WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова: її походження, вивчення і захист - Реферат

Українська мова: її походження, вивчення і захист - Реферат

але з відомими відмінностями від малоруського наріччя Волині і Галичини; ця відмінність наріччя збереглась і до нашого часу", - писав В. Ягич.
Зауважимо, що між давніми русичами і сучасними українцями існує не тільки мовна, а й психо-характерологічна ідентичність, однаковість ментальності. "Українці були реальністю ще за Київської Русі, інша річ, що вони ще не називалися українцями (як і стародавні англійці - англійцями, індійці - індійцями, німці - німцями),"- цілком слушно пише П.Кононенко, грунтуючись на народознавчому аналізі: хіба в "Повчанні дітям" Володимира Мономаха не відчувається у всій повноті так властива українцям "філософія серця", що її згодом науково осмислили Сковорода і Юркевич?
Із визнання етномовної безперервності на території Київщини від часу полян до наших днів (Л.Булаховський) логічно випливає твердження, що у майбутній Україні говорили майбутньою українською мовою. Що ж стосується писемності, то всі її пам'ятки створено "українізованою старо-слов'янщиною" (А.Кримський).
Ця українізованість місцями настільки помітна, що М.Драгоманов мав усі підстави сказати: "Слово" - перша українська дума, а плач Ярославни- пісня українки". А.Павловський з приводу іншої славетної пам'ятки писемності зауважив: "Читаючи історію літописця Російського преподобного Нестора, я в багатьох місцях відчував, що потрібно б знати мову малоросіян".
10. Мовна ситуація в Київській Русі, як і у всій тогочасній Європі, характеризувалася роздвоєністю. Освічені верстви населення користувались літературною мовою давньоболгарського походження, а решта членів суспільства - рідною руською мовою, точніше її територіальними діалектами.
Різниця між Руссю і Західною Європою полягала в тому, що давньоболгарська і руська мови були близькоспорідненими: "Словенськь языкь й руський единь єсть" (літописець Нестор). Це сприяло поширенню освіти, масштаби якої були на Русі більшими, ніж у латиномовній Західній Європі, і проникненню до книжної мови слів та інших елементів розмовної мови, тобто "українізації старослов'янщини".
11. "Українізована старослов'янщина" - давньоруська писемна мова поширювалась по всій території Київської держави. "А те, ще в усіх монастирях колишньої Росії писали цією староукраїнською мовою, то в цьому немає нічого дивного, бо вся грамота у володінні Рюриковичів у середньовічні часи йшла з київських монастирів. Це ж бо була мова тогочасних культурних людей, як у 19 столітті російські дворяни вживали французьку мову замість рідної..." (Е.Ільїна).
Ця старослов'янська мова лягла в основу російської літературної мови, що було аргументовано доведено найвидатнішими дослідниками російської мови та її історії. "Батьківщина нашої великоруської літературної мови - Болгарія. Але утворилась вона у Києві, де відчувала вперше благотворний уплив народного середовища. Остаточно роз-вилась вона у Москві" (А.Шахматов). Природно, що "українізована старослов'янщина" на російському грунті піддавалась упливові ділового, розмовного та діалектного мовлення, тобто русифікувалась.
Українську вимову церковних текстів у Росії зберегли лише старообрядці-безпопівці (Б.Успенський).
12. Подібно розвивалась книжна мова і на Русі-Україні, де "старослов'янщина" зазнавала подальшої українізації. Це тривало ах до XVIII століття, в кінці якого на народно-розмовній основі почала формуватись нова українська літературна мова. (На західноукраїнських землях стара книжна мова затрималась довше, подекуди навіть до XX століття) . Основи сучасної загальнонародної української літературної мови остаточно було закладено в творчості Т.Шевченка.
А "сучасна російська літературна мова продовжує ніколи не переривану традицію літературної мови Київської, удільної і Московської Русі, тобто мови церковнослов'янської" (Б.Унбегаун).
Ось чому мова творів давньоруської писемності здається більше подібною до російської, ніж до української: їх зближують старослов'янські (давньо-болгарські) елементи. Відчуття "близькості" посилюється й через те, що давньоруські тексти здебільшого читають, озвучуючи букви по-російському, тобто так, як у сучасній російській мові, хоча існує більше підстав озвучувати їх по-українському.
13. Дещо спрощуючи проблему, можна констатувати, що сучасна літературна мова українців генетично пов'язана з розмовною (живою, народною) мовою Київської Русі, а літературна мова росіян - з писемною мовою Київської Русі, тобто перенесеною з Болгарії і "давньорусифікованою" (українізованою) в Києві церковнослов'янською мовою.
"За підрахунками академіків А.А.Шахматова і Л.В.Щерби, близько половини елементів сучасної російської літературної мови - за походженням книжнослов'янські, генетичне пов'язані з південнослов'янською давньоболгарською мовою. Елементи східнослов'янські складають її другу половину. Важко сказати, чого більше в цій східнослов'янській половині сучасної російської літературної мови - українсько-білоруського чи власне російського, в усякому випадку дуже багато спільного східнослов'янського" (В. Журавльов).
Як бачимо, російська літературна мова дає більше підстав уважати її за "гібридну", "штучну", однак такими епітетами чомусь (зрештою, відомо чому) наділяється українська мова. Коли б відомий російський шовініст В.Шульгін був краще поінформований у цих питаннях, то саме російську, а не українську мову він назвав би "окрошкой с ботвиньйой". А взагалі, називати мови "гібридними", "неприродними", "головними", "другосортними" і т.п. можуть хіба що вчені, "котрі примішують до науки політику і котрі в храмі науки є не жерцями, а торжниками, що продаж і купівлю творять" (А. Кримський).
14. Останніми роками в Україні з'являються публікації, автори яких коренів української мови дошукують в індоєвропейській прамові. Поновлюються в обігу дослідження учених минулого століття (Е.Классен, А.Чертков, М. Красуський та ін.), за якими українська - одна з найперших індоєвропейських мов, а наш народ - один із найстаріших державних етносів. Поглиблюється вивчення спорідненості української мови з санскритом - літературною мовою індійських аріїв, котрі декілька тисяч років тому проживали в північному Причорномор'ї.
Дослідниками доведено, що найдавніший шар "Рігведи" (бл. 4500 - 2500 р.р. до н.е.) - книги давньоіндійських священних гімнів, пов'язаний з територією на північ від Чорного моря.
Гіпотези такого типу заохочують до пошуків історичних витоків народу, до відновлення історичної пам'яті, стимулюють наукові дослідження, не кажучи вже про позбавлення народу від комплексу меншовартості і зміцнення національноїгідності. Цілком природно, що вони викликають гнів і обурення тих, хто відмовляє українській мові та її носієві не лише в праві на власну історію, але й у праві на існування.
З огляду на це тут краще перебільшення чи навіть помилка, ніж українофобський штамп типу "не було, нема і бути не може". Тим більше, що, як казав один славний філософ, є речі, в які неможливо повірити, але нема речей, яких не могло б бути.
НАЗВА НАШОЇ МОВИ
... Немає в світі ані одного національного іме-ни, яке викликало б проти себе стільки ненави-сти, злоби й нападів та пропаганди, як слов'янська назва території й народу: "Україна", "український". Це
Loading...

 
 

Цікаве