WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → На шляху до модернізму (Іван Франко в пошуках нової комунікації) - Реферат

На шляху до модернізму (Іван Франко в пошуках нової комунікації) - Реферат

А тепер звернемося до ранньої Франкової статті "Література, її завдання і найважніші ціхи": "Вона (література. – М.Л.) повинна при всім реалізмі в описуванні також аналізувати описувані факти, вказувати їх причини, їх конечні наслідки, їх повільний зріст і упадок [...]. Така робота ціхує якнайкраще всю нову реальну літературну школу, втягуючи в літературу і психологію, і медицину та патологію, і ідеологію, і другі науки" [20, т. 26, с. 12] (курсив мій. – М.Л.). Якраз користуючись даними психології і патології, письменник виводить образи деградованого Бовдура, божевільного Готліба, епілептика Барана, досліджуючи способи формування "розчахнутої" свідомості цих персонажів і водночас епатуючи читача. Незримим переходом від натуралізму до нових творчих методів стало звернення до психопатологічних типів (акцентуйованих особистостей), до актуалізації божевільної психіки. Цікаво, що вже в "Бориславських оповіданнях" письменник вдається до естетизації потворного, брутального, тривіального. Можна ствердити, що натуралістичні експерименти І.Франка стали родючим ґрунтом для модерністської комунікації.

Однак починається Франко-прозаїк не з натуралізму, а з "молодечого романтизму" (повість "Петрії і Довбущуки"). Ідеалістична естетика молодого письменника, "алегоризм, символіка, динамізм, з одного боку, й авантюрність, майже демонічна характерність героя, з іншого" [3, с. 305], були прикметними рисами цього твору. Однією з генез Франкового модернізму була його рання романтична творчість. Ідейно-філософське підґрунтя модернізму виводиться саме від романтизму з його надзвичайною особистістю, пориванням у трансцендентність тощо. Погляньмо: першим прозовим твором І.Франка була повість "Петрії і Довбущуки", останнім – друга редакція цього твору. Випадковість? Ні, адже недаремно, як нам здається, в останні роки письменник звертається саме до свого першого –романтичного – твору.

Говорити про домінування модерністської естетики у творчому доробку письменника можна, маючи на увазі період зламу століть, і то не лише ліричну драму "Зів'яле листя" і "Сойчине крило", а й поетичні збірки "Із днів журби" та "Semper tiro", поему "Мойсей" і оповідання "Син Остапа", новелу "Неначе сон" та повість "Великий шум", інші твори. Не будемо вдаватися в детальний аналіз кожного з них. Назвемо лише найосновніші риси естетики І.Франка епохи fin de sicle.

Потяг до містики. Миколі Кучеранюку ("Терен у нозі") привиджується хлопець, який зсувається з дараби в каламуть Черемоша. Згодом він кілька разів бачить руку цього хлопчини, простягнену з-під води. Привиддя врешті-решт скеровує Миколу на праведний шлях.

Пан Субота ("Великий шум") перебуває у стані передчуття смерті, що характерно для символістської естетики. "У результаті рефлексії над почутим з голосу серця виникає уявлення про існування іншого світу" [14, с. 90], – на наближення смерті Суботі натякають символи кривавого ока, четвірки коней, що наближається. Принагідно зауважимо, що останній образ є сталим для поетики І.Франка: він зустрічається також у "Зів'ялому листі", "Похороні", "Перехресних стежках". Щоправда, в кожному з творів має інше смислове та естетичне навантаження.

Повість "Великий шум" загалом відзначається схильністю автора до символізації буття, до оперування символами, що викликають багато асоціацій (природні та соціальні пертурбації, весілля тощо). Тут автор немовби намагається зазирнути "за завісу", побачити "те, що за рогом", а отже охопити трансцендентне, потойбічне.

Імморалізм. Молода невістка ("Неначе сон"), повернувшись із зустрічі з коханцем, потрапляє у лагідні обійми "баби"-свекрухи. Такий епізод (він у творі є кульмінаційним) не вписується у традиційну систему взаємостосунків між невісткою та свекрухою. У творі відсутня загальна ціннісна настанова автора; суддями героїв та їх учинків є інші персонажі, а це веде до втрати всезагальної об'єктивності. Авторське слово лише констатує певний приватний погляд на речі. Пан Субота виправдовує доньку Женю, коли та натякає йому, що стала організатором убивства свого чоловіка. Персонажі оповідань "Батьківщина", "Терен у нозі", "Як Юра Шикманюк брів Черемош" врешті-решт приходять до висновку, що добро і зло – поняття надто складні для людського розуміння, антиномічні, взаємозумовлені і поєднані нероздільно.

