WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Інтертекстуальні виміри міжлітературного діалогу Рільке — Бажан — Стус - Реферат

Інтертекстуальні виміри міжлітературного діалогу Рільке — Бажан — Стус - Реферат

Поодинокі зауваження В. Стуса щодо перекладів з Рільке розкидані в різних листах, де український поет переписує свої переклади, пропонує свої варіанти тощо. Зберігся й окремий дуже великий лист (від 10 жовтня 1975р.), де він подає повний корпус своїх версій "Сонетів до Орфея" з коментарями і міркуваннями. З листа довідуємось, що він передплатив через "Книга-поштою" коментар до поезії Рільке, який вийшов у Москві, але – марно, довелося багато темних місць перекладати навпомацки: "Переклав Рільке Сонетів до Орфея понад 40, але чимало – начорно, не так, як хотілося б" [7, с. 82].

В. Стус полемізує з деякими місцями Бажанових перекладів, називає Бажанового Рільке іноді занадто пафосним, оберненим до читача, "немає в ньому Рількової самовистарчальності, самодоволення дуїнського жерця. Хіба ж Бажанові вдасться цей нюансовий дриблінг, ці пів-чвертьтони, ця евфонія..." [6, с. 58]. "Перший сонет дуїнський – чи не найгірший з подачі, – знати острах першопочатку, сліди є від Сільманових шукань. [...]. Думаю, другий катрен сонету в мене ближчий до Рільке, ніж у Бажана, котрий надто довільно повівся з текстом.

У шостому я чую померлу (а не -их). Крім того, я чую так: "Страву померлій дарма покладати: і молоко вона знайде і хліб". Бажан робить це цілком інакше. Хоч у Рільке таки: "die Toten zieht's"" [6, с. 59]. Однак це були зауваження творчої особистості, фахівця, без тіні заздрощів. Про це свідчать його слова: "Читаючи переклади віршів, оригінали яких я призабув, і, звіряючись із різними рівнями пам'яті, кажу собі: переклади ці – прекрасні. Читаючи книгу – не згірш за Пастернаків варіянт, але без відльотів того ("краскою карминной в нем набрано: закат, закат, закат")" [6, с. 58]. Називає М. Бажана "найцікавішим із покоління" перекладачів Рільке.

Василь Стус звертався і до поетичних збірок Рільке різних років. Його переклад "Народної пісні" ритмомелодійно й образно ближчий до оригіналу, аніж переклад М. Бажана. Достатньо порівняти першу строфу пісні. У перекладі В. Стуса збережено фактично всі особливості оригіналу: у першому слові наголос не на першому складі, як у Бажана, а як у першоджерелі – не акцентується; у другому та третьому вірші у Бажана два дактилі та хорей, а в Стуса – дактиль і два хореї, що адекватно оригіналові. Свого часу він якось зауважив щодо цього: "Найбільші, як на мене, вади Бажанові – строката мова, що окошилася на стилі ряду поезій, а також його маломузичність (він чує тільки ритми маршових бубнів). От би Бажанові та Тичинене вухо" [6, с. 57].

І, зрозуміло, перебуваючи в неволі, В. Стус не міг не перекласти "Пантеру" – вірш, в якому, як вдало формулює Т. І. Сільман, втілена трагедія втраченої волі [10, с. 35]. Та в цьому вірші є ще одна тема – тема незламності духу полоненої живої істоти, тема внутрішньої свободи за металевими ґратами. З усіх перекладачів найбільше наблизився до оригіналу єдиний В. Стус: у німецькій мові пантера не жіночого, а чоловічого роду, і лише Стус не зупинився перед тим, щоб відкинути пантеру-жінку та замінити її чоловіком-барсом, бо "у вірші Рільке відображена чисто вірильна, чоловіча дика енергія та воля, а не жіноча гнучкість та ніжність пантери української" [3, с. 127]. Саме тому В. Стус волів назвати свій переклад "Барс", увібравши в це слово всю чоловічу силу, мужність, незламність та нескореність. Можна впевнено сказати, що його переклад, хоч і є найбільш конгеніальним оригіналові, виразно носить сліди власне стусівського, перепущеного через його долю, страждання:

Його погляд від мерехтіння прутів

Так втомився, що вже нічого більше не утримує.

Йому видається, ніби прутів – тисячі,

А за тисячами прутів немає світу

[6, с. 443].

Стусівський художній простір – це не клітка у зоопарку, як у Рільке, це – тюрма з її ґратами, які, як справедливо пишуть дослідники, "стали категорією Стусового життя" [10, с. 126]. "Стус зосереджує увагу читача саме на них своїми повторами, які відсутні в оригіналі":

Йому несила втоми подолати

Од миготіння нескінченних "ґрат".

