WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Новаторська креація романного жанру (“Чесність з собою” Володимира Винниченка ) - Реферат

Новаторська креація романного жанру (“Чесність з собою” Володимира Винниченка ) - Реферат

Реферат на тему:

Новаторська креація романного жанру ("Чесність з собою" Володимира Винниченка )

Жанровий спектр романістики Володимира Винниченка має велику варіантність форм. Що зумовило таку багатоманітність виявів пошукової свідомості автора? Як вона уживалась у художньо-естетичному тогочасcі прози, що доволі міцно трималась традицій побутово-етнографічного реалізму? Ці питання не давали спокою багатьом дослідникам романної спадщини В. Винниченка. Підхід до постаті цього письменника позначений досить різнополюсними твердженнями С. Єфремова, Лесі Українки, А. Річицького, І. Франка, М. Зерова. Одним з перших, хто поставив питання системного вивчення великих епічних форм В. Виниченка був Гр. Костюк. Він наголосив на потребі цілісного дослідження великих жанрових форм автора. С. Погорілий у монографії "Неопубліковані романи Володимира Винниченка" (1981), наголошує на потребі аналізу формально-змістових пластів деяких романів письменника. Але від часу виходу цих праць методологічний інструментарій для дослідження жанрових форм значно збагатився. Відповідно актуальність теми стосовно жанрово-стильового спектру романістики В. Винниченка здобуває широке поле для теоретичних розробок. Заборона В. Винниченка за часів панування тоталітарного режиму їх недоступними тогочасним дослідникам. Тому цю прогалину потрібно заповнити не тільки з наукової потреби, але і з патріотичних міркувань. Переважна більшість романів автора долає межі суто української актуальності, підноситься до рівня світового масштабу. Відповідно для науковців це вдячний матеріал, який дає змогу побачити українську літературу в проекції на світовий рівень.

Ідейно-тематична спорідненість виявляється в різножанрових формах письменника. Відповідно, трактування деяких ідейно-стильових особливостей, які для нас не мисляться поза жанром, не можна здійснювати тільки в однотипних жанрах. Маємо на увазі зв'язок романістики В. Винниченка з його драматургією або новелістикою. Зміщення фокусу прочитання драматургії під кутом зору фемінізму (який в наш час значно окреслився як методологічний підхід) здійснила Н. Блохіна в статті "Драматургія Володимира Винниченка: феміністичне прочитання". Дослідниця виділяє в драмах письменника тип сильної жінки, яка своїми внутрішніми якостями суттєво перевершує свого чоловіка. Порівняльний метод для вивчення творчості Винниченка застосовує Л. Мацевко у своїй роботі "В. Винниченко та І. Бунін: Еволюція психологізму в малій прозі". Дослідниця розкриває механізми творення художнього образу, мовних партій героя, наголошує на особливостях змалювання портрета; велику увагу також звертає на деталі. Порівняльним методом Т. Гундорова у статті "Модернізм як еротика "нового" (В. Винниченко і С. Пшибишевський) намагається розкрити внутрішні зв'язки В. Винниченка та С. Пшибишевського. Але тут спроба дати пояснення модерністичної "обгортки" текстів стосується переважно ідейно-тематичного плану. Найглибше творчість В. Винниченка в типологічних зіставленнях розкрив В. Панченко у книзі "Будинок з химерами". Цей дослідник піднімає величезний текстовий пласт не тільки великих епічних форм, але й інших жанрових різновидів. Він розкриває генетичні зв'язки В. Винниченка та Ф. Достоєвського. Завдяки осягненню такої кількості матеріалу робота має дещо еклектичний характер дослідження, наприклад, розкриття проблеми "чесності з собою", – дослідник "пірнає" досить глибоко. Праця Л. Сеника "Роман опору. Український роман 20-х років: проблема національної ідентичності" охоплює важливі для нас аспекти. Перший – синтетичний виклад теорії роману, другий – характеристика культурно-політичної ситуації в Україні, яка формально розділила літературу на материкову та еміграційну.

Роман "Чесність з собою" В. Винниченка отримав вже досить широкий спектр оцінок, починаючи від Леніна та М. Горького. Інтерпретували цей роман і наші сучасники, наприклад, О. Драган у статті "Чесність з собою" – етико-психологічна концепція Володимира Винниченка". Однак це були розвідки, які акцентували увагу на філософському та етико-психологічному планах цього твору. Утім механізм творення жанру, його стилістичні особливості не привертали особливої уваги дослідників.

Наше завдання полягає в тому, щоб на основі теорії романного жанру проаналізувати жанрово-композиційну структуру роману.

Постать Володимира Винниченка – це мовби стилет, який розтинає український літературний процес на два часові відрізки: добу етнографічно-побутового реалізму, що тоді вже був неспроможний задовольнити запити нового читача, й літературу доби модерну, яка своїм широким ідейно-формальним спектром могла охопити практично всі новонароджені ділянки людської діяльності. Такі досить серйозні зрушення літературного процесу спричинили вагомі зміни в усіх жанрових структурах. Будучи жанровим новатором, В. Винниченко не забуває дати своєї оцінки старшій генерації письменників, О. Гермайзе пише: "Грінченко і Cамійленко сатиричним бичем бичували українофілів, Винниченко йде далі. Він пильно вдивляється в навколишнє українське життя і пильним спостережливим оком сатирика-художника висловлює в ньому те, що ліниво до того часу приймалося як певне національне досягнення, як важливий здобуток" [2, с. 12]. Як нам видається, це виразна паралель з ніцшеанськими мотивами (згадаймо про блазня-канатоходця).

