WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Інтертекстуальність – автоінтертекстуальність: до постановки питання - Реферат

Інтертекстуальність – автоінтертекстуальність: до постановки питання - Реферат

Проблему автоінтертекстуальності можна простежити у творчому доробоку Юрія Липи – поета і прозаїка, драматурга і перекладача, філософа і публіциста, видатного громадсько-політичного діяча. Автоінтертекстуальність виявляється на рівні "вмонтовування" історіософських, геополітичних і літературознавчих проблем у прозу і поезію митця. Це і визначає внутрішній взаємозв'язок різнопланових текстів Ю. Липи, оскільки основні принципи геополітичного світобачення, що багатоаспектно реалізовані в концептуальних історіософських та публіцистичних працях, вибудовують художній простір його творчості. Єдність основновних аспектів мисленнєвого простору дає підстави говорити про автоінтертекстуальність творів Ю. Липи, що відображено на рівні проектування прото- і метатекстів, оскільки новели, повісті та оповідання з "Нотатників", роман "Козаки в Московії" та три збірки поезій акумулюють основні геополітичні ідеї автора.

У фундаментальних історіософських та публіцистичних працях ("Призначення України", "Чорноморська доктрина", "Розподіл Росії" "Бій за українську літературу" та ін.) митець окреслює "генеральні" (головні) ідеї формування української державницької ідеології та зміст історичного призначення України, обґрунтовує її право на будівництво незалежної держави, вимальовує власне бачення нашої країни в загальносвітовому контексті, наголошує на потребі поглибити культурні зв'язки із Заходом, обговорює напрямні розвитку державної внутрішньої політики, відповідно до цього визначає суспільні завдання української нації, характеризує основні аспекти формування її психологічного типу. Для Ю. Липи Україна є "цілим окремим світом". Метатекстову артикуляцію цієї ідеї знаходимо в романі "Козаки в Московії", один із героїв якого стверджує: "...опорою, проч неба є тільки Земля, альбо отчизна найсолодша" [6, с. 119].

Стрижнем історіософської концепції Ю. Липи є українська раса. Мислитель оперував саме цим поняттям, оскільки воно має ширше значення і більшу історичну протяжність, а "поняття і "нації", і "класи",... це лишень вияви раси, яка їх у собі заключає" [7, с. 103]. Автор визначав расу не лише за антропологічними, а переважно за психологічними і духовними ознаками, наголошуючи, що це є "велика духовна єдність з боку морального, чуттєвого". У праці "Призначення України" він подає таке трактування: "Расою звемо цілість населення, що його духовні прикмети, укриті й явні (як звичаї, мова, властиво мови), а також антропобіологічні риси становлять виразну цілість упродовж часу (історії)" [7, с. 103]. Серед основних аспектів, що характеризують тенденції розвитку української раси та джерела особливостей її ментальності, Ю. Липа виділяє трипільську культуру, еллінський мистецький світогляд і готський військово-адміністративний устрій. У трактаті "Призначення України" автор наголошує, що саме трипільці своєю "невідступністю від обраної лінії, холодністю при невдачах" заклали "підложжя українського характеру" [7, с. 107] і відіграли особливу роль у формуванні моральності української раси, зокрема, вікових хліборобських традицій і внутрішнього укладу села. Художню артикуляцію наведених вище історіософських тез простежуємо на сторінках роману "Козаки в Московії". Описуючи українське село, автор звертає увагу читача "на білий млинок над річкою-срібнотечою, на луки, де попасають добрі коні, на заховані в зелені саду обори, сажі, клуні і комори, на різнокольорові рушники городів, на поля, що блищать яриною проти веселого сонця", на "пахущі світлиці козацького дому" [6, с. 22].

Автоінтертекстуальну діалогічність інформаційного простору Ю. Липи доводить те, що ідея призначення України та її народу пронизує історіософський і художній дискурс автора. У трактаті "Призначення України" мислитель наголошує: "Упадають і підносяться велетенські культури, державні системи, могутні заміри. Український світ з його свідомістю минулого і характером людей є в тім поході. Провидіння дало йому призначення, а уділом одиниці є лиш одно: знати, що і в її житті, як і в житті раси, віра врятує вірних" [7, с. 249]. Метатекстуальним утвердженням наведеної цитати є вірш із символічною для творчості Ю. Липи назвою "Призначення":

Коли прийшла пора і ти дозрів

У муках днів, у боротьбі з собою,

Як образ берегів в імлі, на морі, –

В одній хвилині з'явиться тобі

Твоє призначення і зміст.

То лиш приходить раз, але назавжди.

Не стерти образу цього тобі,

Ти не втечеш, дивись вперед – і знай:

Одно тобі зосталось тільки: жити ним,

І сповнитися ним, воно – від Бога.

Як же ж не вчув призначення свого, –

Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти [5, с. 12]

(виділення моє. – С. К.).

Відтак можемо стверджувати, що Липівські автоінтертекстуальні відповідності знаходять відображення в інтегруванні прототекстів (праці історіософського змісту) у метатексти (прозові та поетичні твори), що дає змогу розпізнати єдність основних аспеків мисленнєвого простору письменника. Уважне вивчення художніх та історіософських творів переконує у виникненні асоціативності між конкретними текстами, що й доводить автоінтертекстуальність інформаційного потоку мислителя.

Література

  1. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Пер. с фр. – Москва, 1989. – 615 с.

  2. Ильин И. Интертекстуальность// Современное зарубежное литературоведение (страны Западной Европы и США): концепции, школы, термины: Энциклопед. справ. – Москва, 1996. – С. 215 – 221.

  3. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог, роман // Вестник Моск. ун-та. Сер. 9: Филология. – 1995. – № 1. – С. 97 – 124.

  4. Кузьмина Н. Интертекст и его роль в процессах эволюции поэтического языка. – Екатеринбург, 1989. – 267 с.

  5. Липа Ю. Вірую: Вибрані вірші; Перевидання за збіркою 1938 р./ Післяслово О. Янчука. – Львів, 2000. – 102 с.

  6. Липа Ю. Козаки в Московії: Історичний роман. Новели. – Львів, 1995.– 455 с.

  7. Липа Ю. Призначення України. – Львів, 1992. – 270 с.

  8. Смирнов И. Порождение интертекста: элементы интертекстуального анализа с примерами из творчества Б.Пастернака. – 2-е изд. – СПб., 1996. – 191 с.

  9. Фатеева Н. Контрапункт интертекстуальности, или Интертекст в мире текстов. – Москва, 2000. – 280 с.

Loading...

 
 

Цікаве