Неначе світ – це "ґрати", "ґрати", "ґрати",

Помножені в очах увістократ

[10, с. 126].

Українське слово "ґрати" має сильнішу конотацію, аніж його російський еквівалент "решетка", асоціюючись з поняттями "в'язниця", "неволя".

Процитована строфа – це психологічний автопортрет перекладача-в'язня, для якого весь зовнішній світ звівся до прутів на вікнах, на воротах. Металеві прути стали категорією Стусового життя. Та в цих же рядках відчутна і та велика воля (der grosse Willen), якої ніхто не може придушити. Стус мав право написати: "Шкода, мій світ є інший від того, в якому жив Рільке" [7, с. 174]. Ці світи – світи Рільке і Стуса – зіставити неможливо. Можна зіставити хіба їх прагнення повністю реалізувати своє призначення.

Отак для Стуса листи, особливо до рідних, в умовах табору й заслання були тим самим, що численні записники й зошити студентських та аспірантських років: все-таки якась гарантія, що збережеться те, чим дихав і жив. "Подекуди вони сприймаються як конспект – з цитатами, посиланнями, рефлексіями з приводу прочитаного" [1, с. 132]. Увесь цей епістолярний матеріал видається таким неспівзвучним ситуації, в якій постав. Ведеться спокійний фаховий діалог – конкретну ситуацію зігноровано. З листа до дружини від 10 серпня 1981р.: "... другий бік культури – репараційний, компенсаційний: вона рятує людину од загрузання в часі, і в "злобі дня". Вона береже людський дух – аби був неуярмлений в часі, аби – як і належить духові – витав, ширяв над" [6, с. 392].

Варто задуматись: звідки у В. Стуса така глибока й стійка зацікавленість поезією Рільке, така наполегливість у її освоєнні й перекладанні (кажемо тільки В. Стуса, бо І. Світличний не мав такої тісної прив'язаності)? Гадаємо, до Рільке Стуса провадив його загальний інтерес до європейської духовної культури, зокрема новітньої. Адже творчість Рільке – це не лише одне з яскравих породжень цієї культури, а й її високий поетичний синтез. Проте в основі своїй творчість австрійця пов'язана з глибинною традицією німецькомовної поезії, яка позначена передусім філософською наповненістю, заглибленістю, і водночас – інтенсивним ліризмом, широтою його діапазону й експресивністю. Звідси – схильність до напруженого і проникливого ліричного переживання не лише особистих радостей і печалей, а й усієї повноти буття, його духовних реальностей, включаючи й світ філософських абстракцій. Усе це було близьке й духовному складові Стуса.

Тому для нас, людей ХХІ ст., художній переклад постає передусім у своїй "культурній, естетичній, історичній, просвітницькій, нарешті, пізнавально-комунікативній, інформаційній ролі" [8, с. 5] як універсальний засіб спілкування та взаємозбагачення народів, культур, цивілізацій, як унікальний спосіб взаємо- та самопізнання кожної нації, людської спільноти та окремої особистості і, отже, як уведення тих чи інших культурних реальностей у всесвітній контекст і в прямий діалог, а епістолярій якраз допомагає розібратися у глибинах цього процесу.

Література

  1. Коцюбинська М. "Зафіксоване і нетлінне": Роздуми про епістолярну творчість. – Київ: Дух і Літера, 2001. – 300 с.

  2. Рільке Р. М. Думки про мистецтво і поезію. – Київ: Мистецтво, 1986. – 293 с.

  3. Райнер Марія Рільке і Україна: Наукові студії про Р. М. Рільке. Переклади його творів. – Дрогобич: Вимір, 2002. – Вип. 1. – 331 с.

  4. Соловей Е. Українська філософська лірика. – Київ: Юніверс, 1999. – 368 с.

  5. Стус В. Твори: У 6 т. – Львів: Просвіта, 1994. – Т. 4.

  6. Стус В. Твори: У 6 т. – Львів: Просвіта, 1997. – Т. 6 (додатковий), кн. 1.

  7. Стус В. Твори: У 6 т. – Львів: Просвіта, 1997. – Т. 6 (додатковий), кн. 2.

  8. Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі. Антологія / Упоряд. і авт. передмови М. Н. Москаленко. – Київ: Дніпро, 1995. – 693 с.

  9. Ткаченко А. Різномовні переклади одного вірша як матеріал компаративіста // Літературознавча компаративістика: Навчальний посібник / За ред. Р. Гром'яка. – Тернопіль: ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2002. – С. 318-335.

  10. Чайковский Р.Р., Лисенкова Е.Л. "Пантера" Р.М.Рильке в русских переводах. – Магадан: МАОБТИ, 1996. – 132 с.


 
 

Цікаве

Загрузка...