WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Жанрова парадигма збірки “Semper tiro” І. Франка - Реферат

Жанрова парадигма збірки “Semper tiro” І. Франка - Реферат

Близькою до віршів-закликів є дидактична апострофа "Як трапиться тобі в громадськім ділі...", побудована "на емоційно-оцінних повчаннях-тезах" [13, с. 31]. У ній хіба що менше твердості, безапеляційності, патетики та більше інтимності, задушевності, довірливого контакту між автором та адресатом. Філософська розважність, що наповнює інвокативну лірику "Книги Кааф", найвиразніше виявляється в поезії "Якби ти знав, як много важить слово...", що акумулює в собі жанрові елементи послання і медитації. Тут І. Франко виступає мислителем, що переріс свою епоху, бо він серцем зрозумів найбільшу таїну, великий смисл екзистенції – "проЯвлення Слова" (Т. Гундорова) і поспішив поділитися цим "знанням предавнім" із сучасним і прийдешнім поколіннями.

У психологічній студії "Ти йдеш у вишукано-скромнім строї..." головним суб'єктом ліричної ситуації стає самодостатнє ліричне "ти", що вирізьблюється у пластичний портрет двадцятивосьмилітньої дівчини, яка "весну молодості вже найкращу пустила мимо". У цьому творі немає спонукальних дієслів, відсутні поклики, властиві інвокативній ліриці. Поет глибоко проникає у внутрішній світ своєї героїні, відкриває його насамперед для неї самої, безжально, може, навіть жорстоко зриваючи заслону з її прихованих еротичних бажань. У посланні "Ф. Р." поряд з формою Du Lyrik з'являється авторське "я", що активно впливає на ліричну ситуацію, моделюючи то біблійну алюзію чи форму благословення, то інтимні зізнання або імперативні поради. Цей вірш цікавий ще й тим, що І. Франко вплітає у структуру тексту рольову вставку із сластолюбного монологу александрійської блудниці, готової розділити своє ложе з усіма, "хто пристрасті пожежею згорає". Образ єгиптянки Марії, перенесений з далекого минулого, стає ідеалом розкутого, вільного кохання, і поет закликає таємничу адресатку поринути у світ "любовних мрій" за прикладом легендарної грішниці.

Крім інвокативної, "адресної" лірики, у циклі "Із книги Кааф" реалізуються глибоко особистісні переживання світу, закодовані у форму сонних візій та галюцинаційних перцепцій. Класичним зразком ліричного видіння є вірш "У сні зайшов я в дивную долину...", побудований за психологічними моделями осмисленої фантасмагорії. Насамперед це художній прийом легкого пересування у просторі, умовний, символічний пейзаж, правдоподібна і водночас прозора алегорична ситуація. Образ чудодійної квітки набуває міфічного забарвлення, трансформується в ідеологічний концепт могутньої сили мистецтва, задекларованої ще у своєрідному пролозі "Життя коротке, та безмежна штука...". Цей твір також можна вважати легендою з властивими для жанру інтригуючим сюжетом, світоглядною ідеєю та повчальною тенденцією. Тим паче, що "фантастичне, надприродне чи просто незвичайне має в легенді свій "смисл" [2, с. 220].

Ліричне видіння визначає жанрову домінанту однієї із найтрагічніших Франкових поезій "Опівніч. Глухо. Зимно. Вітер виє...". Цим твором Є. Маланюк закінчував свою статтю "Франко незнаний", зауваживши, що "сам текст його розповість більше за цілу монографію" [6, с. 72]. Експозиція вірша чітко окреслює час, місце та обставини події, психологічне підґрунтя глибокої душевної паузи. Глухої, холодної ночі поет обсервує власне нутро, вільне від думок, чуття і болю, схоже на нерухомий "гнилий ставок в гущавині". Моторошна рефлексія, що виникає в надрах втомленого мозку, переходить у не менш страхітливі галюцинаційні химери, які "матеріалізуються" в образах "втоплеників з болотного дна" – "невроджених дітей", "невиспіваних співів", нереалізованих творчих задумів. Важко сказати, наскільки "справжнім" було Франкове видиво, а скільки в ньому виявилося художньої фантазії, близької до сюрреалістичних візій. Однак умовно-фантастичний діалог автора зі своїми утопленими "дітьми", "скрученими головами" надто натуралістичний для поетичної вигадки, а тому окремі його риси виявилися, очевидно, саме у вигляді нічних примар, тобто відбулася характерна для сновидь трансформація думок чи бажань у пластичні конкретні образи.

