WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова: її походження, вивчення і захист - Реферат

Українська мова: її походження, вивчення і захист - Реферат

фальшь, что чуть не с IX века существовал особый украинский народ с особьім не-русским язнком". Справді, ні народ, ні його мова тоді не називались українськими. Але це зовсім не означає, що вони були російськими, як не були росіянами члени створеної у Львові в 1848 році "Головної Руської Ради", на що натякає Солженіцин.
З таким же успіхом можна було б зарахувати до росіян Б. Хмельницького, котрий казав до польського посла: "Я став уже паном усієї Русі і не віддам її ніколи". Або ще одного Гетьмана, який підписав "Гадяцький трактат": "Іван Виговський, гетьман військ руських власною рукою". І. Маркіяна Шашкевича з його щемливими рядками:
Руська мати нас родила,
Руська мати час повила,
Руська мати нас любила.
Бо й справді: "...Як могли себе усвідомлювати росіянами споконвічні українці, які одвічно жили на берегах Дніпра, більш як за сім століть до народження Москви, заснованої київським князем, і яка потім уже стала столицею Російської держави?" (Б.Олійник).
Князь Юрій Долгорукий, намагаючись оволодіти київським престолом, вирушив із Ростово-Суз-дальської землі "в Русь". Архиєпископ Нифонт теж ішов з Новгорода в "Русь". Коротко кажучи, "літописці ніде не відобразили назву "Русь" стосовно північне-східного (тобто нинішнього російського. - В.І., Я.Р.-В.) населення" ("Українська народність: нариси соціально-економічної і етно-політичної історії", К., 1990, с. 62). Те ж і в художніх творах: "О Руская земле, уже за шеломя-нем єси", - читаємо в "Слові о полку Ігоревім".
Тож хіба не ясно, якої території і якого народу перш за все стосувались слова з коренем рус-? І хіба не зрозуміло, чому бідкались "малороси" у XVIII столітті: "Відомо ж бо, що раніше були ми те, що тепер Московці: уряд, першість і сама назва Русі від нас до них перейшли" (История Ру-совь или Малой Росіи, 1846, с. 204).
11. До "московців" від нас перейшла і назва мови. "...Лексикальний і граматичний материял руської мови в XVIII і XIX віці поглинув московський діялект і то так, що новоуправлена великоруська літературна мова навіть атрибут "руський" собі присвоїла, однак всяке непорозумінє упало би, коли б великоруська мова свій московський початок і ім'я задержала" (О.Огоновський). Щоб читачі не подумали, що це вигадка українських націоналістів, наведемо твердження князя Н.Трубецького - видатного мовознавця і великого російського патріота, якого настільки ж можна запідозрити в про-українських симпатіях, як Д.Донцова у проросій-ських: "усім відомо, скільки бурі викликало виправлення московських богослужбових книг за львівськими і київськими зразками і діяльність у Москві київських учених. Як би там не було, в XVII ст. київська традиція церковнослов'янської мови подолала московську, витіснила її в старообрядницьке підпілля, і сама зацарювала в Москві...". А ця церковнослов'янська мова, "лежить в основі і світської російської літературної мови". Так говорив не лише Н.Трубецькой, а й інші найавторитетніші фахівці з історії російської мови.
Якщо у творенні російської літературної мови визначальну роль відіграли українські учені і церковно-політичні діячі, прищепивши їй величезну кількість ознак руської, тобто української, мови, то це аж ніяк не повинно би бути підставою для того, щоб уважати українську мову "наречием" російської, її молодшою сестрою і т.п. І термін "русский" тут не повинен вводити в оману. Адже росіяни аж до XVIII століття називались москови-тами, а їхня країна - Московією.
12. Політику імперської Росії щодо України і її мови добре знали і розуміли освічені люди Європи. Так, 2 лютого 1869 року Делямар розіслав членам сенату і міністрам Франції петицію під назвою "15-мільйонний європейський народ, забутий в історії", де, зокрема, писав: "Рутени мали раніше ім'я Русинів і Руських і були поневолені Московитами в минулому столітті, після чого народ-поневолювач перейняв собі ім'я переможеного народу для того, щоби надати собі видимі права на володіння цим народом. Таким чином, імена Руських і Московитів нині здаються нам синонімами, тоді як справді для історика вони радикально різні. Це змішування дозволило Московитам присвоїти собі також історію Рутенів. (...). Ї земля того народу, який ми нині називаємо Рутенами, звалась Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо Руським, звався Московитами, а їхня земля - Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії. Як же сталася ця зміна? Виключно через те, що вже ціле століття московський уряд працює над тим, щоб домогтись повного злиття значення обох цих назв".
Окремі автори пропонують з метою виправлення становища не вживати щодо росіян етнонім, перебраний ними від українців. Так, Л.Кіпніс пише:
"Певен, що корінній русі (тобто українцям) для випрямлення власної історичної свідомості слід відновити свою звичку називати велику братню націю в колишній спосіб, як називали її раніше, тільки її і нікого, крім неї. Йдеться, власне, про етнонім "москалі" (або ж "москальство", "москва", "московський" і т. ін.)".
13. Серед поляків від 1672 року поширюється версія Грондського про те, що назва "Україна" є означенням окраїни, пограниччя Польщі. Навіть якщо припустити, що ця назва виникла у XII столітті, то яким чином, наприклад, Переяславська земля могла тоді вважатись окраїною Польщі - невеликої, нестійкої держави, віддаленої від Переяславщини? Коли у Києві, Чернігові вже були величні храми, у Польщі тільки починали будуватись маленькі молитовні. А літописання в Польщі виникло на двісті років пізніше, ніж на Русі, та й то латинською мовою. "На жаль, нам, полякам, нічого читати з перших шести століть нашої історії" (Я.Парандовський).
Окраїною називають якусь землю ті люди, які живуть у центрі, а не самі мешканці окраїни. З цього мало б випливати, що назву "Україна" придумали для українців поляки! Саме в цьому 5 січня 1939 року міністр закордонних справ Польщі полковник Бек переконував канцлера Німецького райху єфрейтора Шікльгрубера (Гітлера), заодно доводячи йому, що Карпатська Україна не має нічого спільного з власне Україною, через що Карпатську Україну необхідно ліквідувати (В.Косик).
Незважаючи на примітивну бездоказовість такого тлумачення слова "Україна", воно дожило не лише в побутовій свідомості багатьох поляків, а й у польській науці до наших днів. 1992 року вийшла польською мовою "Історія Польщі" О.Галецького (переклад з англомовного видання 1956р.), у якій читаємо, що назву "козаки" дали "важкій для означення суспільній групі, яка виникла на "Україні", тобто на окраїнах держави Ягеллонів".
У часи, коли вперше письмово згадується Україна, Казимир Справедливий не володів навіть всіма польськими землями. Це вже пізніше, через півтора століття, інший Казимир, якого поляки називають Великим, зрозумівши, що дорога на захід йому заказана німцями, "знайшов за це зразу ж значну компенсацію на сході, де відкрились мало не безмежні перспективи для Польщі" (О.Галецький).
Розпочавши реалізацію цих перспектив у 1340 році, поляки з часом зуміли заволодіти всією Україною. А щоб утримати її в покорі, щоб довести собі і іншим легітимність свого панування на чужій землі, використовували найрізноманітніші засоби, в тому числі й
Loading...

 
 

Цікаве