WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Листи Євгена Маланюка до Євгена-Юлія Пеленського. Рік 1931 - Реферат

Листи Євгена Маланюка до Євгена-Юлія Пеленського. Рік 1931 - Реферат

Маю вражіння, що безпечно нічого такого в нашій літературі не має, як не рахувати "Слова" Шевченка й Українки. Чому кульгала ціла наша історія? Чому ґеніяльний Грушевський дав лише архів, а не історію? Думаю, що бракувало історіософічної концепції. Останніми часами в декого з істориків вже виринала ця думка. Терлецький навіть книжку цілу писав (Україна заборолом... перед степовиками), але лише цього року.

Що гірше, в нас не має фільософів, ні у фільософії ні тим менше в літературі. Один Шевченко. Глибина Вашої концепції Степової Еллади ставить Вас поруч Його.

Пишу щиро – Дорогий Маестро!

Хочу написати про "Землю й залізо" дещо. Мені було б дуже цікаво одержати від Вас деякі вияснення: як і коли ви попали на думку цієї прекрасної історичної паралелі? Позатим усе, що напишете мені про цю збірку (як і загалом про свої писання) – буде мало для мене повну вартість.

Сподіваюся, що не відмовите мені.

(Якщо Вам цікаво, то я вже... дещо про нову українську літературу оголошував (в ЛНВ, в "Ділі", в "Н[овому] Часі" й ін[ших].) Може й часом натрапили.)

Ще одна заввага: це вправді до нової збірки не стосується, але – міркую – останні пояснення не конче туди підходили. До речі: "чужих" образів у Вас більше (Тичина, Рильськ[ий], Шевченко а особливо Рільке.) Чи любите поезію Рільке?

[1931. Є.-Ю. Пеленський]

№ 3

23.ІХ. [19]31

Шановний Пане Редакторе!

На превеликий жаль досі ще не маю більшої речі для "Вогнів". Але не трачу надії, що внедовзі надішлю. З гонораром не робіть собі жадних прикростей: Ваш гонорар мені камениці не дасть, а для "Вогнів", певно, кожен грош потрібний.

Мене здивували Ваші, незаслужені мною, слова про "Зем[лю] й Зал[ізо]", бо, правду кажучи, я не є призвичаєний до "відгуку", – пишу завше, як в чорну безодню. Та й книга ця мені в цім, власне, періоді не подобається. Здається недокровною, за-теоретичною, сухою... Вона спізнилася. Взагалі, переживаю тепер свій "небезпечний вік". Трудно жити й творити (цеб-то – квітнути!) в еміґраційнім вазоні, коли часами тратиш просто мовну память.

З охотою поінформую Вас в справі моїх історіософічних пошукувань.

"Степова Еллада" – ідея власна, дійшов до неї інтуїтивно і, одного разу, коли розводився про ню перед п. Бочковськім, він мене здивував, що ця ідея є вже оголошена Herder'ом (1784), здається в "Iden zur Philosophie der Geschichte"... Так що – сталося, як це завжди буває з "самоуками" (я не маю клясичної освіти, бо скінчив реальну школу), що Америка вже була одкрита. Правда Еллада на Україні у Гердера – Futurum, у мене ж це – Plusqumperfectum. Власне майбутнє на Україні – в аспекті моїх історіософічних міркувань – є Рим, як те, що має перебороти її Елладність, до речі – затруту Іраном.

Не знаю, чи наші історики цим цікавилися. З Томашівським, який мене дуже цікавив, познайомився листовно за 2 місяці до його смерти (за смертю – він не відповів мені на останнього листа). Липинському багато завдячую в площині національно-історичної "свідомости", хоч завжди відчував його покаліченість (апольоґія Хмеля й... що гірше! – скоропадщини).

В нашій літературі чуюся досить самотньо, – дуже неприємне почуття часами.

Reiner'а M. Rilke'го – люблю глибоко і інтимно; для мене він – єдине світле, що було в кінці ХІХ століття, коли було так темно і так страшно. Тільки перекладати його ніяк не втну не тільки тому, що слабо знаю німецьку мову, а й тому, що його дійсно трудно перекладати (= дати еквівалєнт ліричного орґанізму). Прекрасно перекладає його – Юрій Липа.