Важкий патопсихологічний стан та апокрифічні алюзії нав'язали І.Франкові інше ліричне видіння – "Як голова болить! Пожовклі карти...", де переважають жанрові елементи легенди. Б. Тихолоз небезпідставно вважає цей твір "лірично-філософською медитацією" [12, с. 319]. Основний фантасмагоричний сюжет "страшної історії", прочитаної "у власнім серці", викристалізовується на тлі галюцинаційного "хаосу" і випливає з неймовірно дикої пригоди святого Матвія у місті людожерів, зафіксованої на сторінках старого рукопису. Природне вкраплення одного тексту в інший породжує нову естетичну реальність, що отримавши початковий імпульс, продовжує життя апокрифа у площині самоаналізу ліричного героя, а доля Христового учня у країні канібалів трансформується в долю "проскрибованого" поета-апостола на рідній і такій чужій для нього землі [Див.: 12, с. 321-324]. Мотив рокованого на смерть в'язня, який три дні чекає свого часу в "сумній темниці" і сподівається на спасителя, викликав асоціативну реакцію Лесі Українки, і на легенду вона відповіла легендою: "Ні, справді, здається мені, що в тих легендах багато правди. І я думаю, що, коли по наказу тавматургів: "Встань і йди!" – мертві і хворі люди справді вставали і йшли, то, певне, вони не були мертві і такі хворі, як здавалось. І хто марить для себе про таке чудо, то чи не єсть то якесь несвідоме почуття, що йому справді досить тільки почути слова: "Встань і вийди!", щоб встати і вийти? Коли так, то нащо ждати "барки з Чорномор'я"?.. Нащо вичікувати тії кабалістичні "три дні", а не вийти зараз таки в перший день, ледве сторожа хоч трошки одхилить двері?.." [14, с. 17]. Далеким відгомоном цього міфу стала казка "Про велета" (1913). Це був останній вірш Лесі Українки, який разом з двома іншими поезіями увійшов до триптиха, опублікованого в ювілейному збірнику "Привіт Іванові Франкові в сорокалітє його письменської праці. 1974-1914" (1916). І хоч поетеса застерігала, що вона не шукає у художніх творах автобіографії [14, с. 13], та все ж, можливо, найглибше із сучасників зрозуміла страшний суб'єктивізм тих вражаючих карток "Із дневника". Якщо М. Мочульський сприймав ті нічні візії, "немов краплі вечірньої роси", що "сповняють серце правдивою, естетичною розкішшю", як всього лише "декорацію", "предмет", щоб "видобути з нього стан душі" [8, с. 486], то Леся Українка перестраждала разом з поетом, бо "чула виразно", як плакала його душа, "що втратила діти свої" [Див.: 14, с. 13-17].

На відміну від автопсихологічної, вокативної лірики "днів журби" з її елегійною жанровою модальністю, у збірці "Semper tiro" основні параметри структурування ґрунтуються переважно на дискурсі ліричного "я" з ліричним "ти". Однак найчастіше будуються ситуації звернення до адресата, а внутрішні, глибоко суб'єктивні переживання виходять у наративний "простір", що зумовлює відповідну жанрову парадигму. Тому формотворчу сутність Франкової "семпертірівської" лірики визначають інвокативні різновиди послання, вірша-заклику, апострофи, вірша-діалогу, які, зрештою, співіснують поряд із іншими жанрами. Сюжетна канва "співомовок" та "старих тем" витворює медитативно-зображальні жанрові моделі, серед яких вирізняються політично забарвлені віршовані гуморески та контроверсійні неканонічні псалми. А особистісні, трагедійні рефлексії сублімуються в сугестивні форми ліричного видіння.

ЛІтература

  1. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ – початку ХХ століття (монографічне дослідження). – Zielona Gra; Kijw, 1999.

  2. Бондар М. Поезія пошевченківської епохи. Система жанрів. – Київ: Наук. думка, 1986.

  3. Вороний М. Іванові Франкові (Відповідь на його Посланіє) // Вороний М. Твори. – Київ: Дніпро, 1989.

  4. Історія української літератури ХХ століття. – Київ: Либідь, 1993.

  5. Квятковский А. Поэтический словарь. – Москва: Сов. энциклопедия, 1966.

  6. Маланюк Є. Книга спостережень. – Київ: Атіка, 1995.

  7. Мельник Я. Листи Миколи Вороного до Івана Франка // Українське літературознавство. Іван Франко: Статті та матеріали. – Львів: Світ, 1993. – Вип. 58.

  8. Мочульський М. "Semper tiro" Івана Франка // ЛНВ. – Львів, 1906. – Т. ХХХVІ.

  9. Рильський М. Зібр. творів: У 20 т. – Київ: Наук. думка, 1983. – Т. 3.

  10. Скоць А. Буркутські станси Івана Франка // Тези доповідей шістнадцятої щорічної наукової конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження Івана Франка (17–19 жовтня 2001 року). – Львів, 2002.

  11. Слово о полку Ігоревім. – Київ: Рад. школа, 1989.

  12. Тихолоз Б. Інтерпретація апокрифічного сюжету у поезії Івана Франка "Як голова болить!.." // "З його духа печаттю...". Збірник наукових праць на пошану професора Івана Денисюка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – Т.1.

  13. Ткачук М. Парадигма світу збірки "Semper tiro" Івана Франка. – Тернопіль, 1997.

  14. Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. – Київ: Наук. думка, 1979. – Т. 12.

  15. Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Київ: Наук. думка, 1976-1986.

  16. Юнг К. Г. Психологія та поезія // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996.

Loading...

 
 

Цікаве