WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Містицизм в європейській літературі. епоха після просвітництва - Реферат

Містицизм в європейській літературі. епоха після просвітництва - Реферат

Реферат на тему:

Містицизм в європейській літературі. епоха після просвітництва

У статті поставлено такі завдання: 1) розглянути перехід просвітницького культу Розуму в ірраціональні тенденції української та англійської літератур на основі філософсько-містичного дискурсу ХVІІ – ХVІІІ і початку ХІХ ст.; 2) порівняти екстатичні пошуки Б. Паскаля, Г. Сковороди (бароко) та В. Блейка (передромантизм); 3) з'ясувати, наскільки задовільно в межах вказаних естетик філософи і літератори здатні передати містичні "занурення", і чи філософський вокабулярій залучений до процесу артикулювання "невимовного".

Вступ

...Містицизм на світанку європейської цивілізації був одним із чинників, який породив літературу, і література під законом античної міфології – "повстання молодшого покоління проти старшого", вбиває "співОтця" своїм професійним інструментом – писаним словом. Омовлення таємниці – це амбівалентне явище в багатьох аспектах.

Природна, але хистка альтернатива слову – мовчання. Містики витримують паузи після екстазу для підсилення ...слова. Духовне подвижництво середньовіччя не відмовляється від поетики і виробляє її в крайніх межах: від морального риґоризму до еротичного містицизму. Епоха Просвітництва ставить наступну альтернативу – дискурсивне мислення. Маючи метою екстатичне зняття дистанції між людиною і Богом, містицизм міг перейти на нове коло саме тоді, коли богослов'я і філософія контроверсивно осмислювали поняття трансцендентного Абсолюту. Однак розмірковування про інтуїцію та екстатичні занурення лише частково допомагають містицизмові втілитися у літературні форми, адже теоретизування – це тільки одна з модерних обставин містичного акту. Загальний розвиток логіки має зробити можливим відступ від логіки в містику.Якщо ж вона абсолютизується чи відкидається – література потрапляє в стан стагнації.

Третя альтернатива – у вигляді доступних масовій свідомості описів розмов із Найвищою Сутністю тих осіб, яких визнавала церква. Зазвичай вони відбувалася в дусі старозаповітних застережень і розпоряджень. Діапазон емоцій зведений до блаженного зворушення містика. У такі моменти секуляризована література, фігурально висловлюючись, відчувала потребу відслужити ритуальну трапезу каяття над батьківським трупом: у її "штучних" сльозах відбивалися невидимо прозорі символи трансценденталій...

Конфлікт як умова культурного прогресу

Після постмодерної стилізації вступу потрібно наголосити стан досліджуваного об'єкта: найбільш ускладнена рецепція містицизму формується в культурі Європи під час епохи раціоналізування ХVІІ–ХVІІІ ст., а відтак перегляду і творення нової постарістотелівської термінології в наступних двох століттях. Британські емпірики і французькі просвітники абсолютизують раціоналістичну дискурсію на противагу релігійно-"естетичній" (чуттєвій). Просвітницький Захід створює новий "платонізм, з якого випала вся його пластична та інтуїтивна основа" [8, с. 11]. Тому й література потрапляє в класицистичну пастку "здорового глузду".

Яку людину формує Просвітництво в такому дискурсі? "Усереднену особистість", представника "сурогатної спільності", "машину з кісток і м'яса" (Декарт)... Це й породжує безліч суперечностей і парадоксів у світоглядних принципах просвітників... [Вони] висували вимогу свободи, водночас рішуче заперечували реальність самого змісту свободи як філософської проблеми" [2, с. 111]. Доречно зауважити, що будь-яке містичне вчення ґрунтується на винятковій зовнішній і внутрішній свободі людини, що наближається до ніцшеанського поняття свободи як "розвантаження". У ситуації ідеологічних маніпуляцій із цим смисложиттєвим поняттям у ХVІІ–ХVІІІ ст. класицистичний персонаж не міг бути нічим іншим, як "обмеженою" імітацією античного героя.

Філософи постпросвітницької доби, вступаючи в діалог із романтизмом, орієнтувалися насамперед на містицизм попередніх епох (неоплатонізм, "Корпус Ареопагітики", німецький пієтизм). Своєю чергою романтики-літератори запропонували просвітникам досліджувати природу на основі метафоричного мислення (метафора як проглядання в таємничу суть речей і пов'язування їх між собою). Новаліс, зокрема, обґрунтовував „символічний метод у природознавстві" (symbolische Behandlung der Naturwissentschaften).