Мені буде дуже приємно прочитати Ваші рядки про "З[емлю] й З[алізо]", коли схочете про ню написати; бо я фактично не маю на ню рецензії (одна – в ЛНВ – була надто гіперболічна, друга в – большевицькім підголоску – "Н[ові] Шл[яхи]" – була надто... нелітературна і надто примітивна).

Чи Ви знаєте п. Іванейка, що друкував в ЛНВ "Вітер"? Мене цікавить, що це за людина.

Радий дуже Вашім листом.

З пошаною Евген Маланюк.

P.S. Ваші слова про Грушевського надзвичайно влучні. Крайній час його і як історика теж здати до архиву. Його "ідеї" є страшні і фатальні (1917-18-19!!!) в наслідках. Як і Драгоманов – він же в більшій мірі – natione Rustus.

№ 4

31.Х.[19]31

Спасибі, що не забуваєте!

Ви не зважайте на мою "чеську акуратність" – я маю досить часу і тому відповідаю в той же день. Я так і гадав, що Ви маєте якісь турботи.

Перед Франком маю той незамолимий гріх, що писав про нього більше ніж читав його. Гріх суто – "наддніпрянський". Одне оправдання, що відчуваю його постать на тлі його часу дуже гостро. Франко – це тема епічної поеми – minimum. Радше –траґедії.

М[іж] и[ншим] щоб не забути: надішліть мені за післяплатою (чи як ліпше?) ту збірку Франка про невтілені образи ("Тату, тату..." ніч, самота, а він каже: "не можу, не маю крови, холону"... не памятаю дослівно), – вірші, може, найстрашнійші в світовій поезії. Колись мені їх на ухо (в-ухо!) читала серед рестораційного галасу Пані Дорошенкова – наша найбільша й найнещасливійша рецитаторка. Вражіння було таке, що мороз ходив по тілі і волосся їжилося.

Отже й – "Кончакової Слави" – уви мені! – не читав. Цитату про Рим – надішліть також – і з літопису, і з Франка.

Проблєма "Риму на Україні" – це є моя стрижньова проблєма, бо Варяги були спробою Рима. Тільки варяги у нас хутко "українізувалися" до такої міри, що точнісінько як селяни українські, поділили маєток між синів. Варяго-римянство = це, властиво, єдиний і універсальний спосіб творення державної конструкції, держ[авної] форми, бо зміст ми маємо (еллінство) і цим змістом наші предки й напихали механізм Російської Імперії. Тільки ж зміст цей і розсадив будинок татарського "царізму".

Що до "Вар[язької] Бал[ади]"... Колись читав її одному "неіскушенному" (і це добре!) і він дуже безпосередньо скрикнув: "добре! але де-ж люде? чому жадної постаті?"

Отже це – фреска. Це – пейзаж, арена, театр майбутніх подій. Як пейзаж, це може й нова річ в нашій літературі. Я українській пейзаж відтворив зовсім... нетрадиційно, з якогось нашого пункту зорення.

В ЛНВ (тільки не знаю коли, чи тепер, чи в ХІІ кн.) має бути початок "Сходу Европи" – там може ще ясніш, ще прозаїчніш, але все про те ж саме, бо, властиво, всі мої речі написані про те саме, навітьніби імтимна й суто лірична "Горобина ніч".

Шкода, що не можу видрукувати "Земну Маддону". Писав до "Черв[оної] Кал[ини]", але навіть не відповіли (!) Гектоґрафувати якось не звик, чомусь соромно. Бо тільки друк дає почуття того, що я зробив щось і воно вже стало окреме: пуповину одрізано. А гектоґраф – це так, як би пустив рукопис межи люде... з кровю... з жилами...

Що до Варшави: так, з нею звязаний міцно. І, певно, це – добре. Між земляків – мені зле завше. Навіть тут вони так денервують, що стараюся бачитися рідко. Бо Ви ж добре знаєте, що то є – "землячок" наш en masse! Радий був би прочитати критичну статтю: такої приємности я ще не мав.