Взявши за основу поділу творчості В. Винниченка жанровий критерій, С. Погорілий відносить роман "Чесність з собою" до другого періоду творчості письменника (1907-1920), у якому, за твердженням дослідника, домінували драма та проблемно-психологічний роман. Однак жанровий різновид „Чесності з собою" слід розширити, додаючи ще номінації філософського та соціального. Поведінка Мирона чи Тараса насамперед мотивована їхнім соціальним станом. Те, що В. Винниченко був захоплений ідеями соціалізму, відіграло помітну роль у творенні каркасу жанру, бо одним з основних моментів у романі є соціальний конфлікт. Саме через соціальну призму автор розкриває психологію Тараса: "Я, наприклад, на самоті з собою, я знаю, що значніший багатьох з них (панства. – Б. П.), розумніший навіть (я не для похвальби кажу це, їй-богу, а вірю в це), а при них роблюся боязким і так по-дурному тримаюся, що можна захворіти від сорому" [1, с. 35]. І внутрішній, і зовнішній конфлікти виявляють саме трагізм відчуттів героя, що веде до його смерті. Отже, соціальний конфлікт – лейтмотив роману. Для окреслення різновиду жанру візьмемо критерій, який виділяє Л. Сеник: "Жанровий різновид його (роману. – Б. П.) залежить від того, на чому акцентує письменник – на соціально-майнових "зрізах" у житті людини, на її громадських інтересах чи на інтимних справах (приватне життя), на психології чи на соціальних аспектах. А щодо сюжету – пригода чи поглиблене соціальне й психологічне "обґрунтуваннях" подій і характеру превалює у творі" [5, с. 28]. Отже, якщо керуватись такою методикою, то на перше місце треба ставити соціальне звучання роману.

Розгортання сюжету зводить долі двох героїв – Віри і Тараса. Одразу в очі впадає їхня соціальна нерівність, а також те, що героїня має чимало негативних рис. Віра втілює лицемірство панівної верстви. Одна частина її життя – це існування задля втілення ідей соціалізму, а інша – еротичний потяг, який вона намагається приховати. Розвиваючи сюжет, автор зводить її з розпусником Петром (товаришем по партії), через стосунки з яким власне й розкриваються її душевні порухи. Так твориться улюблений письменником прийом будування "сітки сюжету" – любовний трикутник, у якому Вірі стає тісно. Петро розповідає Тарасові про любовну історію, що відбулася між ним та Вірою. Отже, за авторським задумом, героїня потрапляє в глухий кут і накладає на себе руки. Трагічний кінець Віри, те, що вона скінчить погано, можна було передбачити. З ходом сюжету вона двічі цікавиться маркою зброї: вперше після "експропріації", а вдруге – коли Дара вигадує історію про самогубство товаришки. Деталь у В. Винниченка відіграє сюжетотворчу роль. Нанизування негативних деталей та оцінок на представників класу буржуазії має великий діапазон варіантів. Серед них – образна характеристика, наприклад, портрет Семена Васильовича, батька Віри: "Він був лисий і лисину марно приховував рідким та довгим волоссям з висків [1, с. 47]. Такі негативні конотації присутні і в епістолярних уривках (записка Віри). Монолог Дари переконливо свідчить про авторську підтримку соціального "низу": "Сильне живе, слабе гине (очевидно, йдеться про Віру. – Б. П.). Мертвих не воскресити. А деяких і воскрешати не треба... Е, чого там! Ось дивлюсь я на них. І горе їхнє якесь... трухляве. Жалувати їх навіть якось серйозно не можна. Зовсім не те, що у Тараса. Там горе. Тут-же...Чужі вони самі собі" [1, с. 269]. На цьому монолозі помітний вплив ніцшеанського світогляду.

Механізм творення "сюжетної сітки" дослідниця М. Ласло-Куцюк виводить з генологічної свідомості творця: "Конфлікт повинен спиратися на сутичці протилежних ідей, сюжет роману розгортається у відповідності до вимог основного конфлікту, а історичне тло і персонажі підібрані автором вже після розроблення цього каркасу" [3, с. 234]. Керуючись таким теоретичним принципом, можна припустити, що В. Винниченко, обдумуючи майбутній роман, розставляє конфліктні ситуації А вже другий етап становить пошук та підкладання відповідного тла, на якому найкраще змогли б розвиватись конфлікти. Тло це насамперед часово-просторові параметри, в яких діють герої. Відомо, що для кожного зерна потрібний свій ґрунт. Нераціонально було б проводити різку грань між вузловими моментами й тим матеріалом, на якому вони рухаються, бо все-таки текст – це синтез цих двох компонентів. Акцентуючи цей момент, ми хотіли б унаочнити дію окремих механізмів у творенні великої епічної форми. Стиль залежить ще й від іншого – активного силового поля – таланту автора. Наскільки тонко він може відчути певне соціальне середовище, стан людини, натовпу і т. ін. Адже талант полягає не тільки в розташуванні конфліктів та людей, які їх вирішують, але і в наданні кожному персонажеві "потрібної" мови, яка б не суперечила типажу, що вже перед тим був окреслений певними формальними рисами (наприклад, портретними характеристиками).

Loading...

 
 

Цікаве