WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Жанрова парадигма збірки “Semper tiro” І. Франка - Реферат

Жанрова парадигма збірки “Semper tiro” І. Франка - Реферат

Реферат на тему:

Жанрова парадигма збірки "Semper tiro" І. Франка

У кожній поетичній збірці І. Франко пропонував власне розуміння жанрової природи багатьох своїх творів, чим полегшив роботу майбутніх дослідників. І сьогодні ні в кого не викликають сумніву численні авторські дефініції одного із основних видів змістоформи: балади і оповідання ("Баляди і розкази"), гімн, веснянки, думи, ідилія, образки, легенди ("З вершин і низин"), лірична драма ("Зів'яле листя"), паренетікони, притчі, легенди, листи ("Мій Ізмарагд"), поеми ("Поеми"), спомини ("Із днів журби"), сонет, станси, співомовки, приказки ("Semper tiro"), казка, паранетікони, притчі, легенди, думи, гімни, пародії ("Давнє й нове") тощо. Навіть ці, аж ніяк не вичерпні, жанрові визначення засвідчують еволюцію художнього мислення, суголосність форми змістовим параметрам тієї чи іншої поетичної книжки. Оповідний лад, що переважав у ранній ліриці, змінювався віршованими маніфестаційними документами "молодої України", яка під патронатом М. Драгоманова шукала себе між соціалізмом і націоналізмом. А коли протистояння з суспільством, війна із самим собою досягли апогею, у жанровому діапазоні Франкової лірики поряд із суб'єктивно-об'єктивною ліричною драмою з'явилися дидактичні й елегійні "нути", що віддзеркалювали зворохоблений стан автора в кризові "дні журби". У "Semper tiro", де поет "дійшов свого зросту і сили" (П. Тичина) і став до філософського діалогу зі світом, задомінувала інвокативна лірика, прямо чи опосередковано звернена до адресата. Такий характер дискурсу ліричного "я" з ліричним "ти" і визначив жанрову природу "однієї із найінтереснійших збірок І. Франка" (М. Мочульський).

Перші "п'єси" "Semper tiro", "Сонет" і "Моєму читачеві" об'єднані у своєрідний мистецький триптих апострофою до усіх учасників літературної комунікації: Поета, Пісні, Читача. Трансформованою аплікацією з латинізованого афоризму Гіппократа "Ars longa, vita brevis est" починається філософська медитація "Життя коротке, та безмежна штука...". Той, кого сама Леся Українка з незмінним пієтетом називала не інакше, як сher Matre (франц. дорогий учитель. – В. К.), раптом на вершині своєї слави відчув себе pota semper tiro – скромним учнем повелительки Гелікона. Тепер він розкриває перед новоявленими адептами "зрадливої богині" психологічні механізми художнього процесу, коли, заворожений п'янкою магією слова, молодий поет потрапляє в "необнятий розмір" творчого екстазу і поривається в погоню за власною уявою, марно сподіваючись стати "майстром", "паном тонів, і серць володарем, і владником мільйонів" [15, т. 3, с. 101]. І. Франко розвіює запаморочливу атмосферу ейфорії новобранців Музи, хибне відчуття всесильного деміурга: "О, не дури себе ти, молодая ліро!", "бо ж мистецтво у мистця вроджене як гін, що мистця охоплює і робить своїм інструментом. Пожадливе в ньому, зрештою, – це не він, людина-особистість (der persnliche Mensch), а твір мистецтва" [16, с. 104].

У назву другого вірша І. Франко вкладав, очевидно, поняття не стільки твердої строфічної форми, скільки жанрової змістовності, адже урочистий, величавий тон сонета зріднює його з одою, дифірамбом, гімном:

Благословенна ти поміж жонами,

Одрадо душ і сонце благовісне,

Почата в захваті, окроплена сльозами,

О раю мій, моя ти муко, Пісне! [15, т. 3, с. 102]

Знаменно, що в роки Другої світової війни цю строфу перефразував М. Рильський у високопатріотичному "Слові про рідну матір", яке літературознавці небезпідставно вважали "новітньою одою" [Див.: 4, с. 230]:

Благословенна ти в віках,

Як сонце наше благовісне,

Як віщий білокрилий птах,

Печаль і радість наша, пісне... [9, с.19]

На відміну від деякого ліричного "безладу", властивого класичній оді, І. Франко дисциплінує свій спів строгістю сонетного канону, бо єдиним об'єктом поетичного переживання стає Пісня. Прославляючи "царицю" духу, він фізично відчуває її матеріалізовану сутність: подих, поцілуй, дотик. Той "чар солодкий" творчого натхнення "і будить, молодить, і оп'яняє" поета, згасаючи в сонетному замку – завершальному рядку вірша.

Елементи послання трапляються у вірші "Моєму читачеві", де віртуальний адресат є рівноправним партнером автора у процесі ліричного спілкування. Але якщо поет назавжди залишається у межах власного хронотопу, то читач виконує роль узагальненого і відкритого в часі реципієнта, якому щоразу доводиться заново інтегруватися в конкретний художній текст. У структурі жанру, крім звернення і спонуки до дії, виділяється ще й побажання читачеві, якого І. Франко благословляє донести до свого скону "серце чисте й щиру душу" і не зазнати "сирітства духового", найважчого карбу "непривітаного співця".