Радий був би побачити Вас, – може колись будете тут. Правдоподібно, коли Бог поможе, літо проведемо десь в Карпатах.

Не забувайте й надалі.

Евген Маланюк.

№ 5

7.ХІ. [19]31.

Шановний Пане Редакторе!

Вашого листа, тому що був він без адреси, дістав через адресов[ий] стіл (бюро) лишень вчора увечері. Спасибі за листа й цитати. Вірші Франка зовсім не на ту тему, хоч по настрою й "нічні", – у нього "діти" = його ненароджені твори. Але не турбуйтесь, я десь знайду. Що до фотоґрафії, то мені здається, що для журналу може "завчасно" (я ще дуже й дуже скромних розмірів літерат!), а для Вас надішлю, тільки мушу замовити, бо зараз не маю.

"Зем[на] Мадд[она]" матиме до 4. арк[ушів] друку. Можна й 3. аркуші. (Можна стиснути). Найхаракт[ерніші] вірші мої це "Напис на книзі віршів", – коли це Вас цікавило. Цікавить мене Ваша стаття. Вибачте, що так коротко пишу.

Спішу Вам відповісти.

З пошаною [підпис].

№ 6

31.ХІІ. [19]31.

Шановний приятелю!

Перш за все дякую за привітання й – хоч запізнено (це так по-українському!) зате гаряче вітаю Вас зі Святами й Новим Роком, що має бути плідним для України.

Оце надсилаю Вам світлину – не дуже відповідну для "письменника", але досить подібну. Тай вибору не було. Збірки, що Ви були її мецентом, – не дістав іще, як рівнож відповіді від "Черв[оної] Калини".

Я маю (ще не переписано на машинці) збірник "Земна Маддона". А те, що друкував (уривок з "Сходу Европи") є частина недокінченої й досі (від 2-х років) поеми. Прийшло мені на думку видати мої більші речі книгою під назвою "Поеми". І може цю книгу було б варто випустити раніш за "Земну Маддону"... Бачите, тут ми з Вами не справимося. Тут треба було б найти мецената такого типу, як той, що видав Олесеві його останню книжку, бо то було б до 5. арк[ушів] друку.

А "Зем[ну] Мад[дону]" може й "кустарно" дало б ся видати, може й "пополам" з Вами... та тільки шкода Ваших грошей й турбот.

Инші народи щасливіші. Махар (чех) оповідав мені, що завжди мав видавця, який не конче розумівся на його творах, але розумів, що ті твори потрібні.

Я навіть вже помирився з такою долею. І тому Ваші листи приймаю зі зворушенням і... подивом – не гнівайтесь...

Коли Ви можете дістати харківського "Комунара" Ч. 351 від 22 грудня 1931, то надішліть мені вирізку, – там є стаття про Сосюру й... про мене, під титулом "Жовта муть".

Дуже цікавий на Вашу статтю. Надішліть б[удь] ласка.

Поза тим – нічого нового.

Не забувайте. Знаєте, що тут був Д[митро] Д[онцов]? Я вперше в житті його бачив, кореспондуючи від 10 років вже... Цікава зустріч.

Ще раз веселих свят.

З пошаною Евген Маланюк.

Література

  1. Вогні. 1932. Ч.10 (19).

  2. Листи Д.Донцова до Є.-Ю.Пеленського (1924-1935). Львівська наукова бібліотека НАН України ім. В. Стефаника. Відділ рукописів. Архів Є.-Ю. Пе-ленського. Ф. 26. П.1.

  3. Лист Є.Маланюка до Є.-Ю.Пеленського від 15. ХІ. 1932 р. ЛНБ НАН України ім. В.Стефаника. Відділ рукописів. Архів Є.-Ю. Пеленського. Ф. 75. П.2.

  4. Маланюк Є. Франко незнаний // Книга спостережень. Проза. Т.1. Торонто, 1962.

 У назві книги збережений правопис Є.Маланюка.

Loading...

 
 

Цікаве