WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Травестіювання жанрових канонів в українській мелодрамі кінця XIX – початку ХХ століть - Реферат

Травестіювання жанрових канонів в українській мелодрамі кінця XIX – початку ХХ століть - Реферат

Ця традиція в українській літературі до певної міри простежена в працях Д. С. Чижевського та Г. Грабовича, хоча її розвиток на зламі XIX-XX століття й досі – "біла пляма" у літературознавстві.

В основі мелодраматичної інтриги п'єси В. О'Коннор-Вілінської – примусовий шлюб наділеної сентиментальною чутливістю Аделі, страждання від нездійсненного трагічного кохання до капітана Никодима, що після розлучення загинув від кавказької кулі. У розвиток інтриги втручається випадок: наречений Анатоль під час домашнього балу в родині Аделі приводить незнайомого військового капітана з перев'язаною чорним фуляром головою. Постать незнайомця оточена таїною. Знакову алюзію містить репліка Анатоля: "Про нього можна сказати словами Марлінського: "Ти чоловік і не був йому товаришем – мені жаль тебе, нікчемне творіння!" [5, с. 41].

Подальший розвиток драматичної дії містить внутрішню полеміку суто мелодраматичної інтриги з травестійованим сюжетом російської романтичної повісті, і, як вже підказано у тексті, можливо, саме повістю А. А. Бестужева-Марлінського. В орбіту вірогідних контекстів потрапляють фабульні схеми відомих романтичних повістей А. А. Бестужева-Марлінського "Вечер на бивуаке", "Второй вечер на бивуаке", "Испытание" [Див. 2]. Цікаво, що повість "Испытание" присвячена Ардаліону Михайловичу Андрєєву, петербурзькому приятелеві А. А. Бестужева-Марлінського, що брав участь у підготовці його зібрання творів. Цілком можливо, що цей збіг випадковий, але не випадковою є розроблення Вілінською (постать якої, до речі, теж суґерована подвійним прізвищем) такого сюжетного мотиву як випробовування вірності героїні.

Звернімося до фабульного мотиву повісті "Испытание". Князь Гремін, закоханий в Аліну, пропонує військовому товаришеві Валеріану Стрелинському влаштувати їй випробування на вірність: спробувати закохати в себе. У мелодрамі "Сторинки минулого" своєрідним випробуванням для Аделі стає розкриття таїни незнайомця (перевдягненого Никодима) напередодні весілля з Анатолем. Впізнавання здійснюється в суто водевільний спосіб: перевдягнений Никодим співає романс "Коварный друг, но сердцу милый". Розвиток драматичної інтриги уповільнюється мелодраматичними сценами приготування до весілля, побічною лінією, що пов'язана з бажанням Аполінарії Матвійовни, приживалки у домі Ардальона Васильовича, вигідно видати заміж свою дочку Марі. Стрімка розв'язка стає несподіваною для всіх та, безумовно, відповідає жанровим традиціям мелодрами (Неоніла Семенівна: "Роман з щасливим кінцем" [5, с. 49]). Мовлення персонажів означено у фінальній сцені пафосом риторики, неодмінним оздобленням мелодраматичного дійства. Помітно посилюється видовищність емоційно насичених полілогів.

Пародіювання романної ситуації відповідає художньо-образному наповненню більшості мелодрам цього періоду. Скажімо, у російській одноактівці М. Є. Чернишева "Жених из долгового отделения" героїня-поміщиця Марія Петрівна Грязовська сприймає об'єкт своєї таємної пристрасті крізь стереотипи поведінки романтичного героя байронівського типу і ототожнює його з Печориним М. Лермонтова. Інтрига п'єси розвивається за водевільним принципом: в її основі – ланцюг невідповідностей, непорозумінь між романтично налаштованою героїнею і прозаїчно орієнтованим героєм, а, врешті, і всім оточенням [Див. 12].

Повертаючись, нарешті, до авторської жанрової вказівки "комедія", слід наголосити на пародійно-іронічному характері цього визначення: травестіюючи стереотипне сприйняття класичної романтичної повісті, В. О'Коннор-Вілінська вдало досягає ефекту очуження і в такий спосіб знижування жанрових стереотипів внаслідок введення їх у тканину узвичаєного мелодраматичного дійства.