Чотири ліричні мініатюри "Кожда кичера в млі...", "Дівчино, моя ти рибчино...", "Ользі С." і "О, розстроєна скрипка, розстроєна!.." поет об'єднав у цикл "Буркутські станси". Усім творам притаманна чітка строфічність, де кожен окремий катрен виражає закінчену думку. Важливо, що "після читання кожної станси [тобто строфи. – В. К.] пропонується деяка зупинка, пауза, як би для обдумування сказаного" [5, с. 282]. Характерною ознакою стансів є медитативність, спокійна, плавна течія вірша та структурна мобільність, адже для цього жанру не існує ні тематичних, ні стильових обмежень. Справді, якщо в першому вірші-пейзажі поет закодовує власне душевне сум'яття у психологічно сумісні з його настроєм образи зажуреної карпатської природи, то другий твір, за словами А. Скоця, "розкриває причину страждань ліричного героя" [10, с.48]. Тут превалює вірш-заклик до коханої дівчини стати чудодійним талісманом у спільній "далекій мандрівці життя". Третя поезія "Ользі С." нагадує імпровізацію, альбомний вірш-комплімент або мадригал – короткий ліричний твір на тему кохання, який дихає "ніжністю, солодкістю, любов'ю". Вишукану похвалу невідомій жінці І.Франко "одягає" в афористичні "шати", позбуваючись так жанрової фривольності і делікатно ховаючи в них особисте ставлення до властительки альбому. Нарешті, четверта станса повертає нас у лоно мистецтва, до амбівалентного образу "розстроєної скрипки" – бренду музичного сурогату і печального символу поетичного безсилля.

Алегорія "Конкістадори", чи за М. Ткачуком, вірш-оповідання [13, с. 12], закінчує першу, "розгінну" частину "Semper tiro". Після розважливого, філософсько-елегійного легато з'являється дужа, енергійна поезія, "скупана в полум'ю молодечого чуття" [8, с. 447]. Автор несподівано звертається до епохи іспанських колонізаторських походів у Центральну й Південну Америку кінця ХV–XVI ст. і облагороджує відчайдушних авантюристів, що услід за Х. Колумбом ринули на нововідкриті землі, нещадно грабуючи місцеве населення. Франкові завойовники – мужні, безстрашні рицарі, новітні "каменярі", які покинули старий світ, щоб на "незвісних берегах" збудувати "нову, кращу вітчину". Чи не вперше у громадянській ліриці герої здобувають "кращу долю в боротьбі" для свого ж таки покоління. Майбутнє перестає мріти віддаленою перспективою, воно належить тим, хто без вагання пориває з минулим, спалюючи за собою кораблі.

У прелюдії до незакінченої поеми "Лісова ідилія" щільно переплелися жанрові риси послання і літературного маніфесту. Посвята Миколі Вороному виявилася вдячним претекстом для товариської дискусії про два крила, дві функції поетичної творчості – земну і надземну, громадську й особисту. Сам адресат неодноразово дякував авторові за "посвяту прекрасної "Лісової ідилії" [7, с. 25]: "За посланіє особлива Вам дяка. Воно енергічне, сильне, чесне, але..." [7, с. 20-21]; "За послання ще раз від серця дякую, воно гарне і в друку зробить користь для тих, хто занадто замилується в власних егоїстичних гризотах. Для мене воно миле й дороге тим, що виявляє Вашу щиру прихильність до мене, Вашого справді давнього друзяки і вірного ученика" [7, с. 22; виокремлення наше. – В. К.]. За отим сакраментальним "але", що начебто розбігалося з Франковою концепцією "огню в одежі слова", стояло сумірне бажання М. Вороного "бути лише цілим чоловіком" [7, с. 21], повторене в його "Відповіді" до свого "учителя і друга": "Моя девіза – йти за віком І бути цілим чоловіком" [3, с. 164]. Декларуючи власні погляди на роль мистецтва в житті народу, І. Франко, звичайно, не обмежував "сучасну пісню" суто утилітарними завданнями, а розглядав її насамперед у художній, естетичній площині, тим паче, що сам не раз забігав у "мрій квітчастую країну". А загострена реакція на відомий заклик літературного побратима зумовлена резонним побоюванням за долю молодої української поезії, яку метр намагався застерегти від спокуси потонути в тумані "рожевих пестощів" і в океані "містичних візій".

До циклу "Нові співомовки" увійшли вірші, яким поет намагався надати гумористично-сатиричного забарвлення, запозичивши жанрову модель С. Руданського та звузивши її функціонування до коротких епічних анекдотів, "котрих сюжет взятий з уст народу і прибраний в легеньку, сказати б можна, куцу форму народної коломийки" [15, т. 28, с. 220]. оцінюючи віршовані гуморески "студента медицини", І. Франко наголошував, що "тут автор наш виявив усі добрі і слабі прикмети свого таланту: незвичайне майстерство форми і народної мови, живість і простоту вислову, делікатний гумор, котрий, мов погідний добродушний усміх, розлитий над усіма тими творами, але заразом недостачу ширшого філософічного погляду на життя людське і народне і невелику творчу спосібність при живій фантазії, зверненій радше на мініатюрування дрібних фактів, ніж на оживлення і обхоплення широких дійових чи життєвих горизонтів" [15, т. 28, с. 220]. Власне, у своїх "нових співомовках" поет хотів створити ідеальний жанр українського фабльо, надати йому "ширшого", ніж у С. Руданського, "філософічного погляду" та "широких дійових" і "життєвих горизонтів". Тому його цикл здебільшого спроектований на тогочасні суспільні відносини і має виразне політичне спрямування ("Цехмістр Купер'ян", "Сучасна приказка", "Майстер Свирид", "Як там у небі?"). Навіть вірш "Що за диво?", який виглядає наче невинна філологічна забава, теж почасти відгукується злободенністю змісту.

Loading...

 
 

Цікаве