WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова: її походження, вивчення і захист - Реферат

Українська мова: її походження, вивчення і захист - Реферат

Дніпро, Дністер і Карпати.
3. За відомостями, зафіксованими в пам'ятках писемності, історія східних слов'ян "почалась у VI столітті на самому краю, в самому кутку нашої рівнини, на північно-східних схилах і передгір'ях Карпат" (В.Ключевський), де утворився військовий союз слов'ян, очолюваний дулібським князем. Подібні форми політичної організації суспільства були властиві й іншим племенам. На думку ж М. Грушевського: "За поріг історичних часів для українського народу можна прийняти IV століття нашої ери, коли ми маємо вже відомості, котрі можна прикласти спеціально до нього. До цього часу ми можемо говорити про нього, як про частину слов'янської групи племен...".
Зрозуміло, що початок формування мови збігається з початком формування народу.
Унаслідок міграційної взаємодії людності дулібського та інших племінних об'єднань, а можливо, за певної участі й неслов'янських племен, сформувався етнос, котрий на початку IX століття створив державу, відому під назвою Київська Русь.
4. Чи існувала єдина давньоруська мова, чи населення Русі користувалось діалектами, а за мову писемності правила запозичена разом із християнськими книгами церковнослов'янська (давньоболгарська) мова? На ці питання немає єдиної відповіді, як і на питання, коли почали формуватись українська, білоруська та російська мови.
5. "Найважливіші фонетичні, граматичні та лексичні особливості української мови почали зароджуватися й розвиватися ще з XII ст.; у ХІУ-ХУІ ст. у своїй фонетичній системі, граматичній будові і словниковому складі вона вже сформувалася як окрема східнослов'янська мова - мова української нації, українська національна мова". Наведений пасаж із академічної "Сучасної української літературної мови" (Вступ. Фонетика. К., 1969, с. 10-11) відображає офіційно-науковий погляд на походження української мови.
б. Офіційність і "єдиноправильність" цього твердження не випадкова. "Початок утворення російської мови відноситься до кінця XII ст., коли на північному сході створюється сильне Володимиро-Суздальське князівство. (...). Початок української мови також пов'язується з кінцем XII ст., коли відбувається відокремлення північно-східної Русі від південної" (Ф.П. Филин. Происхождение русского, украинского й белорусского языков. Л. 1972, с- 61). Виходить, якби не відокремилась північно-східна частина Русі, то не почала б формуватись українська мова, а точніше, мова, якою розмовляли на території Київської Русі, не трансформувалась би в напрямку майбутньої української мови. Ще рівнозначно абсурдному твердженню, що коли б не утворилася румунська мова, то на території колишньої метрополії Римської імперії не виникла б італійська мова, або, що коли б у Південній Африці не сформувалась мова африкаанс (бурська мова), то нідерландська мова, котра дала початок мові африкаанс у XVII столітті, так і застигла би на місці...
7. Зрозуміло також, чому офіційна радянська наука вважала за початок існування української мови XIV століття: саме тоді починається тріумфальна історія Московської держави.
Проте чимало авторитетних учених (Ф. Міклошич, А. Шляйхер, О. Бодянський, П. Житецький, О. Потебня та ін.) вважали, що українська мова виникла значно раніше XIV століття і бере свій початок зі спільнослов'янської мови. Академік А.Кримський писав, що українська мова уже в XI столітті існувала "як цілком рельєфна, певно означена, яскраво-індивідуальна одиниця".
Твердження про праруську мову - непотрібна і шкідлива гіпотеза, котра тільки заплутує історію української мови, - говорив Є.Тимченко. "Три східнослов'янські мови: українська, білоруська й російська - зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і т. зв. "праруської" спільної мови ніколи не було" (Ї.Огієнко).
Подібно висловлюються й сучасні видатні учені. В "історичній науці не існує достатніх доказів існування єдиної руської народності", - пише історик-поліглот О.Пріцак.
Звертає на себе увагу те, що ніхто не говорить ні про спільнозахіднослов'янську, ні про спіль-нопівденнослов'янську народності і мови. Чому ж так настирливо говорять про спільно-східнослов'янську народність і мову? Чи не для того, аби за допомогою псевдоісторичних мані-пуляцій довести, що українці - "молодший брат"?
В історіографії широко відома думка М.Маркевича, за якою великороси - народ, похідний від українців: український народ сформувався в незапам'ятні часи, а великоруський виник набагато пізніше з переселенців із території Русі-України, змішаних з угро-фінськими і тюркськими племенами. Такої думки дотримується чимало російських вчених. А славетний мовознавець князь Н.Трубецькой у 20-30 роках нашого століття називав росіян туранцями (тюрками), яких поєднує із слов'янами тільки мова.
8. Твердження чи хоча б припущення про давність української мови зразу отримували не тільки науковий, але й політичний присуд. Ще цар Олександр І звернув увагу на цитоване польським лексикографом Лінде висловлювання Л.Гурського щодо першості української мови серед слов'янських.
Теза С. Смаль-Стоцького про близкість української мови до сербської та її походження від праслов'янської одержала з боку польських, російських, а згодом і українських радянських лінгвістів епітет "націоналістично-фантастичної".
Відомо, що і лейтенант держбезпеки СРСР Кокостиков звинувачував академіка-поліглота А.Кримського, ніби той "намагався довести історичну зверхність українців над росіянами і відсутність спорідненості між цими народами і мовами". Цікаво, що цей слідчий інкримінував би знаному російському академікові Н.Погодіну, який "відверто зізнавався, що малоруське і великоруське наріччя різняться між собою більше, ніж між іншими слов'янськими наріччями, і навіть відмовлявся вірити, щоб вони належали "до одного роду" (А.Кримський).
"Інородцями" спільно з євреями та іншими неросійськими народами трактував українців вели-кодержавний політик П. Столипін.
У циркулярі 1910 року П.Столипін наказував не дозволяти створення товариств "інород-ницьких, у тому числі українських і єврейських, незалежно від цілей, які вони ставлять перед со-бою".
Хоча українці зараховувались до "єдиного" чи "триєдиного" російського народу, насправді їх ніколи не вважали рівними росіянам. "Нині, більше ніж будь-коли, - писав у 1847 році генерал-ад'ютант граф Орлов, - хочуть бути французи французами, германці - германцями, росіяни - росіянами і т.д. Це спрямування, з одного боку, вельми важливе, бо може зміцнити самостійність і силу народу, з іншого - породжує джерело внутрішніх заворушень, тому що, як пануючі племена піклуються про відновлення своєї народності, так рівно ж піклуються про це і племена підвладні: поляки хочуть бути поляками, малоросіяни - малоросіянами". Просто і відверто: це слова з проекту доповіді цареві Николаю І, отже, нашироку публіку не розраховані. Нагадаємо, що за законами Російської імперії євреї могли проживати в Україні, але не мали права поселятися на російських етнічних територіях.
9. На питання: "Як говорили в Київській Русі?" академік В. Ключевський відповідав: "Так, як говорять малороси". За М. Максимовичем, говір руських князів тотожний говорові сучасного малоруського селянина Київщини. "У Києві ХІІ-ХГУ століть говорили по-малоруськи,
Loading...

 
 

Цікаве