобіприпускає в ролі пресуппозиції смисл "мені здається, а як тобі?". Суб'єкт оцінки збігається з автором оповіді. У наведеному прикладі оцінка, дана відправником, тобто тим, хто говорить, відома; оцінка адресата, тобто того, хто слухає, сприймає інформацію, з даного контексту невідома.

Оцінка автора слів може бути протилежною до оцінки прагматичного суб'єкта, напр.: Кажуть люди, що він гордий, а для мене він наймиліший, найніжніший(О. Кобилянська).

В авторизованих питальних реченнях оцінка не належить адресату, якщо суб'єктом оцінки виступає 2-а особа, а містить лише запит про можливу (потенційну, передбачувану) оцінку, напр.: Думаєш, він всьому голова? Позитивна оцінка об'єкта дійсності, що належить 2-ій особі, виражена експліцитно, однак вона не збігається з оцінкою прагматичного суб'єкта, мовця. Оцінне висловлення Думаєш, він всьому голова? припускає смисл Я так не думаю.

Розмежування прагматичного суб'єкта (мовця) та суб'єкта авторизованої оцінки (особи, з точки зору якої дається оцінка), найбільш очевидне у невласне-прямому мовленні, напр..: Про Віталія говорили, що він роботящий хлопець(О. Гончар). Кваліфікація об'єкта дійсності належить суб'єкту оцінки – 3-ій особі, що експлікується дієслівною формою. Позиція прагматичного суб'єкта невідома, ідентичність оцінок, що належать суб'єкту оцінки та прагматичному суб'єкту, не обов'язкова.

Суб'єкт оцінки – 3-я особа є експліцитним за наявності у висловленні займенника, що вказує на приналежність оцінки 3-ій особі, напр.: Між ними нібито є навіть біглі кріпаки з Курщини, які самовільно іменують себе козаками (О. Гончар); На його думку, ви бог (О. Кобилянська).

Таким чином, суб'єктом авторизації (експліцитним чи імпліцитним) є особа (чи частина соціуму, чи соціум в цілому), з точки зору якої виражається ставлення, авторизована оцінка, характеристика повідомлюваного, напр.: А по-моєму, це звичайний собі динозавр культівської доби... (О. Гончар); Участь у збірнику наших кращих молодих письменників уважаю доброю і дуже бажаною (М. Коцюбинський). Суб'єктом-авторизатором у даному випадку є сам мовець. Назвемо таку авторизацію прямою.

Суб'єктом прямої авторизації може бути як окрема особа (індивідуальний суб'єкт), так і сукупність суб'єктів, що утворюють певний соціум. Пор.: По-моєму, актриса дуже талановита – індивідуальний суб'єкт-авторизатор; Ми вважаємо актрису талановитою – суб'єкт-авторизатор "спільної думки" спеціально позначений за допомогою дієслівної форми вважаємо.

Узагальнений суб'єкт-авторизатор може бути виражений експліцитно займенниковими формами (всі, кожен, ніхто, хтосьі под.). Напр.: Всім відомо, що він п'яниця (Розм.); Ніхто вже Вареника не вважав і за чоловіка, а так-таки за самісінького куцого (Панас Мирний). Компоненти всім, ніхто виступають у ролі спеціального показника узагальненості суб'єкта-авторизатора.

Семантика прямої авторизації – це виражена експліцитно оцінка, яку можемо кваліфікувати у такий спосіб: як вважає автор, як уявляє автор, в уяві автора, таким (такою, такими) бачить об'єкт (об'єкти) автор, у сприйнятті автора, так це сприймає автор, так це оцінює автор тощо. Напр.: Отсей брак локального колориту я вважаю доказом того, що повість "Наймичка" написана була перед самою поемою (І. Франко); А я все-таки не вважаю нашої літератури за жебрачку (Леся Українки). В українській мові це також конструкції типу мати за: Ніколи не мала тебе за боягуза (Ірина Вільде).

Другий тип авторизації – так звана непряма авторизація; суб'єктом-авторизатором є не мовець, а особа (особи), про яку йдеться, напр.: Анрі-Жак енергійно, так йому здалося, підвернув стовпа з дороговказом (Ю. Мушкетик); Дуже було йому прикро, що люди його мають за щось, коли він у своїй думці не варт був нічого (Л. Мартович).

Існує декілька визначень об'єкта оцінного судження. Так, О. М. Вольф вважає, що об'єкт оцінки – це особа, предмет чи стан речей, яких стосується оцінка [Вольф 1985]. Н. Д. Арутюнова розширює об'єкт оцінки, вона зазначає, що оцінка може стосуватися не лише предметів (точніше властивостей предметів), оцінюватися можуть також дії, процеси, стани, ситуації, стан речей, факти чи можливості [Арутюнова 1988]. Г. О. Золтова уточнює, що об'єктом оцінки є дія реальна чи потенціальна [Золотова 1998].

Як видно з наведених визначень, найсуттєвішою ознакою об'єкта позитивної чи негативної авторизованої оцінки у власне авторизованих судженнях є здатність об'єкта позначати як конкретний предмет, так і фрагменти реальної дійсності, властивості та відношення, тобто окремі ситуації дійсності.

Таким чином, під терміном "об'єкт оцінки" розуміємо, по-перше, фрагмент реальної дійсності, який оцінюється (предмет оцінки); по-друге, об'єкт оцінки – це компонент семантичної структури оцінного висловлення, який репрезентує фрагмент реальної дійсності, що оцінюється.

Література

  1. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М., 1988. 341с.

  2. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.

  3. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228 с.

  4. Золотова Г. А., Онипенко Н. К., Сидорова М.Ю. Коммуникативная грамматика русского языка. М., 1998. 528 с.

  5. Золотова Г. А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса / Отв. Ред. Ю. Н. Караулов; АН СССР, Ин-т русского языка. М.: Наука, 1988. 439 с.

  6. Колшанский Г. В. Соотношение субъективных и объективных факторов в языке. М.: Наука, 1975. 212 с.

  7. Poldauf I. // Philologia Pragensia. 1963. N 2. S. 7 - 232.

Loading...

 
 

Цікаве