WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова: її походження, вивчення і захист - Реферат

Українська мова: її походження, вивчення і захист - Реферат

словесні. Цьому мала слугувати і версія, що поляки охрестили Україною свою окраїну. Як сміють українці говорити про якусь самостійність, коли сама назва їхньої землі свідчить про її приналежність до Польщі?
14. Не спромоглись на щось оригінальніше і російські "заєдінщікі". Вони теж віддавна пишуть і говорять, що Україна - це окраїна. Розуміється, не Польщі, а, як здогадується проникливий читач, - Росії. Цю думку настирливо пропагував відомий російський шовініст В.Шульгін, який закликав організувати проти українства хрестовий похід. Полтавський губернатор у 1914 році в рапорті міністрові внутрішніх справ Росії пропонував "слово "Україна" пояснювати як "окраїну" Російської держави в давні часи". В окраїнності України переконані і ті нинішні російські діячі, що пропонують альтернативу: або Україна знову приєднується до Великої Росії, або - війна. І зовсім не суттєво, що столиця майбутньої Росії - Москва згадується вперше як маленька застава під 1147 роком, а Московської - Російської - Радянської держави ще довго на світі не було, коли, наприк-лад, Галичину літописець називав Україною у 1189 році.
Страшно цікаво, як би тлумачили назву "Україна" турки, коли б наша земля свого часу разом із Молдавією опинилась у складі Оттоманської Порти?
15. Було б помилково вважати, що антиукраїнські ідеї йдуть лише із Заходу на Схід, тобто з Польщі до Росії. Тут спостерігаємо двосторонній рух. Ще на початку нашого століття один польський політик писав: "Русь-Україна є третім складником троїстої єдності майбутньої Речі Посполитої". Їдея була запозичена у чорносотенців, які говорили про "триєдиний русский народ". Ця думка продовжує тліти у середовищі польських і російських україножерів і в наші дні.
16. До назви "Україна" мали неабиякі претензії і галицькі москвофіли, підтримувані російським урядом і чорносотенними організаціями на кшалт "Союза русскаго народа". Щоб скомпрометувати цю назву в очах західних українців, вони стверджували, що її видумали "ляхи", аби розчленувати "єдіную русскую народность".
17. Воістину, мав рацію поет:
/ на зло ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
(В. Самійленко).
Намагання україножерів минулого виявилися марними. Такими ж безплідними будуть старання їхніх нинішніх послідовників.
МОВА В СУСПІЛЬСТВІ
Раби - це нація, котра не має Слова,
Тому й не зможе захистить себе.
О. Пахльовська.
1. Суспільство внутрішньо неоднорідне: у ньому наявні різні класи, стани, прошарки, групи тощо.
Кожен із цих стратумів має свої мовні інтереси, більше того, намагається виробити власну систему спілкування. Виникають соціальні діалекти, жаргони, арго, у літературній мові існують різні стилі.
Усі ці різновиди загальнонародної мови називаються її субкодами. Наявність таких субкодів - цілком нормальне явище в житті мови, вони є свідченням природності її розвитку: неоднорідність суспільства відображається в його мові. Загальнонародна мова збагачується елементами, виробленими в її субкодах.
2. Мова без усієї сукупності таких субкодів, властивих розвиненим мовам на сучасному етапі, не може належним чином задовольняти комунікативні потреби суспільства, його стратумів, що знецінює її в очах чужинців і власних носіїв, особливо молоді. А це має наслідком використання в українському суспільстві не тільки певних субкодів чужої мови, але й чужої мови взагалі.
Хіба не свідчать про це епітети "колхозний", "курдупельний", "рагульській язик", якими наді-ляють нашу мову її "доброзичливці"?
3. У ситуації непаритетної двомовності певні суб-коди формуються на основі іншої, домінуючої мови. Так, українсько-російська двомовність характеризується відсутністю молодіжного жаргону української мови, багатьох професійних субкодів, виробничо-технічного стилю, недостатньою розробленістю наукового стилю та його різновидів (медичного, юридичного, хімічного, фізичного тощо).
Якщо ж врахувати, що на сучасному етапі домінуючу роль у розвитку національних мов віді-грають субкоди, пов'язані з науково-технічним прогресом, то виразною стає небезпека подальшого розвитку української мови, названі субкоди якої або взагалі не розвиваються, або просто копіються з іншої мови.
4. Майстри слова - поети, прозаїки, публіцисти зробили і роблять чимало для функціонування і розвитку української мови. Однак їм не під силу освоїти всі сфери функціонування мови, особливо в тих ділянках, де домінують певні субкоди.
Звідси - велика відповідальність за мову та її майбутнє, яка лягає на науковців, технічну ін-телігенцію, виробничників, адміністративно - управлінський апарат, організаторів фізкультури і спорту, духовенство тощо. Адже "інтелектуальна діяльність і мова єдині і невіддільні одна від одної" (В. фон Гумбольдт).
Із нервовим прискоренням рухається час у кінці XX століття. Змінюється політична карта світу, відходять у небуття донедавна всесильні доктрини, знову стає вартісним те, що вважалось пережитком минулого і як таке зневажалось та переслідувалось тими, хто видавав себе за уособлення прогресу і підганяв інших до "світлого майбутнього".
Нівельовані та уніфіковані цивілізацією, люди світу починають гарячкове шукати своїх етнічних коренів, витоків своєї культури і духовності, без яких загроза перетворення людини на біоробота стає чимраз очевиднішою, а безсенсовність існування - відчутнішою.
Остаточно втрачають кредит довір'я концепції та теорії про історичні і неісторичні, державні і недержавні, передові і відсталі народи. "Неісторичні" стають історичними, "недержавні" здобувають державність, "відсталі" за незначний для історії відрізок часу наздоганяють, а іноді переганяють "передових". І в усьому цьому відчувається нездоланна воля до свободи. Природно, що не у всіх народів вона виявляється одночасно і з однаковою силою.
Черговий раз, після незліченних жертв івтрат, піднімається з колін народ Русі-України. Фізично почетвертований, на третину яничаризований, наполовину манкуртизований, поголовне зневажений - він здіймається на повен зріст, щоб "у народів вольнім колі" знову оголосити на весь світ:
"Ще не вмерла Україна!"
"Ще не вмерла і не вмре!"
Бо живе наша мова. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність і одність.
Живе наша мова - і з нами наші князі і гетьмани, наші письменники і вчені, наші державники і збройні оборонці.
Живе наша мова - і з нами 15-мільйонна діаспора.
Живе наша мова - і наш голос звучить у вселенському хорі народів.
Бо наша мова - це наша релігія, наша держава, наша минувшина, наша надія, наше майбутнє.
Бо наша мова - це ми, українці, - добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячоліттями живе на берегах Дніпра і Дністра, там, де була колиска індоєвропейських народів, де сформувався тип білої людини.
Бо наша мова - це наша пісня, а народ, котрий має таку пісню, не здатний чинити неспровоковане зло іншим народам.
Отож, не лише клянімося в любові до рідної мови, не лише плачмо над її долею, а працюймо для неї, вивчаймо, заглиблюймось у її походження й історію, поширюймо, пропагуймо її.
Loading...

 
 

Цікаве