WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми українського романтизму в історико-теоретичній спадщині Івана Франка - Реферат

Проблеми українського романтизму в історико-теоретичній спадщині Івана Франка - Реферат

Проте найбільш грунтовно проблеми романтизму розглянуті Франком у одній з кращих історико-літературних статей "Южно-русская литература". На думку вченого, український романтизм не був виразником ідей доби, тобто національного відродження українського народу. У першу чергу національно-визвольні змагання були зв'язані з активізацією української інтелігенції. "Уже на початку ХІХ століття, під впливом Макферсонової "Оссіани", Гердерових "Ідей", і перших кроків слов'янського відродження зароджується свідоме бажання відтворення української національності за допомогою дослідження української історії і народної традиції. Це бажання зустрілося з незгасним бажанням українського дворянства про автономію країни" [12, с. 118-119].

І Франко звертає увагу на неоднорідність українського романтизму. але основні його течії тісно зв'язані з тенденціями в європейських літературах. Серед українських романтиків він називає Амвросія Метлинського, автора вдалих поезій "Думки і пісні", "Сироїжка", "Глек", відзначає виданий Метлинським "Южный русский сборник" (1848). Афанасьєв-Чужбинський написав кілька прекрасних ліричних п'єс: "Скажи мені правду, мій любий козаче", послання до Шевченка "Гарно твоя кобза грає". Часто, відзначає І Франко, українські романтики не тільки перекладали твори західноєвропейських романтиків, але й переспівували їх сюжети. так, Михайло Макаровський, автор поеми "Наталя", наслідує "Германа і Доротес" Гете і "Гарасько" (переробка "Кавказского пленника" Пушкіна). Більш оригінальним, але не вільним від шаржу, був Стефан Олександровський, автор поеми "Вовкулака".

На думку галицького вченого, було ще кілька моментів, зв'язаних з тим, що українська література не мала нормальних умов для розвитку. Тому серед українських романтиків було кілька чоловік, які працювали надто тихо, при житті не публікували нічого або дуже мало і пропустили момент, коли їх праця могла принести найбільшу користь батьківщині. По суті І. Франко говорить про цілу когорту письменників-романтиків втраченого покоління. Їх творчість не могла розвиватися нормально, і це теж не дало можливості нормально розвиватися романтичним тенденціям у нашій літературі. Василь Мова, що опублікував при житті під псевдонімом В. Лиманський один сильний вірш "Козачий кістяк", залишив у рукописах значну кількість поетичних і прозових творів, які до початку ХХ століття не були опублікованими. А. Навроцький, один з членів Кирило-Мефодіївського братства, при житті опублікував тільки два невеликі переклади з Міцкевича, залишив в посмертних паперах масу оригінальних і перекладних творів. Сюди ж вчений відносить і Івана Манжуру, українського етнографа, який тільки перед смертю видав "Сборник интересных произведений" і "Степові мотиви". До поетів-романтиків втраченого покоління вчений зараховує і Якова Щоголева, який виступив в літературі ще в 40-і роки, але прожив все життя в стороні від українського літературного руху і тільки в 70-80-х роках опублікував дві збірки поезій ("Ворскло" і "Слобожанщина"), які свідчать про сильний талант, але разом з тим несуть на собі безсумнівні сліди відчуженості автора від більш живих літературних течій.

Ненормальні умови розвитку української літератури спричинилися, на думку вченого, до того, що романтичні тенденції в українській літературі проявлялися і в 60-70-і роки. До таких проявів критик зараховує і О. Стороженка, який після 1862 року майже цілком замовк, і тільки в його посмертних паперах було знайдено спробу історичного оповідання "Марко Проклятий". Як і О. Стороженка, до поетів "Основи" зараховує І Франко і Степана Руданського, який при житті встиг надрукувати тільки декілька ліричних п'єс, красивих і задушевних. Після передчасної смерті цього поета в його рукописах залишилася маса творів. На романтичний характер цих творів вказувала надзвичайно багата колекція українських народних оповідань і легенд, що передані граціозними віршами, повний переклад чеського "Каледворського рукопису", "Слова о полку Ігоревім", "Війни жаб з мишами" і, накінець, "Іліади". На думку І Франка, переклад "Іліади", хоч і "складений короткими віршами, складом української народної пісні, тим не менше видається дуже вдалим і має цільний характер" [12, с. 134-135].

Для І Франка зрозуміло, що в Галичині романтизм ще в 40-х роках ХІХ століття мав свої певні завоювання, зв'язані з діяльністю "руської трійці", а після смерті Маркіяна Шашкевича з діяльністю його продовжувача Якова Головацького, що видав у 1941 році цікаву збірку галицько-руських народних приказок, а в 1846-47 рр. за допомогою свого брата Івана – альманах "Вінок русинам на обжинки", в якому, крім невідомих досі творів М. Шашкевича, вміщена прекрасна збірка народних загадок, казок та анекдотів та дослідження в галузі археології та етнографії.