Не випадково в структурі мелодраматичного дійства увиразнюється модель "жорстокого романсу", що відповідає глядацьким очікуванням. У зв'язку з цим помітною пружиною драматичного дійства стає не персонаж, а сюжет з його емоційно-пафосною установкою. Персонаж є лише виконавцем сюжетного завдання [1, с. 60]. Поведінка дійових осіб зазвичай прогнозується і виявляється у відповідних формах висловлення. Варто згадати про мелодраматичні амплуа та їх відповідність типовим героям романтичної повісті, також закоріненої у казкові сюжетні кліше. Типовим персонажем романтичної повісті був благородний розбійник, з яким переважно пов'язаний мотив знімання маски – розбійник виявляється шляхетною людиною високого походження. Цей сюжетний хід покладено в основу інтриги драматичного етюду в двох одслонах М. П. Старицького "Зимовий вечір". Причому зазначено, що сюжет запозичений з однойменної повісті Е. Ожешко. Драматург свідомо відштовхується від романтичної ситуації впізнавання героя. В основі інтриги п'єси М. Старицького – невпізнання родиною і передусім жінкою Лікерією свого чоловіка Яся, що втік після десятирічного ув'язнення та під виглядом перехожого з'явився у рідному домі. Автор вдається до подвійного очуження: Ясь постає як випадковий перехожий і водночас асоціюється з постаттю розбійника Довбні. Формою викривання стають насамперед монологи-сповіді героя, що створюють ступеневий характер розгортання інтриги. Цей тип монологу вбирає смислові відтінки монологу – переживання, сентенції, автохарактеристики, молитви. Саме ці типи монологів увиразнюють спосіб висловлення героя у мелодрамі [7, с. 209]. Монологи Яся містять наративний компонент: дозволяють глядачеві дізнатись про його невинність.

Подорожній. Тепер тилько і можна втекти, – пішли на моє щастя, – а то б злапали, запакували... за мир постраждав, за своїх рідних селян ціле життя на катування оддав, а тепер ті ж самі селяни мене зв'яжуть і кинуть у пекло... що селяне? – брат, рідний брат, сам хоче зняти шкуру... [9, с. 194]. Знижування сюжету романтичної повісті відчутно в розв'язці п'єси: прохання до Лукер'ї заспівати улюблену пісню "видає" героя, рідня виганяє його, жінка, батько й син переживають емоційне потрясіння, сентиментальне розчулення відчувається і в фінальних репліках Яся. Орієнтація М. Старицького на літературні типажі і форми (згадаємо хоча б переробки прозових творів Гоголя для постановки в оперному або ж оперетковому жанрі) органічно поєднувалась з увиразненням народних стереотипів-масок і моделей "dell'artiвського ґатунку" [10, с. 50]. Отже, адаптування жанрових кліше, стереотипів глядацького сприйняття, безумовно, відсувало "горизонт сподівань" стосовно української мелодрами кінця XIX – початку ХХ століття. Простежується певне "олітературення" мелодрами внаслідок пародійної дотичності до сталих літературних форм (передусім романтичної повісті), їх травестіювання, суто театрального обігрування або ж стилізації. Можливо, саме це утримувало життєдайність цього драматичного жанру, що попри зовнішній примітивізм видовищності ввібрав значний художній потенціал культурної традиції і набув на зламі століть поштовху для оновлення.

Література

  1. Балухатый С. Д. Вопросы поэтики. – Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1990. – 320 с.

  2. Бестужев-Марлинский А. А. Сочинения: В 2 т. – Москва: Худ. лит., 1958. – Т. 1. – 594 с.

  3. Воробкевич І. Драматичні твори. – Львів, 1921. – 418 с.

  4. Ермолин Е. А. Мелодрама: традиции и перспективы // Искусство театра. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1987. – С. 67-83.

  5. В.О'Коннор-Вілінська. Сторинка минулого // Сяйво, 1913. – Ч. 2. – С. 36-49.

  6. Кухар Роман В. До джерел драматургії Лесі Українки. – Ніжин: Вікторія, 2000. – 268 с.

  7. Плахотнюк Т. Г. Жанровая структура мелодрамы // Художественное творчество и литературный процесс. – Томск: Томский гос. ун-т, 1988. – Вып. VIII. – С. 188-209.

  8. Плахотнюк Т. Г. Поэтика мелодрамы. – Томск, 1992. – 42 с.

  9. Старицький М. П. Зимовий вечір. Драматичний етюд у двох одслонах // Драматичні твори.– Москва, 1910. – Т. 3. – С. 177-205.

  10. Тхорук Р. Драматичні твори Михайла Старицького у силовому полі авторитетів // Актуальні проблеми сучасної філології. – Рівне. – 2000. – Вип. XI. – С. 41-52.

  11. Фрейлих С. Золотое сечение экрана. – Москва: Искусство, 1976. – 359 с.

  12. Чернышев Н. Е. Жених из долгового отделения // Русская драма эпохи А. И. Островского. – Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – С. 192-216.

  13. Яусс Х.-Р. Средневековая литература и теория жанров // Вестник Моск. ун-та. – Сер. 9. Филология, 1998. – № 2. – С. 96-120.

*У цьому та інших випадках збережено авторську орфографію.

Loading...

 
 

Цікаве