Світ, отже, не є "оболонкою", в якій відбуваються усі події. Він не заданий наперед, не є апріорним щодо персонажів та їх учинків і не має чітких морально-етичних регламентацій. Він постає перед персонажами як цілий ґностичний процес, у якому запитання про суттєві проблеми буття переважають над відповідями на них. А це, власне, також є одним із постулатів модернізму. Особливо показовим у цьому сенсі є оповідання "Як Юра Шикманюк брів Черемош". Юра проходить досить складний шлях пізнання добра і зла, так і не з'ясувавши для себе суті цих глобальних проблем. Суперечка двох демонів, які супроводжують його, – Чорного і Білого, – завершується у творі досить характерно: "Поборемось!" Така боротьба – вічна, вона має трансцендентний характер.

Російські літературознавці давно визнають Ф.Достоєвського одним із предтеч екзистенціалізму. І не випадково. Ми ж наважимося ствердити, що й Франко у своїх творчості передбачив окремі положення цієї філософської системи. Власне, це може бути темою окремої розмови. Зараз лише відзначимо: не можна не помітити, що персонажів Франкових оповідань зламу століть (Миколу, Юру ("Терен у нозі"), Юру Шикманюка, Мошка ("Як Юра Шикманюк брів Черемош") характеризує філософська заглибленість, роздуми над суттю власного існування. Причому все це відбувається, знов-таки без апріорних настанов автора. "Закинутість" людини, її самотність, тривога, які й відособлюють її од Всесвіту, – саме такі риси притаманні Миколі Кучеранюку у переломний період його буття на землі: "Але Микола глядів на все те (гори, Черемош, люди коло ріки. – М.Л.) безучасно, немов не з сього світу. Не почував уже туги, не тягло його в далечінь; відколи був певний, що незабаром умре, все окруження зробилося йому чужиною" [20, т. 21, с. 376]. Або: "Микола все був "при смерті", вважав себе чужинцем, відлученим, а все-таки не вмирав. [...] Лиш його неспокій збільшався раз у раз" [20, т.21, с. 377].

Світ як гра ще одна суттєва риса естетики модернізму, що характерна для творчості 1.Франка. Який там міметизм, коли доля і Юри Шикманюка, і Мошка, й усього села ("Як Юра Шикманюк брів Черемош") залежить від гри демонів, які символізують первні добра і зла у світі. Особиста доля Богдана Хмельницького і майбутнє України ("Хмельницький і ворожбит") також визначається ігровим моментом: ворожбою старого діда.

Проблема імморалізму в поетиці І.Франка тісно пов'язана з демонізмом. В оповіданні "Батьківщина" він вгадується за образом повії Киценьки, фатальної жінки; у "Зів'ялому листі" зустрічаємо іншу модифікацію – жінка-вампір [8, с. 382-383]; в оповіданні "Як Юра Шикманюк брів Черемош" демонізм найбільш відвертий і втілює споконвічну антиномію добра і зла у Всесвіті. У моральному вимірі кожна з демонських еманацій неднозначна, амбівалентна. До того ж, незрідка, існування демонізму є виплодом хворобливої уяви, візії, галюцинації персонажа, отже, походить із світу ірреального (так, Рафалович уявляється хворому Баранові антихристом, а візник Годієра ввижається панові Суботі чортом).

С.Павличко у своїй монографії однією з рис модернізму вважає еротизм [16, с. 78-83, 223-229]. У Франковій прозі він поєднаний з проблемами імморалізму. Справжнім еротичним (точніше, панеротичним) флером оповита новела "Неначе сон". Свекруха не осуджує молоду невістку за перелюб, а, навпаки, виправдовує її, бо ж молода жінка, охоплена жагою любовної пристрасті (про це свідчить хоча б її пісня), не може вгамувати її з мужем-"нездарою" (саме так називає "баба" свого сина), і тому має право на побачення з Нестором.

У цьому творі еротика замаскована: проблема сексуальної несумісності подружжя прочитується підтекстом. А от у повісті "Великий шум" І.Франко відверто демонструє сцену пошлюбної ночі. Зрештою, письменник використовує тут схожий прийом – про свої жахливі еротичні переживання доведена до відчаю Женя розповідає у листі до батька, який і стає суддею її учинку (про це вже йшлося вище). Еротизм у повісті має виразне сексопатологічне забарвлення.

Loading...

 
 

Цікаве