WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова: її походження, вивчення і захист - Реферат

Українська мова: її походження, вивчення і захист - Реферат

свідчить про органічну змістовність і важливість зв'язаних з цим іменем народніх прав і інтересів. Це слово вже багато століть живе в народній душі як персоніфікація й символ ідеалів, мрій і надій народу.
С.Шелухин.
1. Упродовж віків мова, яку нині називають українською, мала назви з коренем рус-: руська, русинська, малоруська. Оскільки цей корінь є і в назві мови нашого північно-східного сусіда (рус-ский язик), котрий займав панівне становище в царській Росії і посідав місце "старшого брата" в СРСР (назва мови ще одного східнослав'янського брата - білоруська - мало коли бралась до уваги;
вона теж вважалась одним із наріч "русского", а згодом "триєдиного русского" народа), то висувалось твердження про існування "общерусского язьпса", наріччям якого ніби-то є "малоруська мова".
Вчитаймося в слова радянського академіка Б.Рибакова: "Тільки після монгольського завоювання і наступного політичного роз'єднання окремих частин Русі єдина руська народність виділяє зі свого складу українську і білоруську народності".
Метафорично зміст цього пасажу можна зобразити так: росло руське дерево, його стовбур надгриз монгольський скакун, і внаслідок цього на стовбурі виросли дві нові гілки - українська і білоруська. Стовбур же, звісно, залишився російський.
А коли так, то "...українці повинні триматися "общерусского" язика, себто великоруського літературного язика, та тут, очевидно, підмінюються поняття, бо великоруський язик, живий і літературний, зовсім не "общерусский" язик, а таке саме тільки, як і український, "наріччя" того ідеального "русского" язика, чи східнослов'янського, що в дійсності конкретно не існує і не існував ніколи" (М. Грушевський).
2. "Русь" - це самоназва корінного народу середньовічної Київської держави, а також назва самої цієї держави. Це слово і його похідні: "руський", "русин", "русинський", "руснак" та ін. - на західних окраїнах розселення українського етносу збереглись до наших днів.
Галичина масово перейшла на терміни з коренем україн- у кінці XIX - на початку XX століття (вирішальним поштовхом стало святкування сторіччя "Енеїди" І. Котляревського). Робилось це свідомо - задля єдності українського народу, штучно розчленованого між двома імперіями: Російською та Австро-Угорською.
3. Згодом (у писемних пам'ятках від 1187 року стосовно наддніпрянської частини Русі і від 1189 року стосовно Галичини) з'являється слово "Україна". Протягом століть слова Русь і Україна вживалась як синоніми. Так, і Хмельницький, і письменники його епохи використовували паралельно слова Україна-Русь-Росія; український-руський-російський.
А ще раніше в "Граматиці доброглаголивого еллинословенскаго язика" (її традиційцно називають "Адельфотес"), видрукованій у Львові в 1591 році, навіть на титульному листі написано: "Ко наказанію многоименитому Россійскому роду". Вислови "россійскій род", "росскій род" неодноразово вживаються і в тексті "Граматики". Проте йдеться тут не про "російський рід" у сучасному значенні, а про рід український, свідченням чого можуть слу-гувати хоча б приклади слів із "Граматики": дівчинка, кошичок, хлоп'ятко, хлоп'яточко.
Але звідки на Русі взялись слова "Росія", "російський"?
4. Слово "Росія" - це слово "Русь" у середньо-грецькому (візантійському) мовному оформленні. Кожен народ пристосовує чужі назви до своєї мови: поляки кажуть "Польска", а ми - "Польща", хорвати називають свою країну "Хрватска", а українці іменують ЇЇ "Хорватія". Отож і середньовічні греки називали країну наших предків не "Русь", а "Росія".
5. "Малою Руссю" в XIV столітті називали в протиставленні Великій Русі, тобто Київській Русі, Галицьке-Волинське князівство, яке займало нинішню Західну Україну з прилеглими територіями (до Дніпра на сході і Чорного моря на півдні;
значна частина західних територій Галицьке-Волинського князівства згодом відійшла до інших народів - Польщі, Румунії, Угорщини, Словаччини). До самого кінця XIV століття Київ - "мати городів руських" включався в територію Великої Русі.
Пізніше константинопольський патріархат почав називати Великою Росією Московщину, в зіставленні з тією ж таки Малою Росією - Галицько-волинською державою. Потім назва "Мала Росія" була поширена на всю територію України - колишньої метрополії Київської Русі. Спрацював принцип аналогії: Малою Грецією називали колись власне Грецію (метрополію), а Великою Грецією - колонізовані греками землі. Та ж аналогія прослідковується в історичних назвах Малої і Великої Вірменії, Британії, Польщі.
"Назви "Мала Русь" і "Велика Русь" утворені грецькою психологією і пішли з синоду царгородського патріярха в 1303 р. з справи утворення Галицько-Волинської митрополії" (С.Шелухин).
6. У XVII столітті слово "Росія" припало до вподоби дякам (чиновникам) царя Олексія Михайловича, а тоді вже всій державно-церковній верстві на чолі з самодержцем. Проте ця назва загальноприйнятою і офіційною стала не зразу. Ще у 1713 році посол Московії в Копенгагені отримав розпорядження: "У всіх курантах (газетах. - В.!., Я.Р.-В.) друкують державу нашу Московською, а цього ради звольте застерегти, щоб друкували Російською, про що й іншим по всіх дворах писано". Бо й справді ніхто в Європі не плутав Русь (Ук-раїну) з Московією. Так, 28 листопада 1649 року амбасадор Франції у Польщі Арпажон писав своєму урядові: "Весь руський народ, що простягається до Литви і Вісли, піднявся проти корони".
7. Цар Петро І заборонив називати Україну Руссю. В Росії було заборонено також слово Україна.
8. Теорію єдності Русі-Росії розробили у XVIII столітті німці, зокрема Ф.Міллер. Катерина II за-грозила всім не згідним із цією теорією тюрмою. А першим почав доводити, що Москва - спадкоємниця Києва, ще в сімдесятих роках XVII століття ректор Київської колегії і архимандрит Києво-Печерського монастиря І.Пзель. Він теж був з походження німець, і є підстави вважати, що свою концепцію обгрунтував не безкоштовно.
У 1920 році окуповану Західну Україну в Польщі офіційно почали називати "Малопольска Всходня", українців "русінами", а їхню мову - "русінською". Таке ставлення до українців знайшло і "наукове обгрунтування". Наприклад, польський історик Равіта-Гавронський у 1923 році писав, що назви "Україна" і "український" - це "шовіністичні вибрики ... М.Грушевського".
Подібну політику назв провадив і ліберальний уряд міжвоєнноїЧехословаччини на Закарпатті.
9. У чому причина такого неприйняття слова Україна?
"Ім'я "Україна" зростається з сими змаганнями і надіями, з сим бурливим вибухом українського життя, що для пізніших поколінь стає провідним вогнем, невичерпним джерелом національного і суспільно-політичного усвідомлення, надій на можливість відродження і розвою" (М.Грушевський).
Значеннєвими складниками слова "Україна" і для українців, і для їх зажерливих сусідів завше були три ідеї: "незалежність", "відродження", "соборність" українського народу. Тому й було це слово для україножерів тріскою в оці, тому й намагались вони знищити назву, щоб зробити загла-ду самій Україні.
10. Поєднання у слові "русский" значень слів "руський" і "російський" давало і дає багатьом "заєдинщикам" робити висновки подібно до Со-лженіцина: "Зто все - приду манная невдавне
Loading...

 
 

Цікаве