Зміна об'єктів (матерія – дух) на поч. ХІХ ст. була виявом традиційного конфлікту європейської культури, яка розвивалася завдяки цілковитому запереченню попередніх ідей і повернення до вже колись заперечених. Однак просвітницька гносеологія, уклавши математичні методи, незмінно продовжує протягом останніх трьох століть ставити низку запитань перед містицизмом: як відбувається трансцендентне занурення, принцип його механізму, який об'єкт споглядання, яка точність його опису і, нарешті, чи "містичне видіння має переваги над розумом" (Х. Ортега-і-Гассет).

Конфлікт між раціоналізмом та містицизмом, зрозуміло, був мимоволі спровокований останнім, який не описував себе як метод і не з'ясовував своїх засобів (приблизно те, що зробив Арістотель в "Поетиці"). Запитання: чи абсолютно суб'єктивна сфера містицизму, яка в принципі не має повторюваності, піддається установці методу, – сьогодні виглядає риторичним. Просвітницький радикалізм, проголосивши точність своїм критерієм, однак не враховував цієї суттєвої особливості містицизму. Спробу Б. Паскаля згармонізувати "розум" і "серце" в пізнанні просвітники не прийняли за вихідну базу цілісного мислення. Його погляди також не вкладаються в теорію кордоцентризму як "позитивної переваги серця над розумом". Людина "не хоче, – писав Б. Паскаль, – щоб їй казали правду, і сама уникає казати її іншим; усі ці нахили, досить таки-чужі справедливості і розумові, за своєю природою глибоко закорінені в її серці" [9, c. 24].

Чи Г. Сковорода здійснив "синтез ідей раціоналізму і пієтизму... на зразок Гердера" [11, c. 6], – твердження спірне. Він не враховував прогресу як результату пізнаного світу, і не черпав звідти образів, щоб артикулювати невимовне. Хоча й знав "про найновіші відкриття природознавчих наук ..., та не виявляє до них щонайменшого зацікавлення, бо, на його думку, вони не мають жодного стосунку до людського щастя" [6, с. 128].

Ситуація В. Блейка, містика-візіонера, була конфліктною у приватному порядку, але британське суспільство ХVІІІ і поч. ХІХ ст. загалом виходило на рівень толеранції (завдяки монархічно-демократичній політиці, промисловій революції, філософській дискусії між Дж. Локком та Дж. Берклі, агностицизму Д. Юма). Містика не сприймалася як інтелектуальна криза, оскільки їй було дано обґрунтування з різних поглядів: емпіризму, суб'єктивного ідеалізму, скептицизму. Тому "Діалоги з природної релігії" Д. Юма (публікація після смерті філософа в 1776 р.) В. Блейк поставив поряд із своїми трактатами "Немає природної релігії" і "Всі релігії – одне" (1788), у яких логікою суб'єктно-предикатних сентенцій висловлює містичний досвід поета і художника.

Бароковий кордоцентризм проти культу Розуму

На думку вітчизняних філософів [2], бароково-кордоцентрична свідомість в епоху раціоналізму зростала на містичних ідеях неоплатонічного "ареопагітизму" V ст. Щоб побачити хиби просвітницького гуманізму, барокові мислителі змушені були переступити схоластику, споріднену з раціоналізмом. Посередництво між Богом та людиною осмислюють "завдяки реанімації... особливої (не раціональної) "сердечної" здатності, оскільки розум безсилий пізнати божественні виміри світу" [2, с. 118].

Бароковий кордоцентризм (І. Бичко) чи людиноцентризм (І. Бойченко) Б. Паскаля принаймні на років 80 випереджує філософію серця Г. Сковороди. Оскільки обидвох їх трактують як типово барокові постаті, кожна з яких по-своєму проявила cхильність до літературних форм, – то на цій стильовій підставі можна провести компаративний аналіз. Д. Чижевський порівнював ідеї Г. Сковороди з пізньосередньовічною традицією німецького пієтизму [16], а не з його найближчими сучасниками і не аналізував літературної форми містицизму в його поезіях. Є кілька досліджень у перспективному контексті українського романтизму й американського трансценденталізму [4]. Правомірно творчість Сковороди розглянути і в оточенні сучасника В. Блейка. Отже, Б. Паскаль – Г. Сковорода – В. Блейк як містики і літератори в проекції кордоцентризму.


 
 

Цікаве

Загрузка...