WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Містицизм в європейській літературі. епоха після просвітництва - Реферат

Містицизм в європейській літературі. епоха після просвітництва - Реферат

В. Блейк: "відступ від логіки..."

Візіонерство англійського містика – "сродне": він отримує раптове просвітління і розмовляє з ангелами, пророками, Дж. Мільтоном, Е. Сведенборгом. Скерований батьками на малярство, вже пізніше вибирає літературу як ще один засіб фіксації містичного досвіду. Античність та Ренесанс визначив для себе культурними пріоритетами. Його літературні твори-"пророцтва" (у 80-х роках ХVІІІ ст.: "Поетичні шкіци", поема "Тіріель"; у 90-х роках: "Одруження Небес і Пекла", "Видіння дочок Альбіону", "Америка.Пророцтво", "Європа", "Перша книга Урізена", "Книга Лоса", "Чотири Зоаса", "Єрусалим" та інші) – вільні за композицією і нетрадиційними образами. Наприклад, у вірші "Духовним шляхом" ("Mental Traveller") показано пробудження духу через асоціативне відчуття сльози, яка є знаком страждання. Пробудження проходить у муках аж до моменту формування ідеї, втілення якої є радістю. У фіналі поезії ідея завмирає, після чого починається нове коло.

Ліричний герой Г. Сковороди своє страждання приховує від світу, але мучиться ним, коли опиняється на самоті (пісня 19-та із зб. "Сад божественних пісень"). Непримирення ускладнює містичний акт. Хоча І. Бетко схильна трактувати образ ліричного героя із цієї збірки духовидцем, який "здобуває божественну мудрість і людську досконалість через подолання власної гріховності й звільнення від оман світу. Мірилом правдивих вартостей на цьому шляху є Ісус Христос, сакральний двійник ліричного героя, а також серце – центр релігійного світогляду Сковороди... Кожен факт із життя Спасителя для ліричного героя Сковороди є ... вподібненням Христу" [1, с. 43-44]. Повторити шлях Бога, чи це не середньовічна спокуса Томи Кемпійського і прихований християнський егоцентризм?

Блейківський герой співстраждає, не акцентуючи уваги на "органі страждання", тобто серці; усвідомлює себе людиною із відкритим внутрішнім зором, утім аж ніяк не протиставляє себе спільноті; не вважає себе пророком у біблійному значенні – "устами Бога", хоча твори називає пророцтвами. Поет поєднує містику з бунтом проти будь-якого обмеження людини. „Поетичний Геній, – писав він у трактаті "Всі релігії – одне", – є справжньою людиною, а тіло чи зовнішня форма людини походить від Поетичного Генія... Як усі люди схожі в зовнішній формі, так всі є схожими в Поетичному Генієві... Релігії всіх народів походять із властивого кожному народу способу прийняття Поетичного Генія. Усі люди схожі (будучи безконечно різними), так само і Релігії, і все, що їм близько, мають одне джерело. Це джерело – істинна людина, тобто Поетичний Геній" [3, с. 7-8].

Релігія, за В. Блейком, є лише наслідком Поетичного Генія. У ній немає нічого, чого б не було в поезії, нічого, що б не пов'язувало поета з людством, а людство – зі всесвітом. Якщо релігія має жорсткий характер, то вона відходить від поетичної істини. Убогість поезії чи релігії залежить від того, якою мірою людина зводить їх до особистих переживань. Теза, яка стосується того, про що мовчав і чого уникав Г. Сковорода.

Парадокс В. Блейка полягає у визначенні суті поезії, яка не творить, а руйнує, стає істинною, якщо бунтує. Його лірика – це індивідуальна мова містичного акту. З уваги на це поет провіщає не тільки романтизм. Неопозитивістська логіка у трактатах поряд з апокаліптичним стилем у поемах (деякі наближені до есе) – це синтез паскалівського типу.