Романтичні тенденції бачить І Франко і серед діячів галицького москвофільства: Богдана Дідицького та Івана Гушалевича. Вважаючи Богдана Дідицького талановитим публіцистом, критик цінує його "Історію Руси", що мала немалий вплив на молодь 70-х років, а автор її в один час (1860-1870) був найпопулярнішим письменником Галицької Русі; його цінували навіть як поета, хоча його вірші (поеми "Буй-Тур Всеволод", "Конюший" і багато дрібних творів) скоріше можуть зменшити, ніж збільшити його заслуги. "Іван Гушалевич знайшов славу Галицько-руського солов'я" бездарним, але співучим віршем "Мир вам, браття, всім приносим", що довго було майже національним гімном Галицької Русі, не дивлячись на відсутність в ньому якоїсь ідеї, а часто навіть і смислу" [12, с. 130].

До проблеми романтизму І Франко звертається і в статтях та рецензіях, що присвячені творчості окремих письменників, характеристиці окремих творів. Скажімо, І Франко в українському літературознавстві вперше дав глибокий аналіз балади Л. Боровиковського "Маруся", показавши оригінальність автора у підході до змалювання життя. Цей аналіз показав те, що відрізняє баладу українську від балади "Светлана" Жуковського. В окремих Франкових рецензіях зустрічаємо певні теоретичні думки, які стосуються романтизму як творчого напряму взагалі. "Романтизм у літературі, так само як і якобінізм в політиці, означав перевагу геніальної особи над масою, перевагу генія над талантом і працею, а затим і перевагу проблисків його генія, чуття і ентузіазму над одностайним, але млявим світлом звичайного розуму. Індивідуальність поета стала найвищою властю, виломлювалась з усяких правил і границь суспільних, поезія сталась вітхненням, ясновидінням, чимсь божеським і безсмертним" [9, с. 289-290].

У цьому зв'язку зацікавлює порівняння Шевченкового "Перебенді" з "Імпровізаційним" Міцкевича, в яких Франко бачить "дуже виразну похожість в деяких думках обох поем. Як поет Міцкевич непомірно вищий над товпою звичайних людей, котрі його не розуміють, так само й Шевченків "Перебендя", хоч з неозначеного, космополітичного костюма перебраний в бідну свитину українського сліпця-кобзаря" [9, с. 292].

Як бачимо, І Франко ставить питання про протиставлення у творах романтиків ідеалів особистості і маси. Пізніше радянське літературознавство перенесло аспект протиставлення у іншу площину, а саме на поділ романтизму на революційний та реакційний. Відомий дослідник творчості І Франка А. Войтюк писав: "Певна однобічність поглядів Івана Франка на романтизм у цих висловлюваннях виявилася у тому, що , висунувши на перший план антитезу почуття і розуму, він залишив у тіні проблему співвідношення ідеалу і дійсності, яка є визначальною при характеристиці романтизму, зокрема при його поділі на революційний і реакційний" [2, с. 161].

Сьогодні літературознавча наука остаточно відійшла від штучного поділу романтизму на революційний та реакційний. Не було і не могло бути цього поділу в І. Франка. Обґрунтовані у кінці ХІХ – на початку ХХ століття думки видатного ученого про романтизм досі є актуальними. Висловлені принагідно чи у контексті их ґрунтовних синтетичних студій, ці ідеї є надійним орієнтиром для дослідників українського романтизму.

Література

  1. Вервес Д. Іван Франко і питання українсько-польських літературно-громадських взаємин 70-90-х рр. ХІХ ст. К., 1957.

  2. Войтюк А. Літературознавчі концепції Івана Франка. Львів, 1981.

  3. Грабович Г. До історії української літератури. К., 1997.

  4. Комаринець Т. І. Франко і фольклорна концепція українських романтиків // Українське літературознавство. 1984. № 2.

  5. Комаринець Т. Концепція романтизму в літературознавчих працях Івана Франка// Іван Франко і світова культура. К., 1990.

  6. Фалендиш Л. І. Франко про український романтизм // Радянське літературознавство. 1972. № 2.

  7. Франко І. Задачі і метод історії літератури // Зібр. тв. в 50-ти тт. К., 1984. Т. 41.

  8. Франко І. Література українсько-руська (малоруська) // Зібр. тв. у 50-ти тт. К., 1984. Т. 41.

  9. Франко І. Переднє слово до видання: Шевченко Т. Г. "Перебендя" // Зібр. тв. у 50-ти томах. К., 1980. Т. 27.

  10. Франко І. Тарас Шевченко // Зібр. тв. у 50-ти тт . К., 1984. Т. 41.

  11. Франко І. Теорія і розвій історії літератури // Зібр. тв. у 50-ти тт. К., 1984. Т. 40.

  12. Франко І. Южнорусская литература // Зібр. тв. у 50-ти тт. К., 1984. Т. 41.

Loading...

 
 

Цікаве