Блейківський герой не знає, що таке час. Тому конкретні політичні події бачить, як пророк – у вічності, єдності всіх реальних і сакральних хронотопів. Він бачить мотив містичної битви в Універсумі, після якої постає новий світ. Це містика дії. У Г. Сковороди – містика стану непримиренної людини.

У В. Блейка знаходимо екзотичні локуси і етноси (вітчизна як місце народження і держава громадянина імперії). У Г. Сковороди – не стільки малоросійський колорит, як символічний краєвид у помірному кліматі (колоніальна байдужість "громадянина всесвіту"). Простір містичної практики безмежний в В. Блейка і парадоксально стиснений в Г. Сковороди "неприсутністю" граней життя.

Висновки

Есе як жанр забезпечило Б. Паскалю свободу і релігійно-гносеологічний синтез нової мови містицизму в епоху раціоналізму. Г. Сковорода мертвою мовою і традиційними для середньовіччя типами діалогів навчав відкритої істини. Мовно-жанровий консерватизм зумовив його містику, звівши її до соціальної етики. Просвітницький дидактизм у підтексті тут доволі відчутний.

Біблійні символи і церковна риторика в ліриці Г.Сковороди по суті приховують екзистенційну проблему людини, невписаної в структуру суспільства. Бог не чує молитов сковородинівського героя. Щоб увійти в містичний стан, він усамітнюється, але не може "розвантажитися" від настирливо негативних образів світу. Його втеча виглядає бунтом проти Бога, який оселяє всіх людей разом. До мотиву втечі приєднано образ смерті-народження як містичного виходу-за. Але тут Г. Сковорода ставить крапку.

Український поет користується катафатичною поетикою, В. Блейк – апофатичною. В обох християнські джерела і тип містицизму, однак англієць інколи творить в стилі містичного синкретизму (шаманізму).

Б. Паскаль і В. Блейк показали органічний кордоцентризм, Г. Сковорода – фрагментарний. І саме в нього найактивніший філософський вокабулярій.

Література

  1. Бетко І. Сковорода-містик в культурологічній концепції Д. Чижевського // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – № 5-6.

  2. Бичко А. К., Бичко І. В., Табачковський В. Г. Історія філософії. – Київ: Либідь, 2001.

  3. Blake William. Poems and Prophecies. – London, 1927. – 497 p.

  4. Бовсунівська Т. Григорій Сковорода й український романтизм // Літературознавство. ІІІ Міжнародний конгрес україністів. – Київ,1996; Нахлік Є. Григорій Сковорода як поет-преромантик // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Т. ССХХІХ: Праці Філологічної секції. – Львів, 1995; Пригодій С. Кільце, аналогії, антитетика у Г.Сковороди й Р.Емерсона // Слово і час. –1999. –№ 12.

  5. Виноградова Н. М. Містичне пізнання Бога в християнстві та нетрадиційних культах // Історія та сучасність християнства. – Одеса: Астропринт, 2001.

  6. Закидальський Т. Поняття серця в українській філософській думці // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – № 8.

  7. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ ст.- Київ: Либідь, 1997.

  8. Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. – Москва: Мысль, 1993.

  9. Паскаль Б. Думки про релігію. – Львів: Місіонер, 1995.

  10. Піч Р. Про містику і метафізику Г. Сковороди // Сучасність. – 1992. – № 12.

  11. Потульницький В. Інтелектуальні впливи Заходу на духовне життя української еліти в ХVІІ–ХVІІІ ст. // Київська старовина. – 2001. – № 4.

  12. Сковорода Г. С. Твори: У 2 т. – Київ: Обереги, 1994.

  13. Софронова Л. А. Философский лабиринт Григория Сковороды // Славяноведение. – 2002. – № 2. – С. 111-120.

  14. Ушкалов Л. В., Марченко О. М. Нариси з філософії Григорія Сковороди. – Харків: Основа, 1993.

  15. Чижевський Д. Історія української літератури. Від початків до доби реалізму. – Тернопіль: Феміна, 1994.

  16. Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди. – Варшава, 1934.

Loading...

 
 

Цікаве